Нарешті луснула мембрана між політикою та суспільством: політолог Олег Саакян коментує результати виборів у Раду

21 липня українці обрали новий склад Верховної Ради. Більшість у парламенті вперше в історії незалежної України отримує одна партія, мажоритарники від цієї партії перемогли на більшості округів. Про феномен успіху «Слуги народу», причини появи зірок у парламенті, ризики та вікна можливостей поспілкувалися з політологом Олегом Саакяном.

— Нова Верховна Рада, як мінімум, оригінальна. Вона дуже оновилася й помолодшала на сім із половиною років у середньому.  У парламент заходить дуже багато нових людей, а серед них є навіть такі, які не мають вищої освіти.

— Левова частка парламентарів, яких обрали, далекі від образу того «ідеального депутата», серед іншого до цього образу приписують і вищу освіту. Мені здається, куди важливіше – певний управлінський досвід (ми бачимо, що в низки депутатів такого немає), певний життєвий шлях, який свідчить про те, що людина відбувалася в своєму житті, має певний досвід у якійсь сфері та поглиблені знання з цієї сфери. На жаль, частина з тих людей, які стануть депутатами, дійсно не мають такого життєвого шляху і ми не можемо зробити висновки, наскільки вони будуть ефективними в своїх кріслах.

Депутатська хвиля, яка прийшла до парламенту, дійсно нагадує цунамі – цунамі з абсолютно різних людей. Їх не те що не знають в експертному середовищі –  подеколи не знає навіть Google. Але це абсолютно закономірно. Чи може бути ще більшою іронія, ніж коли весільний фотограф перемагає «володаря життя» Богуслаєва, який ще з радянської доби вхопив бога за бороду і думав, що передасть дітям свій феодальний наділ. Є ціла низка таких людей, які залишилися за бортом.

Ці вибори не були за якісь нові ідеї, це не було змагання візій. Вибори були вкрай беззмістовними. Вони були проти. Люди голосували не за бренд, як декому здається. Люди голосували за ідею покарання старих еліт, яку уособлював Зеленський. Тому вони голосували не за прізвища, а проти прізвищ, які вони знають. Тому навіть гречка на цих виборах не спрацювала. Люди брали гречку й фіксували: «О, а от проти тебе – проти того, хто роздає гречку –  я і голосуватиму». На жаль, серед цього всього пішли й дійсно гідні люди – кількадесят людей, які цілком заслуговували перейти в новий склад парламенту. Але такі вони, принципи всенародної люстрації.

— Зірки-кандидати в депутати – це ставка на відоме обличчя?

— Гребли тих, кого могли підтягнути. Для пана Зеленського це середовище було більш зрозумілим і знайомим, це його оточення. З іншого боку, дійсно подекуди брали яскраві прізвища. Але в «Слуги народу» не було жодної потреби брати когось більш яскравого – вистачило б трійки-п’ятірки облич «Кварталу», які б там так чи інакше були. У «Голосу» точно не стояло завдання взяти когось впізнаваного, оскільки Вакарчук більше, ніж просто впізнаваний. «Аграрна партія» взяла Винника, що було піар-технологічним кроком, щоб звернути на себе увагу. Очевидно, це не спрацювало. Іво Бобул – я хотів би сподіватися, що це політичний тролінг (інакше – хворобливі політичні амбіції). Інші політичні сили також намагалися взяти впізнаваних людей.

Чому є такий тренд? Соціальні ліфти були закритими. Не наглухо, але дуже серйозно заблоковані.  Нова кров могла потрапити в парламент, тільки вступаючи в кругову поруку зі старими правилами. А потрапити до парламенту звичайна людина не могла, бо це була якась елітарна справа, Олімп, де мали бути напівбоги. Це створило ситуацію напруження, відсутності нової крові. Люди вирішили кооптувати парламент за рахунок тих, кого вони знають, хто має рівень довіри в суспільстві, але з інших сфер, бо в політиці не було нової крові.

Якщо говорити про сьогоднішню ситуацію, то це ще запит на знесення всієї старої еліти. А зносити її можна відомими людьми, які є абсолютними антиподами тих, хто сидить у тих кріслах.

— Наприклад, серед зовсім маловідомих облич – колишня прес-секретарка «АТБ» Ганна Лічман, весільний фотограф Сергій Штепа, вчителька молодших класів Тетяна Рябуха.

— Я бачу в цьому великий позитив. В усіх фракціях, які потрапляють до парламенту, є фахові люди. Підготувати законопроекти зможуть, намалювати візії і шляхи втілення реформ зможуть , якщо буде воля – навіть втілити зможуть. Цим депутатам залишиться просто голосувати і бути такою собі совістю нації. А щоб голосувати, потрібно натиснути одну з трьох кнопочок і вміти їх розрізнити. Вони можуть стати частиною змін, які на сьогодні необхідні суспільству, й набути досвіду. А хтось із них, можливо, розкриється в парламенті.

Я не бачу в цьому катастрофи. А шанс бачу в тому, що нарешті луснула ця мембрана між політикою та суспільством, а люди отримали прецедент, що політика – це не справа небожителів. Це створює свої ризики та загрози, але принаймні діти, які випускатимуться зі школи, розумітимуть, що немає небожителів і власників життя, що вони можуть відбутися в цій країні.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.