Нам відомо, що наші рідні можуть перебувати у полоні, але держава не бере це до уваги — родичі зниклих безвісти на Донбасі

Що відбувається із пошуками зниклих безвісти на Донбасі? Що робить держава, щоби знайти їх? І хто взагалі допомагає у пошуках?

Про це поговорили у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних». Гостя студії – Тетяна Мельник, сестра Юрія Коновалова, добровольця батальйону «Донбас», який зник безвісти при виході з «Іловайського котла» 29 серпня 2014 року. Тетяна входить у об’єднання родичів зниклих безвісти «Надія».

Зниклі безвісти громадяни України внаслідок бойових дій на Донбасі. За даними Міжнародного Комітету «Червоного Хреста», за роки війни на Донбасі зникло майже 750 людей. Утім, уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова під час зустрічі з комісаркою Ради Європи з прав людини Дунею Міятович повідомила, що станом на квітень цього року зниклими безвісти офіційно вважають 258 людей. У цій цифрі і військові, і цивільні. За роки бойових дій в Україні досі немає реєстру, де була би зібрана вичерпна інформація. Хоча створення такого реєстру передбачає закон про правовий статус осіб, зниклих безвісти, ухвалений ще у 2018 році.

Тетяна Мельник: Пройшло вже сім років, а питання зниклих безвісти і досі актуальне. Дійсно, закон 2505 був підписаний 2 серпня 2018 року, і згідно з цим законом мала бути створена комісія при Кабінеті Міністрів з питань зниклих безвісти осіб за особливих обставин. Проте, на жаль, історія беззмістовна, тому що ми ніяк не можемо змусити працювати цю комісію. Її головним завданням є створення єдиного реєстру зниклих безвісти, а також створення механізмів і груп пошуку, які могли б шукати наших близьких. У нас є відомості про те, що наші родичі можуть перебувати в полоні, але, на жаль, цю інформацію не хочуть брати до уваги.

• У нас є відомості про те, що наші родичі можуть перебувати в полоні, але, на жаль, цю інформацію не хочуть брати до уваги.

Ігор Котелянець: Розкажіть свою історію.

Тетяна Мельник: У 2014 році мій брат пішов добровольцем на заклик Семена Семенченка у батальйон «Донбас». Пройшов вишкіл, і в середині липня, пройшовши відбір, був відправлений в зону АТО. Хлопці спочатку рухалися доволі успішно: звільняли Лисичанськ, Первомайськ і рухалися на шляху до Донецька. В серпні вони вже були поблизу Донецька. І в цей час їх вирішили відправити на взяття Іловайська. Він мені зателефонував 24 серпня на День Незалежності, а потім 27 серпня, коли ми були під Адміністрацією президента з вимогами вивести наших хлопців або надати їм допомогу. Брат просив мене, щоб ми донесли до представників влади, що там російські війська, і це вже зовсім не АТО, а війна.

3 вересня я подала заяву на розшук до центру пошуку зниклих безвісти Володимира Рубана. Наші поїхали в Дніпро, почали опитувати поранених про те, хто з ними виходив із «зеленого коридору». Покази свідків відрізнялись досить радикально і мене це змусило думати, що не все втрачено і брат не загинув.

Після цього дружина Юрія їздила на місце подій, ходила з фотографією і опитували місцевих, навіть була в Донецьку в лікарні, але ніякої інформації знайти не вдалося. Згодом ми подали на ДНК-експертизу, і через три місяці нам повідомили, що вдалося виділити ДНК з якогось недопалку цигарки, що не викликало в нас довіри. Я написала слідчому, що ми не визнаємо цю експертизу і просимо подовжити пошук.

Через деякий час в мене з’явилися відомості від помічника Медведчука Дениса Коваленка, що в них була своя група, яка займалася звільненням і пошуком, і він твердо заявив, що мій брат у полоні в Донецькій області, утримується в одному з СІЗО. Я регулярно телефонувала пану Денису, він підтверджував цю інформацію, але згодом почав казати, що та сторона перестала підтверджувати.

Ще у мене були відомості у серпні 2015-го року, що з того боку його начебто подали на обмін.

