Олександра Наздричкіна біля могили покійного чоловіка Володимира/Фото: Дмитро Русанов/Громадське
У листопаді 2014 року, коли загинув чоловік, ЗМІ повідомляли про те, що на одному з блокпостів Донецької області був запланований терористичний акт. Чи насправді мешканець Волновахи Володимир був зловмисником? Розбиралася правозахисниця, координаторка Медійної ініціативи за права людини Марія Томак. Про результати свого розслідування вона розповіла ведучій Громадського радіо Олені Терещенко.
Востаннє дружина Володимира Наздричкіна бачила його 20 листопада 2014 року, а вже наступного дня вона дивилася сюжети про терористичний акт і знайшла машину свого чоловіка. Що було потім?
— Ця історія особисто мені стала відома завдяки адвокатці Євгенії Закревській, яка представляє в даному випадку родину Володимира Наздричкіна. Ця історія кілька разів згадувалася в кількох звітах правозахисників. Цю історію також згадували колеги з міжнародних організацій.
Тут питання того, що дуже часто журналісти, коли працюють в зоні бойових дій, не мають часу на те, щоб глибоко копати, вони просто беруть інформацію, яку їм дає штаб АТО (зараз ООС), і повідомляють про це як про факт. Так відбулося і в цьому випадку.
В новинних сюжетах Донецької області та на центральних каналах (я не змогла знайти ці сюжети в Youtube, але так стверджує родина) вийшла інформація про те, що батальйон «Київ — 2» на блокпосту «Бугас» під Волновахою знешкодив терориста. Не було зрозуміло, що це за «терорист», що відбувалося. Те, що сьогодні ми знаємо ім’я цієї людини, що ми можемо щонайменше мати сумніви у версії подій батальйону «Київ — 2», відбулося завдяки збігові обставин та завдяки людям, які намагалися зрозуміти, що відбулося. Тут я маю на увазі колишнього бійця цього ж батальйону Дмитра Цвєткова, який спершу оприлюднив в Youtube перебіг подій, який став йому відомий зі слів інших бійців, що насправді цього чоловіка привезли на блокпост, що його били, утримували там, в горлянку заливали горілку, приковували наручниками до стовпа. Коли він оприлюднив цей ролик, з ним зв’язалася родина Наздричкіних, так стало відоме ім’я цього ймовірного потерпілого.
Володимир Наздричкін — житель Донецької області, працював на заводі зварником. У 2010 році він втратив роботу, оскільки завод закрився. Ми всі розуміємо ті обставини, які були не лише в цьому регіоні. Він почав їздити на заробітки до РФ. В черговий раз він поїхав на заробітки навесні 2014 року, а повернувся на початку листопада.
Тіло Володимира знайшли 22-го листопада зі слідами насильницької смерті. Що відбулося? Є версія керівництва батальйону «Київ — 2». Вона полягає в тому, що тієї ночі на блокпост повільно в’їхала автівка. Вони намагалися її зупинити спочатку попередженнями, а потім пострілами. Потім з неї вибіг терорист і втік. Що з ним відбувалося далі? Ніхто не знає. Тіло знайшли за 7 кілометрів від блокпосту.
Але є інша версія. Її ми складали з клаптиків, переважно зі свідчень колишніх бійців батальйону «Київ — 2», які лишилися анонімними, окрім Дмитра Цвєткова. Згідно з цією версією автівку Володимира Наздричкіна помітили біля повороту на село недалеко від блокпосту. Туди виїхали кілька людей з батальйону, включно з заступником комбата з позивним Махно. Вже там Володимира почали бити, далі його машину перевезли разом з ним на блокпост. Там його прикували наручниками до батареї, били, начебто про щось допитували, знущалися з нього, приковували наручниками до стовпа, вдавалися до насильницьких дій.
Щонайменше при цьому був присутній командир батальйону Войцеховський. Цікаво, що там був присутній представник заступника міністра внутрішніх справ на той час Олександр Кузнєцов. Ми бачили документи, які свідчать про те, що пан Кузнєцов відряджався в зону АТО офіційно.
Вважають, що це теракт, але жодного провадження про теракт, судячи з усього, немає. Тоді питання, чи був теракт.
Інша історія — розслідування. Це провадження щодо Наздричкіна розслідували різні органи, але нічого не відбувається. Зробили кілька експертиз. Перша експертиза була нікудишня, тому що вона не показала таку прикметну річ, як перелам під’язикової кістки. Не міг експерт цього не встановити. Не зафіксовано, що на тілі були сліди від наручників. Навіть на фото рук з похорон видно, що були або наручники, або руки були зв’язані.
У мене найбільше питань викликає позиція слідства щодо свідків. Ті люди, з якими я спілкувалася, які поки залишаються анонімними, стверджують, що вони були готові давати покази, але їх про це ніхто не просив.
Чому такі справи важливі? Мені здається, що ми не зовсім розуміємо настрої населення навіть на підконтрольних Україні територіях. Є багато ображених людей: когось побили, когось затримали, у когось віджали машину. Я не кажу, що це масово, але це є. У цих людей є сусіди, друзі, родичі, вони певним чином формують цю атмосферу.
Держава повинна забезпечити ефективне розслідування. Мені здається, що, коли держава цього не робить, вона дуже ризикує. Принаймні на підконтрольній території населення має бути лояльним. Мені трапилося дослідження, яке робить Харківський інститут соціологічних досліджень, за минулий рік про безпеку жителів Донецької та Луганської областей. Там є питання: «Якщо ви бачите людину в формі ЗСУ, що ви зазвичай відчуваєте до неї?» 71,4% у Луганській області мають ставлення, пов’язане з насторогою, занепокоєнням, презирством, страхом, недовірою, огидою. У Донецькій області таких 39,5%.
Аудіоверсію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.