Кулеметниця Ольга/Фото: Аліса Туренко
Кількість жінок в українській армії за останні десять років збільшилася у п’ятнадцять разів. І ця цифра неухильно зростає, звітує генеральний штаб Збройних сил України. В умовах бойових дій на Донбасі традиційно одна з консервативних спеціальностей військова служба — зазнала ряд істотних змін. Дівчата не можуть залишатися вдома, коли знають, що можуть принести більше користі на фронті, тому йдуть на війну. Зараз в українській армії їх уже понад п’ятдесят тисяч.
«Раніше мені просто подобалася форма. А потім, вже як поступила, у те все увійшла, це цікаво мені», — розповідає військовослужбовиця Анна.
Вона служить на фронті всього пів року. Дівчина зізнається, завжди мріяла про кар’єру військовослужбовиці. З дев’ятого класу вона вчилася у військовому ліцеї, потім вступила до Львівської академії сухопутних військ. Відразу після закінчення навчання вирушила на передову. Зараз Анні 21 і про свій вибір вона не шкодує.
«Я вивчилася і щонайменше зобов’язана бути тут. Це справа кожного військового», — розповідає жінка.
В одному з підрозділів на фронті Анна виконує обов’язки заступника командира з морально-психологічного забезпечення. Її обов’язки: зміцнювати військову дисципліну в армії, проводити профілактику правопорушень і вміти розв’язувати різні проблеми військовослужбовців.
«Постійно спілкуємося, розв’язуємо якісь питання, якісь проблеми. Хлопці починають потроху довіряти. Найважче із самого початку було, напевно, знайти спільну мову з хлопцями. Через те, що я дівчина, не сильно всі сприймали як людину, яка може розв’язувати якісь питання», — пояснює військова.
Під час розмови дівчина тримає у руках кота на ім’я Попіл. Його Ганні подарували товариші по службі на день народження. Каже, завжди мріяла про такого пухнастика, на війні новий побратим здорово допомагає їй у роботі.
«Хлопці беруть, гладять, більше відкриваються, бо всім відомо, що якщо теплі руки, то людина більше відкривається. Не важливо, чи це кава, чи це тварина. Головне, щоб були теплі руки», — додає жінка.
Пліч-о-пліч з Анною служить ще одна дівчина Ольга. Вона на особистому прикладі вирішила довести, що на війні є місце і для жінок. Сюди пішла після того, як загинув її друг.
«Війна — це така штука, у неї немає ні статі, ні вікових розмежувань. Це жорстоко, але ми всі просто робимо свою справу», — говорить Ольга.
Ольга на війні вже третій рік поспіль. Обрала для себе професію кулеметниці.
«Ми вдосконалюємося, вчимося. Я рада, що обрала саме кулеметника. Вона не зовсім жіноча посада, але жінки можуть все. Я завжди хотіла бути військовою, просте в мене все якось не виходило. Я довго до того йшла, вибору з бойовою спеціальністю в принципі не було», — пояснює військова.
Коли є вільний час, Ольга навідується до Анни, щоб поговорити та потримати пухнастика Попіла на руках.
«Чотирилапі друзі є невід’ємною частиною в наших так сказати відрядженнях. Ми їм можемо навіть рибку зловити. Тут недалеко є річка і коли нас відпустили — ми ходили подивитися та наловили мальків», — говорить Ольга.
Обидві дівчини мріють, коли закінчиться війна: повернутися додому, зайнятися улюбленими справами, вийти заміж та стати чудовими мамами для своїх майбутніх дітей.
Аліса Туренко, Луганщина, Громадське радіо