Ігор Котелянець: Із вами ніхто не зв’язувався із певними пропозиціями дати гроші за брата?

Тетяна Мельник: Дениса Коваленка ми запитали одразу – можливо, від нас щось потрібно? Він казав, що ні. Був один чоловік, який стверджував, що він знає, де мій брат, і він намагався його забрати. Проте в нього нічого не вийшло. Це був 2018 рік. Але також про гроші не йшлося.

Ігор Котелянець: Чи ви запитували у представників влади, як так сталося, що закон 2505 прийнятий, але не працює?

Тетяна Мельник: Ця історія зі створенням комісії з розшуку після прийняття законопроєкту була довгою. Перший склад комісії був створений 10 квітня 2019-го року, але потім почалися вибори: ті люди, які були в комісії, залишилися не обраними, питання про їхню участь вже не стояло. Ми поклали свої сподівання вже на нову владу, що вона почне займатися цим питанням. Наші матері декілька разів зустрічалися з президентом, ми засідали в робочій групі при Офісі президента разом з родичами полонених, але не зсувалося це питання з мертвої точки. І тільки, коли почалися великі акції в жовтні цього року, цю комісію швидко зібрали. 11 листопада президент підписав указ про забезпечення діяльності комісії і створення реєстру. І у 20-х числах грудня на засіданні комісії вже було обрано голову комісії — ним став пан Володимир Максимченко, який займався цими питаннями всі роки, він працівник Міністерства оборони. Ми були раді, що його обрали, але, на жаль, із 20-го грудня і до сьогодні він ще не оформлений на роботу, а без голови комісія не може працювати.

Ігор Котелянець: А в чому проблема?

Тетяна Мельник: Нам це незрозуміло. Ми весь час звертаємося до людей, які мають цим займатися, і нам весь час говорять, що вони працюють. Останнім часом, коли ми зверталися до Офісу президента, до нас виходила пані Наталія Зарецька, керівник Офісу уповноваженого президента з питань реабілітації учасників бойових дій. І вона розповідала нам про активну діяльність комісії. Ми також зустрічалися в офісі «Слуг Народу», де нас дуже гарно приймали, і пан Анатолій Остапенко, який працював над змінами до закону 2505, що дозволило б запустити всі механізми, розробляв регламент роботи цієї комісії. Адже наше основне завдання зараз розблокувати роботу комісії, щоб вона нарешті запрацювала, зокрема фінансово забезпечити її роботу.

Ігор Котелянець: Поки не працює комісія і закон, хто нині опікується питаннями пошуку і хто проводить взагалі хоч якесь розслідування? Чи займається цим держава і чи залучений до цього «Червоний Хрест»?

Тетяна Мельник: Наша діяльність підтримується здебільшого міжнародними організаціями, тобто ми поки що не знаходимо розуміння і допомоги у нашої держави. Нам дуже допомагає Міжнародний  Комітет «Червоного Хреста», він нами опікується, він дає нам змогу збиратися, проводити семінари – надають нам фінансову підтримку. У нас був проєкт – Zoom-конференція між батьками ветеранів, його ми подавали до Міністерства ветеранів, там він конкурс не пройшов. Тоді нам допомогло Посольство Республіки Польщі в Україні, воно надало нам оргтехніку і фінанси для того, щоб ми могли в умовах локдауну проводити ці Zoom-конференції. Зараз щочетверга ми збираємося, обговорюємо свої проблеми, обмінюємося інформацією. І спілкування дуже важливе. Уявіть, що мама сидить одна десь в Шостці,  і для неї це спілкування дуже важливе.

• Наша діяльність підтримується здебільшого міжнародними організаціями, тобто ми поки що не знаходимо розуміння і допомоги у нашої держави

Ігор Котелянець: Наразі хтось проводить пошуки на окупованому Донбасі?

Тетяна Мельник: Нам говорять, що пошуки проводить Міністерство оборони. Але це таємниця. Веде пошуки СБУ. Але це ще більша таємниця, до якої нам немає ніякого доступу. Але я думаю, що реально пошуки проводить Об’єднаний центр військово-цивільного співробітництва «Груз-200», який здебільшого займається тілами.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS