«Ми не звикли відсиджуватися»: інтерв'ю з медиками Лисичанська

«Ми не звикли відсиджуватися»: інтерв'ю з медиками Лисичанська

Лисичанськ на Луганщині залишається однією з найгарячіших точок в Україні. Місто обстрілюють вдень і вночі, гинуть мирні мешканці. Волонтерам все важче пробиратися до міста, оскільки траси обстрілюють. Через відмову евакуюватися в місті лишається понад десять тисяч людей і лише 15 медичних працівників та працівниць, які рятують життя інших під обстрілами. Нещодавно окупанти влучили снарядом у гуманітарний центр, де зберігалися медикаменти. Все згоріло. 

Деталі про роботу медиків у Лисичанську — в інтерв’ю з лікарями Василем та Оленою (імена змінені з міркувань безпеки).

Яка наразі медична ситуація в Лисичанську?

Василь: Протягом трьох місяців ситуація в Лисичанську тільки погіршується. Медичних закладів для надання допомоги важким хворим фактично немає. Жодна аптека не працює, а хронічно хворі ж нікуди не ділися. Добре, що з медикаментами допомагають гуманітарні організації, волонтери, ВЦА, але це мізер. Усе це розподіляється між 7 пунктами видачі. Все це безкоштовно, швидко розходиться. Хірургічного стаціонару також немає. Хірургічну допомогу доводиться надавати у неприйнятних для цього місцях — школі, підвалах. Тому існують складнощі.

Олена: Люди наразі у нервовому напруженні, важко налагодити нормальне харчування. Готують на вогнищі, тому можуть бути харчові розлади. Сміття теж довго не вивозили, тому боїмося епідемії кишкової інфекції. 

Які найбільші складнощі наразі?

Олена: Немає майже ніяких методів діагностики, обмежені медикаменти. Все зовсім по-іншому. Люди всі на нервах. 

Медикиня з більш як сорокарічним стажем Олена продовжує працювати у Лисичанську, називаючи це своїм боргом. Тих, хто виїхав — не засуджує. Червень 2022. Фото: Вікторія Рощина для Громадського радіо

Василь: Проблеми зі світлом, водою, газом, медикаментами, хірургічними апаратами. Залишились водії, які допомагають розвозити допомогу. Залишилась швидка допомога. Тобто система налагоджена, але є проблема зі зв’язком, проблема з перевезенням і проблема з відсутністю безпечних місць. У підвалі звісно важча ситуація, там важче надавати допомогу. 

Зі сторони волонтерів організована медична евакуація лежачих та важких хворих. Це дуже добре, адже є можливість вивозу в більш спеціалізовані місця: Бахмут, Дніпро, Краматорськ. 

Чи закликаєте людей їхати?

Василь: Ми не агітуємо людей виїжджати, тому що це не наша робота. Ми не відволікаємось на це. 

Чи не страшно самим лишатися під обстрілами?

Василь: Страшно, звісно. Але це вже питання не медичного характеру.

Медичний працівник, який допомагає пораненим у Лисичанську Василь. Червень 2022. Фото: Вікторія Рощина для Громадського радіо

Читайте також: «Звуки обстрілів моторошні, але паніки нема»: фоторепортаж з Лисичанська


А що вас мотивує?

Василь: Мотивація? Достатньо виглянути у вікно і побачити жінок, чоловіків, дітей, літніх людей. Це і є мотивація. Адже хтось їм має надавати допомогу. Цей хтось має працювати. Хоча можна відвернутися, не надавати допомогу. Ми працюємо. Бо лікарі. Це наше покликання, совість. 

Олена: Напевно, це борг. Ми не звикли відсиджуватися. Звикли працювати. 

Чи не засуджуєте тих, хто виїхав?

Василь: Ті з медиків, хто хотіли, за ці три місяці вже виїхали. Я не і виключаю, що і ті, хто лишився, теж скоро покинуть місто. Причини різні – це і страх, і несприйняття того, що відбувається. Це війна і ситуація непрогнозована. Можливо, ситуація настільки погіршиться, що ми всі змушені будемо їхати вже ввечері, а можливо так, що й не залишиться шансів виїхати. 

Але це суто людське питання. Тому тут не можна засуджувати тих, хто виїхав, або занадто героїзувати тих, хто працює. Кожен виконує свою роботу. 

Олена: Ні, не засуджую. Це моє рішення лишатися.

З медикаментами у Лисичанську допомагають волонтери та військова адміністрація. Жодна аптека не працює. Червень 2022. Фото: Вікторія Рощина для Громадського радіо

Читайте також: «Плануємо обмежити в’їзд в Лисичанськ»: інтерв’ю з головою військової адміністрації Валерієм Шибіко


Яка ситуація з вашою зарплатою? Є проблеми, затримки?

Василь: Я два місяці взагалі не отримував зарплату. Працював у Рубіжненській лікарні, вона зруйнована. Там лишилась моя трудова книжка, без якої мене проблематично було влаштуватися на роботу. Адже трудове законодавство не змінили. От зараз з першого числа взяли мене в штат лише. До цього я працював, так сказати, на добровільних засадах. 

Яким бачите найближче майбутнє або яким би хотіли бачити?

Василь: Про майбутнє дуже важко щось говорити зараз. Ми не знаємо, як буде складатися ситуація. Єдине, що важливо наголосити: лікарі – це ті, хто працює під білим прапором з червоним хрестом. Має бути таке місце, де люди почувають себе безпечно, де їм надають допомогу.

Я працював у 90-х в лікарні Азербайджану. Там це було недоторкане місце, тому що там надавалась допомога цивільним, де не було зброї й військових. А зараз? Чи є такі місця? Мають бути білі прапори з червоним хрестом. Тоді це вже на совісті тих, хто стріляє. Цивільні люди поза війною, вони не беруть участь в цьому конфлікті, вони мають отримувати свою допомогу. Але, на жаль, в нас цього немає.

Нещодавно окупанти обстріляли гуманітарний центр в Лисичанську, де зберігалися медикаменти. Все згоріло. Червень 2022. Фото: Вікторія Рощина для Громадського радіо22

Якщо підсумувати, то які головні особливості роботи медиків у воєнний час?

Василь: Відсутність умов. Працюємо лише завдяки підтримці волонтерів та адміністрації. І щодня доводиться підлаштовуватися під нову ситуацію, щодня просити волонтерів щось привезти. Коли вже не можна буде цього зробити — ми залишимося з добрим словом та порадою. 

Як мотивуєте колег? Чи вони самі знають що робити?

Василь: Вони молодці. Це люди, які стали лікарями і яким небайдуже життя людей. Вони самостійно виконують свій борг і відповідально до цього ставляться. 

Обгоріле авто дорогою до Лисичанська, червень 2022. Фото: Вікторія Рощина для Громадського радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини