Що таке неформальна освіта та кому вона потрібна? Чому можна навчитися поза школою та університетом? Про це говоримо з головою громадської організації «Інша освіта» Ольгою Дятел.
— Яка ваша місія в освітній реформі?
— Місія – повертати життя в навчання і навчання в життя. Ми займаємося неформальною освітою, займаємося ініціативами, які йдуть не зверху, а від людей.
Неформальна освіта – будь-яка освіта, яка є поза формальною і допомагає в оперативні терміни отримати навички. Ми як організація працюємо з 2008 року в Україні. Завжди основним інструментом для нас було втілення маленьких низових ініціатив, які створюють певний процес навчання для учасників наших програм.
З 2008 року ми проводимо навчання, під час якого людина має зрозуміти, що б їй хотілося зробити в своєму оточенні, що їй для цього потрібно, як це зробити і втілити свою ідею. В наших програмах є різні форми, але головне в них – те, що людина сама визначає, що б їй хотілося.
Навчитися вчитися – це один із важливих принципів неформальної освіти. Для того, щоб вчитися, треба розуміти, що я хочу вивчити, де це взяти.
— У яких українських містах ви працюєте?
— Ми завжди були всеукраїнською організацією. Команда з 20 людей – це люди з різних-різних міст. Маємо офіси в Краматорську, Івано-Франківську, Києві. Працюємо в різних областях, тісно співпрацюємо з Німеччиною, Польщею, Білоруссю. В Білорусі маємо програму, яка спрямована на сільську місцевість і школярів.
— Як виглядають низові ініціативи?
— На кожну програму, яку ми маємо змогу оплачувати (з допомогою грантів — ред.), ми оголошуємо конкурс на участь. Є певний дедлайн, заявки розглядаються, відбираються, учасники запрошуються на зустрічі. Далі йде послідовність воркшопів: майстерня ідей (люди розробляють ідеї), майстерня дій (про проектний менеджмент), оцінка досвіду.
Майстерня сільських ініціатив цього року працює в Черкаській, Закарпатській, Донецькій областях.
— Що кажуть люди про свою мотивацію?
— Мотивації різні. Але саме поняття «неформальна освіта» виникло в минулому столітті тоді, коли люди офіційно, на високих рівнях заявили, що темп розвитку життя і того, як ми рухаємось – вони, на жаль, не наздоганяють одна одну. Люди зараз приходять з мотивацією як самоосвіти, так і конкретними цілями: «що я хочу навчитись того і того». Через відчуття, що те, що ми отримуємо в школі чи в університеті – дуже часто не допомагає нам в житті зорієнтуватися або зрозуміти, що в мене найкраще виходить, що хочеться робити. Для нас важливо, щоби люди мали цей простір – подумати про те, а чого я власне хочу навчитися.
Розмову слухайте в доданому звуковому файлі.