Мінські угоди прописані так, що їх можна трактувати як завгодно, і я поки не бачу, як по них досягти консенсусу – Казанський

Мінські угоди прописані так, що їх можна трактувати як завгодно, і я поки не бачу, як по них досягти консенсусу – Казанський

Про що говорять на засіданнях Тристоронньої контактної групи у Мінську? Та що вимагали родичі політв’язнів Кремля і військовополонених на черговій акції під Офісом президента? Про це ми поговорили у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних»

До переговорів Тристоронньої контактної групи у Мінську вперше долучили переселенців та вихідців з Донбасу, які нині живуть на підконтрольній Україні території.

Зокрема, представниками України від Донецької області стали журналісти з Донбасу Денис Казанський та Сергій Гармаш.

Також представниками України від Луганської області з боку української делегації стали лікар Костянтин Лібстер і юрист, керівник Міжнародної громадської організації «Луганське земляцтво» Вадим Горан.

Представниками ОРДЛО від Росії є Наталія Ніканорова, Володимир Дайнего та Родіон Мирошник.

Як відбулися останні перемовини у оновленому форматі, ми запитали у переселенця, журналіста Дениса Казанського.

Ігор Котелянець: Як вам вдалося потрапити у склад групи у Мінську і як відбувалося перше засідання за вашої участі?

Денис Казанський: Я потрапив туди на запрошення віцепрем’єр-міністра та міністра з питань реінтеграції окупованих територій Олексія Резнікова. Ми зустрілися з ним, поспілкувалися, і коли дійшли висновку, що наші погляди на майбутнє Донбасу, є приблизно однаковими, він запропонував мені долучитися до переговорів як представника окремих районів для консультацій. В Мінських  угодах сказано, що Україна має консультуватися з представниками  ОРДЛО, і не сказано, що це мають бути представники «Л/ДНР», як того хотіла Росія. Погляд України є таким, що ми маємо спілкуватися з іншими представниками ОРДЛО, які точно не є громадянами Росії, наприклад. Бо це ж неправильно, якщо громадяни Росії будуть нам казати, як нам змінювати закони чи вирішувати питання реінтеграції окупованих територій. Нехай громадяни Росії вирішують проблеми РФ. Тому думка залучити переселенців, які були мешканцями Донбасу, які не погоджувалися зі всіма оцими непроукраїнськими рухами, є слушною. «ДНР» та «ЛНР» не є Донбасом. Всі ці люди, які сьогодні привласнили право розмовляти від усього Донбасу, не представляють увесь Донбас і не мають жодного права казати від імені мешканців. Я теж є мешканцем Донбасу,  – корінний донеччанин, чому мені якась Ніканорова розповідає, що треба для Донбасу? Я і сам можу розповісти. Саме для цього я і з’явився у цій Тристоронній контактній групі.

  • Я теж є мешканцем Донбасу,  – корінний донеччанин, чому мені якась Ніканорова розповідає, що треба для Донбасу? Я і сам можу розповісти

Ігор Котелянець: Ті люди з протилежної сторони, які називають себе представниками Донбасу – хто вони? Росіяни?

Денис Казанський: Так, це представники Росії. Фізично вони мешкають на Донбасі, але вони мають російські паспорти. У мене лише один паспорт – це паспорт України, інших паспортів у мене немає, відповідно, я думаю, що маю більше морального права вирішувати долю своєї країни.

Ігор Котелянець: Ми звикли за результатами цих перемовин отримувати скупі відгуки від політиків. Чи справді там так нудно і нецікаво? Що насправді відбувається за закритими дверима і чи обговорювали питання обмінів?

Денис Казанський: Я знаходжуся у політичній підгрупі, а питання обмінів вирішує гуманітарна підгрупа. Менше з тим, я можу сказати, що це питання не вирішується на такому рівні. Питання обміну полоненими вирішується на рівні голів адміністрацій президента, зокрема, останнім обміном займалися Єрмак і Козак, і це точно не Ніканорова чи Дайнего.

Ігор Котелянець: Тоді який сенс в цих перемовинах і який має бути результат?

