Микола Бєлєсков: Цікаво, що обере Зеленський — політичний суїцид чи провал у співпраці з МВФ?

Про це поговоримо із заступником директора Інституту світової політики Миколою Бєлєсковим.

Україна — Європейський Союз.

З одного боку, ми підписали Угоду про Асоціацію, її ратифікували з дуже великим боєм, якщо згадати, наприклад, референдум в Нідерландах, адже він призвів до того, що Угода про Асоціацію не дає перспектив членства України в ЄС. І тут ми впираємося в головне питання – а що буде далі? А далі невідомо що, тому що в Брюсселі одне бачення того, як має розвиватися східне партнерство, в Україні – інше бачення, в таких країнах як Білорусь, Вірменія, Азербайджан – третє бачення.

Те, що Євросоюз став нашим головним торгівельним партнером, це, мабуть, найбільший позитив, хоча теж є багато питань до тієї зони вільної торгівлі, яку ми підписали. Коли є квоти на найбільш конкурентні наші товари, які вибираються дуже швидко. І тут вже питання – а що ми підписали? Тобто тут теж не така тотальна перемога, як нам хотілося б.

У питанні війни Європейський Союз пролонгує санкції, хоча загрози нікуди не зникають. Якщо подивитися на останні заяви Чехії та Румунії, показовою була заява Міністерства закордонних справ Румунії, що краще не поспішати з санкціями стосовно паспортизації Донбасу. І це показово, що країни, які мають безпосередній контакт з Російською Федерацією через Чорне море чи Крим, не сприймають тут тезу, на якій ми базуємо нашу зовнішню політику: що є російська загроза, вона дуже потужна, ви повинні нам допомагати, посилювати санкції і так далі. І це говорить про те, що ми в своїй стратегії, в своєму підході вийшли до межі, і далі треба якось міняти свій підхід.

Україна – Сполучені Штати Америки.

Тут найбільше досягнення Петра Порошенка в тому, що незважаючи на зміну президентських адміністрацій, незважаючи на появу дуже одіозної особи в Білому Дому – Дональда Трампа, який, швидше за все, персонально має не дуже добре ставлення до України, курс США залишився незмінним. І є точкові успіхи, а-ля отримання протитанкових ракетних комплексів. Але тут теж важливий контекст. А контекст який? Минулого року КБ «Луч» виробило 2,5 тисячі ракет для українських протитанкових ракетних комплексів, і що це в порівнянні з трохи більше 200 ракет Javelin?

 Україна – НАТО.

З одного боку, і трастові фонди, є і навчання, які ми спільно проводим. Але тут теж виникає подібна ситуація з ЄС, адже в нас і в НАТО виникає різне бачення того, що має бути в майбутньому. І тут теж стосунки вийшли до своєї межі. Вже за президента Порошенко активно почали знову говорити про ПДЧ, чого собі Порошенко не дозволяв, коли йшов в президенти, а НАТО шарахається від цього слова. Треба ж розуміти, що коли Україна йде в НАТО – це не лише виклик для Росії, це виклик і для Заходу. І в цій ситуації дуже важко знайти взаємно прийнятну формулу співробітництва.

Наприклад, якщо повернутися до трастових фондів. Є шість трастових фондів, але з точки зору протидії російській агресії,  для нас важливими є лише два.  Звісно, важливе питання реабілітації наших поранених військових, але з точки зору нашого головного пріоритету —  відбиття можливої повномасштабної агресії воно нам не допомагає, але це те, що готові фінансувати наші партнери. Тобто ми в такій ситуації – або ми приймаємо це, або не буде нічого. Тобто навіть по тих елементах співробітництва, які є, не все, насправді, так гладко.

Україна — Російська Федерація.

З 2014-го року стало більше ясності, тому що до 2014-го року ми були стратегічними партнерами, незважаючи на всі зусилля Російської Федерації і до того встановити над нами контроль. Але, з іншого боку, основна проблема в тому, що щонайменше до 2030-го року по всім макроекономічним показникам Росія залишатиметься загрозою для України. Також абсолютно не зникає загроза повномасштабної війни, і відкрите питання – наскільки ми до цього готові, незважаючи на весь прогрес.

• За президента Порошенка ми взяли офіційний курс на розрив усіх зв’язків, які нас поєднували, але не можна сказати, що за п’ять років цей розрив відбувся.

За президента Порошенка ми взяли офіційний курс на розрив усіх зв’язків, які нас поєднували, але не можна сказати, що за п’ять років цей розрив відбувся.  Ми продовжуємо купувати дизельне пальне в Росії, окремий сегмент українських робітників продовжує працювати в Росії, ми продовжуємо купувати їхні атомні теплозбірки, ми продовжуємо торгувати з Росією. Тобто заявленої цілі про розрив з імперією не відбулося.

Що буде робити президент Зеленський?

Коли в Америці обирають президента, то перше, по чому його оцінюють – це перші майбутні кадрові призначення. Ми на сьогоднішній не знаємо, хто буде номінований на ключові посади по квоті президента, і це звужує простір для нашого аналізу. Але все ж таки можна зробити перші висновки.

Основних висновки два. Перший – президент Зеленський буде діяти в умовах України як слабкої держави. Це значно звужує наш простір для маневру взаємодії з усіма нашими партнерами і потенційними ворогами. Другий момент – в нас є певні побоювання реваншу, розвороту до Російської Федерації, але це буде зробити дуже і дуже важко з багатьох причин. Тому що 2014-ий рік – це точка неповернення в плані того, що багато попередніх моделей і реалізацій і зовнішньої політики, і політики нацбезпеки  дискредитовані, в нас фактично залишився один курс. Ми не можемо проводити багатовекторну політику, не можемо проводити позаблокову політику чи політику нейтралітету. В нас залишився курс на НАТО та курс на ЄС. І є настрої населення, тому що після тих жертв в конфлікті, які були, дуже важко буде розвертатися.

Президент Зеленський створив враження в свого електорату, наприклад, про зниження тарифів. А це буде важко провести в умовах, якщо ми хочемо зберегти співпрацю з МВФ, тому що ми маємо навпаки підвищувати ціни. А співпраця з МВФ для нас важлива, тому що є потужне боргувальне навантаження, незважаючи на те, що ми його зменшили на 20%. Чим тоді буде жертвувати президент Зеленський? Чи буде він жертвувати підтримкою електорату, чи співпрацею з МВФ? В таких умовах може з’явитися Російська Федерація, яка може запропонувати, умовно, дешеві енергетичні ресурси. Але, з іншого боку, вона може запропонувати і фінансові ресурси. Ми говоримо про санкції, але золотовалютні резерви Росії вийшли на показники докримського періоду. Тобто буде цікаво спостерігати за цієї ситуацією, ці розвилки чекають на нашого президента і вибір буде неоднозначний: політичний суїцид чи провал у співпраці з МВФ, яка дуже важлива для макроекономічної стабільності.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.