Громадське Радіо 3 червня 2014 року/ Фото: Оксана Тисовська
Із Наталією Соколенко, українською журналісткою, радіоведучою та співзасновницею Громадського радіо, говоримо про те, як у 2013 році було визначено назву Громадського радіо, згадуємо перші ефіри та подкасти та як це працювало під час Революції Гідності.
Влад Бундаш: Приводом для нашої розмови стала дата — 3 травня 2013 року. Зокрема, я побачив допис у вашому Фейсбуці і вже перед цим поспілкувався з Андрієм Куликовим, співзасновником та ведучим Громадського радіо. Він сказав, що 3 травня 2013 року мала відбутися зустріч тих людей, які надихалися ідеєю відродження Громадського радіо. На зустрічі обирали назву. Давайте поговоримо про цю подію, але перед цим, думаю, буде доречно, щоб ми розповіли, що відбувалося до того, які були передумови?
Наталія Соколенко: Передумови були такі, що ідея створити Громадське радіо, створити медіа, яке буде служити суспільству і управлятися журналістами, вона літала в повітрі, тому що це були часи президента Януковича. Я на той момент уже звільнилася через цензуру з телеканалу СТБ. Причому я написала на сайті «Української правди» у рубриці «Блоги» таку колонку — «Далі хроніки ПАКРАЩЕННЯ виходитимуть без мене». Я була не одна така, було багато журналістів, які в 2012-2013 роках звільнялися із державних медіа, звільнялися з телеканалів, які належали олігархам. Також звільнялися із друкованих видань, які масово скуповували люди Януковича. Зокрема молодий олігарх Курченко скупив тоді журнали, наприклад, «Кореспондент», журнал «Forbes Україна». І от всі ці люди ходили без роботи, вони шукали можливості влаштуватися на іншому якомусь каналі, який не належить загальнонаціональному олігарху чи олігарху місцевого розливу. І тому ця ідея, її не можна було обійти.
І от Андрій Куликов кожен раз, коли виходив на сцену отримувати черговий «Телетріумф» за найкраще ток-шоу або за найкращого ведучого політичного ток-шоу, він завжди говорив, що не треба забувати про радіо. І в мені ця думка сиділа. А потім, коли склалися такі обставини, у когорті натхненників створити таке радіо у мене, крім Андрія Куликова, була ще група «натхненників» — це Янукович і «янучари», які встановили цензуру в країні на своїх державних медіа і на підконтрольних їм ЗМІ, котрі взагалі-то мали приватних власників. Ще до цієї групи «натхненників» належать олігархи, які узурпували медійний простір України. І от всі ці непрекрасні люди спонукали діяти.
І одночасно зі мною до Андрія Куликова з такою пропозицією прийшов ще звукорежисер Володимир Корсунський, а також Олександр Бузюк, який не є журналістом, він продюсер та медіаменеджер. От нас було четверо, і ми спочатку так теоретизували (створення радіо — ред.), потім ми домовилися, що кожного вівторка ми зустрічатимемося в офісі громадської організації «Центр UA». Ми збиралися на такі наради, у нас був запланований певний графік, що ми не полишаємо цієї ідеї, ми реально весь час щось для цього робимо. І чергові наші збори відбулися десь чомусь в середмісті Києва. Ми мали на цій зустрічі домовитися про назву, обрати її, і я пам’ятаю, що почався дощ. Ми стали на ґанку, сховалися від дощу, і, бачите, дощ став такою гарною прикметою.
Ми на цьому ґанку, якщо я правильно пам’ятаю, вчотирьох домовилися, що будемо називатися Громадським радіо.
Я знаю, що колеги із першого «призову» Громадського радіо трохи на нас ображаються, що ми використали їхню назву (ред — перше Громадське радіо було створене у 2002 році журналістом Олександром Кривенком).
Я вам скажу чесно, що ми якось про це не подумали. Сама назва Громадського радіо, вона так тоді дистанціювалася від того, що було — від цих комерційних радіостанцій, музичних радіостанцій. Вона чітко визначала, що це команда, яка буде ставити інтереси громади на перший план.
Влад Бундаш: А чи були якісь інші варіанти, як назвати Громадське радіо? Чи це було чітке рішення вас чотирьох?
Наталія Соколенко: Мені здається, що не було інших варіантів. Я такого не пам’ятаю, але ця назва була дуже актуальна. Важко зрозуміти, який дух панував тоді в Україні, яке було відчайдушне бажання у Януковича «накинути» цензуру і зробити підпорядкування всього суспільства під нього. І так само відчайдушне було бажання цього не робити, а робити щось інше.
Влад Бундаш: Коли вперше зазвучало Громадське радіо?
Наталія Соколенко: Це теж дуже класна така історія. У червні 2013 року до нас приєдналася Ірина Славінська, Леся Островська-Сакада. Мені здається, трошки пізніше була і Тетяна Трощинська. Сергій Андрушко точно влітку приєднався, а також Анастасія Станко. І ми збиралися на ICTV у Андрія Куликова, або в інших місцях. Кожен раз це було надзвичайно емоційно. Ми проживали ці моменти. Ми настільки були щасливі, що ми нарешті це робимо. І тоді ми почали вже розробляти назви окремих проєктів і як воно далі все буде. Ми зробили ток-шоу «Якщо». Ведучою була я та Сергій Андрушко. І у нас були першими гостями Юрій Луценко, тоді він відносно недавно звільнився з ув’язнення, Ольга Герасим’юк, яка тепер голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
А Сергій Андрушко ще записав інтерв’ю із першим президентом України Леонідом Кравчуком. І це був такий підготовчий етап.
І тоді видання «Телекритика» записали зі мною інтерв’ю. І я сказала їм, що ми (Громадське радіо — ред.) настільки круті, що дуже швидко після того, як ми «вийшли» на сайті, ми вийдемо в ефір.
І хто ж би міг подумати, що це дуже скоро станеться, реально дуже скоро, коли почався Євромайдан, який потім переріс у Революцію Гідності. 1 грудня 2013 року, коли були відомі події на Банковій, нам зателефонувала Юлія Бурковська, ведуча радіостанції «Європа+». Це музична радіостанція, але вони нас запросили вести ефір, програму Громадського радіо, щоб висвітлювати те, що відбувається, бо було не до музики. І от першим гостем у нас був Віктор Чумак, політик та депутат минулих скликань, який прийшов прямо до нас у студію. Він так хапався за серце: він прийшов з Банкової, випив якісь ліки і почав розповідати. І того ж дня до нас завітав політик Віктор Балога.
От такий був знаковий ефір Громадського радіо у 2013 році. А в 2014 році, коли Янукович втік, Андрій Куликов, Кирило Лукеренко і я прийшли на Хрещатик 26, на Українське радіо, до тодішнього керівника Тараса Аврахова і сказали, що хочемо висвітлювати події Євромайдану. Ми попросили, щоб нам дали ефір. Зараз мені здається, що це було надзвичайно зухвало, це було дуже нахабно. І Тарас Аврахов сказав, щоб ми написали заяву. І я сказала Кирилові Лукеренку дістати ноутбук і він написав цю заяву одразу, де ми попросили нашій громадській організації надати ефір на Українському радіо. І поки ми верталися з цієї розмови, дійшли до станції метро «Хрещатик», Тарас Аврахов зателефонував, здається, Андрію Куликову і сказав, «можете виходити в ефір завтра». І ми завтра і вийшли в ефір.
Влад Бундаш: Це яка була дата?
Наталія Соколенко: Це був лютий 2014 року. І у нас тоді було багато гостей , і ведучих — окрім мене та Андрія Куликова, ще прийшла Ілона Довгань. Ми всі ось так вели ефір 2 години. І ця програма «Громадська хвиля», тут треба віддати належне керівництву Українського радіо і загалом Національній суспільній телерадіокомпанії України, що вона продовжувала виходити в ефірі Українського радіо аж до початку широкомасштабного вторгнення.
Влад Бундаш: Ви сказали, що коли створювали і вибирали назву Громадському радіо, це було дуже актуально. Насправді, це зараз також дуже актуально. Тому що Громадське радіо відповідає зараз тим цінностям, які ви закладали у 2013 році. Чим для вас зараз є Громадське радіо, як воно змінилося?
Наталія Соколенко: Зараз Громадське радіо для мене, по-перше, відповідає абсолютно назві та заявленим цілям. Тобто це реально служіння інтересам суспільства, а не догождання вульгарним смакам публіки, цього всього немає. Є високий професіоналізм.
Я дуже переживала, коли Національна рада з питань телебачення і радіомовлення не продовжила на своєму конкурсі ліцензію Громадському радіо у Львові, але на щастя дали у Сумах та Чернігові.
Читайте також: Громадське радіо не мовитиме у Львові: Нацрада віддала частоту Radio Relax
А в Києві я слухаю Громадське радіо через свій радіоприймач. Це мені подарували колеги з Українського радіо. Я сподіваюся, вони не образяться, що я по приймачу слухаю не тільки Українське радіо, а й Громадське радіо, ну й інші розмовні станції. Ну як інші, ще у нас одна окрема проблема – чому в Україні дуже мало розмовних станцій. Як каже Андрій Куликов, і як взагалі вважається, що радіо – це дуже хороше медіа саме для демократичних суспільств, бо дозволяє дуже швидко обговорювати якісь важливі теми і передавати інформацію, що зараз для нас актуально.
Що ще мені подобається у Громадському радіо — це інноваційність, тому що я не лише слухаю по радіоприймачу, а й люблю дивитися Громадське радіо на YouTube. І мені подобається ваш такий великий екран, на який ви виводите інфографіки. От буквально дивилася і слухала програму про здорове харчування. Це програма «З понеділка!» з Катериною Мацюпою. У гостях була Ліза Цареградська.
І мене просто так перейняло, що називається — максимально високий рівень щирості ведучих. І це, до речі, те, що може собі дозволити Громадське радіо, а Українське радіо все-таки у деяких моментах не змогло б собі дозволити. Але на те ви і окремий мовник, окрема організація зі своїми стандартами. І мені оця щирість дуже сподобалась, і інноваційність, і технологічність, і актуальність, і програма — це супер. Мені також подобаються і лінійні ефіри, ранкові програми.