«Мамо, тут війна, справжня війна» — мати загиблого «кіборга» про його перебування у ДАП-і

Вони витримали, не витримав бетон. Сьогодні, 20 січня, п’ята річниця оборони донецького аеропорту. 242 доби оборони — саме стільки трималися українські захисники, поки 20 січня 2015 року бойовики не підірвали новий термінал ДАП-у. Через два дні бійці, які вціліли, вийшли зі зруйнованої будівлі й одразу потрапили у полон. Історії тих, хто поліг і тих, хто вцілів — далі у матеріалі.

Запис того, як вони співають гімн у період найзапекліших боїв — один із символів і нагадувань про оборону Донецького аеропорту. Коли впала вежа ДАП-у й менше ніж за тиждень після цього був вщент зруйнований другий термінал, попри обстріли,  українські бійці співали гімн України.

 Це відео зробив «кіборг» Андрій. Сьогодні ж, у п’яту річницю оборони ДАП-у, вже його мама — Галина та інші родичі оборонців аеропорту, виконують гімн біля портретів загиблих. Жінка розповідає, що саме завдяки співу у зруйнованому терміналі й дізналася де її син. 

«Я впізнала його голос. Дзвоню до сестри чоловіка, кажу: Люда, послухай, ну це ж Андрюшка співає», — пригадує Галина.

Весь цей час син говорив Галині, що перебуває на навчанні й лише з новин вона дізналася і про обстріли, і про газові атаки, і про блокаду й про те, як при двадцяти градусному морозі «кіборги» топили сніг, аби хоч якось добути воду. 

«А ми сидимо в телевізорі і дивимось на це все лихо. Тоді він каже: мам, пробач мені, я тебе обманював, я в аеропорту.  А в новинах у цей час показують, що вони просять вже допомоги. Я думала я з розуму зійду», — говорить жінка.

Андрій вижив. Він виїхав з аеропорту під час останньої ротації, а за декілька днів, 20 січня, бойовики підірвали другий термінал аеропорту. 14:56 — саме у цей час будівля завалилась. Під тоннами бетону загинуло понад два десятки людей. Серед них офіцер Іван Зубков. Його мати пригадує одну з останніх розмов із сином. 

«У нас була домашня собака, яку він нам подарував, німецька вівчарка. Вона напевно відчула його смерть і померла. Я просила дітей, кажу: не дзвонить йому, не кажіть, бо він в такому пеклі. І я тільки підняла трубку, а він: мам, а що Рекса немає? Я кажу: немає, ми ж татом плачемо за ним. А він каже: мама не плач, в мене тут хлопці вбиті, а собаку ми купимо. Я кажу: добре синочок, а що в тебе так гримить? Він каже: мамо, тут війна, справжня війна», — пригадує мати військового.

Івана Зубкова поранили напередодні підриву терміналу. 19 січня по нього прибув борт, але замість себе чоловік відправив інших поранених — своїх підлеглих. Сам залишився.

«Він був останнім офіцером. Відправив поранених і вбитих, а сам залишився. Сказав: я з хлопцями прийшов і з хлопцями піду», — крізь сльози говорить Антоніна Зубкова.

Загалом, лише 20 та 21 січня 2015 року в Донецькому аеропорту загинув 51 боєць.

«З цих 51 бійця, один — це Брановицький. Він був убитий в полоні. 24 людини загинуло на території аеропорту внаслідок, швидше за все, вибухів. І 26 — це ті, які проривалися на допомогу, щоб надати можливість виходу з Донецького аеропорту», — каже Ярослав Тинченко, заступник керівника Національного військово-історичного музею України.

Тинченко каже, що деякі батьки і дотепер не знали за яких обставин і коли загинули їхні діти. Тому бій за боєм, втрата за втратою історики дослідили і відтворили ті події у книзі про оборону ДАП-у. 

«Нам вдалося розібрати детально хто і де загинув; хто в якій бойовій машині їхав, якщо це були люди, які йшли на допомогу; за яких обставин вони загинули; як тіла загиблих надалі евакуювали й ідентифікували. Оскільки частину загиблих з Донецького моргу забирали наші пошуковці, то нам вдалося отримати інформацію судово-медичних експертиз», — говорить історик.

Крім офіційних документів у книзі зібрали й спогади побратимів про загиблих кіборгів. Зокрема, про вбивство Ігоря Брановицького. За два дні після того, як впав другий термінал, 16 українських бійців потрапили в полон. Бойовики на допитах намагалися з’ясувати хто із них був кулеметником. Брановицький сказав, що це він, аби припинили катувати його побратимів. Ось як ці події у книзі пригадує Ярослав Гавянець: 

«Нас повели до «Гіві», потім до Захарченка. Потім били у підвалі, де був тир. Били трубами, табуретками, автоматами, як кажуть, не на життя, а на смерть. Практикували й таке — шикували в ряд, як на розстріл, а потім стріляли у стелю. Насміхалися: «Ти знаєш, хто ти, «кіборг»? Прочитай це слово навпаки – «гробік». З нами там був мало не до смерті побитий Ігор Брановицький. Коли запитали, чи то він автоматник, той відповів ствердно. Тоді «Моторола» випустив дві кулі йому в голову», — йдеться у спогадах побратимів.

Втім, головна особливість книги — те, що вдалося дізнатися точну цифру загиблих за всі 242 доби оборони донецького аеропорту.  Автори стверджують, що за цей час загинуло 96 «кіборгів», ще 4 вважаються зниклими безвісти. Історики закликають: якщо у когось є нові факти обставин загибелі бійців, повідомляти їх у військово-історичний музей України, адже за цифрами втрат стоять люди і їхні історії. 

Ірина Саєвич