Денис Казанський: Сенс в них такий, що Україна свого часу разом і Російською Федерацією підписала Мінські угоди і зобов’язалася виконувати певні умови, які передбачені тими угодами. Чому так сталося? Я думаю, ви пам’ятаєте: була інша ситуація на фронті, був інший президент і він прийняв таке рішення. І, оскільки Україна зобов’язалася виконувати умови, вони і виконуються, всі учасники цієї Мінської угоди регулярно підкреслюють, що їм немає альтернативи. І якщо там є обов’язки консультуватися з представниками окремих районів, Україна має їх виконувати. Однак там не написано, що це мають бути представники якихось організацій чи це мають бути люди при посадах, там просто сказано – представники окремих районів Донецької та Луганської областей. І таким представником наразі може бути будь-хто: я, якийсь інший громадянин України, от і громадянка Росії Ніканорова теж вважає, що вона має представляти окремі райони – Мінські угоди так прописані. Вони настільки абстрактно були свого часу прописані, що там нічого неможливо зрозуміти – їх можна трактувати, як завгодно. І та безперспективність цих перемовин, яка відбувається – це наслідок того, яким чином були складені документи свого часу. Вони є такими і ми нічого не можемо з цим зробити, їх кожна сторона трактує абсолютно по-своєму. Є російське бачення і українське. І це настільки протилежні трактовки Мінських угод, що я не бачу наразі умов, як по них можна досягнути якогось консенсусу.

11 червня біля Офісу президента відбулася акція родичів політв’язнів, військовополонених та зниклих безвісти, які вимагали від президента зустрічі. Що вони хотіли запитати у Володимира Зеленського, ми дізнавалися в Тетяни – матері зниклого після боїв в Іловайську Володимира Тодосієнка.

Тетяна Тодосієнко: Ми приїхали з Криворіжжя, наші діти були з 40-го батальйону, і ми приїхали не просити, а вимагати, щоб щось зробили для наших дітей. Тому що з 2014 року наших дійте ніхто і не думав ніде шукати. Це — мій син, Тодосієнко Володимир, Карпов Олег, Маркін Андрій, Свирський Володимир та Сугак Руслан.

Ігор Котелянець: Але вже два роки, як було ухвалено закон про зниклих безвісти. Він вимагає від держави проводити пошукові операції. Чому він не працює, як ви вважаєте?

Тетяна Тодосієнко: Ми теж хотіли б знати, чому він не працює, його тільки на папері написали і поклали під сукно.

Ігор Котелянець: Чи вийшов хтось до вас?

Тетяна Тодосієнко: Сьогодні до нас ніхто не виходив. Ми віддали президенту звернення, яке пообіцяли розглянути.

Ігор Котелянець: Що міститься у вашому зверненні?

Тетяна Тодосієнко: Ми просимо, щоб наших дітей включили до списку обміну. Їх ніхто нікуди не включає, про них вже просто забули.

Ігор Котелянець: Яким чином можна включити до списку обміну людину, якщо її місце знаходження невідоме? Чи вам відоме?

Тетяна Тодосієнко: Ми, мами, самі напрацьовували і знаходили різну інформацію, тому нам було відомо, де наші діти. Зараз, в даний момент, нам не відомо, де вони. Але в нас же є СБУ, служба розвідки, які повинні над цим працювати. Та наші діти нікому не цікаві, їх навіть не намагаються шукати. Тому наразі ми не просто просимо, а вже вимагаємо, щоб наших дітей шукали.

Якщо нам ніхто не відповість, то ми, мами, самі поїдемо на окуповану територію шукати своїх дітей. 22 червня вже відкриваються КПВВ.

Ігор Котелянець: Що ви плануєте там робити?

Тетяна Тодосієнко: Ми будемо робити пошуки, зустрічатися з такими самим мамами полонених, які знаходяться на нашій стороні. Можливо, ті мами у чомусь нам допоможуть, можливо — ми їм у чомусь.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США

дисклеймер

Мінські угоди прописані так, що їх можна трактувати як завгодно, і я поки не бачу, як по них досягти консенсусу – Казанський
0:00
/
0:00

Останнi новини