17 вересня офіційно оголосили про звільнення села Кліщіївка Донецької області. У штурмі брали участь бійці 5-ї штурмової, бригади НГУ «Лють», а також 80-та окрема десантно-штурмова бригада ДШВ. Журналістка та ведуча Громадського радіо Євгенія Гончарук поспілкувалася з бійцями 80-ки про те, якими були бої за населений пункт.
Село Кліщіївка Донецької області, в якому колись проживало приблизно 400 людей, бійці львівської 80-ї окремої десантно-штурмової бригади звільняли не один день. Штурмовик із позивним «Топор» розповідає, що побачив, коли зайшов у населений пункт:
«Я побачив просто руїни. Ті, що вони зробили. Там будинків немає. Вони будинки всі розбомбили, їх взагалі майже не лишилося. І вони продовжують просто туди насипати артою».
Навіть маленьке село у передмісті Бахмута звільняли нешвидко, адже берегли особовий склад, розповідає ротний 80-ки з позивним «Гагарін»:
«Потроху, поступово, крок за кроком звільнили Кліщіївку. Йшло це трошки довше, ніж хотілося, але це все через те, щоб зберегти більше життів нашим хлопцям. Бо не можна було так зібрати всіх хлопців і нахабно послати — бо з них багато хто б не повернувся. І ми робили це поступово, розумно. Потроху відбивали передній край, а потім хлопці просто приходили тактичними групками зачищали це все, закріплялися і так потроху, потроху».
Ворог нічого не шкодував на цій ділянці: масовано застосовував артилерію, авіацію, кидав хімічні снаряди. А касетні боєприпаси з часом начиняв чимось схожим на цвяхи, розповідає штурмовик із позивним «Лєший»:
«Коли ми були на штурмі в лісі, біля залізниці, так вони по нас також кидали їх. Я просто спочатку не знав, потім прочитав, навіть знайшов його. Це такий з оперенням йде цвях… десь сантиметрів 5, розміром з коробку сірників».
Але штурмовиків не злякати артилерією. 19-річний боєць із позивним «Десант» зізнається, що не відчував страху, коли працював на позиціях:
«Так, авіація літала, на власні очі бачив. Дуже близько біля нас була. Але не по нас працювала. Воно таке — якщо не по тобі, то не страшно. Страшно, коли танчик працює, арта — то таке…».
Командир роти «Гагарін» розповідає, що кількість росіян, яких його хлопці виявляли, зачищаючи будинки, дивувала.
«Бувало, що у підвалах по 30 штук сиділо їх там і… так! З одного підвалу — раз, тридцять чуваків вибігло — там 15, тут 10. Це нормально було. Через те це треба було робити поступово, щоб не загнати хлопців і не дати загинути», — розповів «Гагарін».
Під час штурму Кліщіївки росіяни здавалися. Бійці 80-ки брали в полон нещодавно мобілізованих, а також «вагнерівців», які очевидно підписали контракт і лишились в армії окупанта:
«Ми можемо впевнено сказати, що «Вагнер» був. Навіть медальки якісь були там, три штучки. Я не пам’ятаю, які точно, якісь там «м’ясорубка Бахмут», потім ще якийсь хрест… Якийсь такий дядько був, напевно, з перших днів війни також…».
Штурмовик «Топор» каже, що тоді у Кліщіївці їм попався мер російського міста. Медіа згодом писали, що він з Пермського краю і на війну його привела жага до заробітку:
«Він типу підписав контракт, аби хоч якусь копійку заробляти. Бо він казав, що у нього «виходу немає». Він якийсь там був мер міста чи що… я наскільки чув, що він казав. Я кажу: «А чого ти сюди прийшов? Для чого тобі ця війна? Для чого вона?». «Ми не знаємо, у нас виходу немає. Як ми повертаємось назад, нас розстрілюють», казав він».
Навіть програючи, росіяни не відступали. Навпаки, командування починало масово відправляти людей вперед, ніби від безвиході, каже ротний «Гагарін»:
«Якщо взяти, що, наприклад, за день на мою позицію, де в мене хлопці стояли, йшло десь 150-200 осіб — доходило з них 10-15. І це великий результат. Інші або тікали, або 300- 200-ті. Дуже їх багато було. Там напевно за тиждень 300-тих були десятками, десятками кожен день були в них загиблі».
Загиблі та поранені були й серед підрозділів 80-ї бригади. Евакуація в умовах штурму вкрай складна. Часто поранених доводилося нести до медиків не одну годину, зізнається «Лєший»:
«Тоді це було теж перед залізницею, він там став на міну, йому ногу відірвало. Ми його тільки з посадки, вона десь близько двох кілометрів була, години чотири звідти виносили. М’які ноші вони рвуться, пеньки … він кричить. І коли ми донесли його, у нас був евак. Він каже — вже 4 години турнікет стоїть, треба далі нести, і ми його ще понесли. Ну, загалом це було годин 7. Ми о 4 ранку його тільки донесли до кутка лісу».
На відміну від росіян, українці не кидають своїх побратимів на полі бою і ладні все зробити, аби повернути навіть загиблих:
«Коли ми проводили штурмові дії, на жаль, загинув наш бойовий побратим із позивним «Компас». І було біля нього двоє 300-тих. Ми так само робили спецоперацію, щоб до вечора їх витягнути звідти. Ми відбивалися, тримали оборону, старалися їх витягнути. Ми витягнули, все як має бути, тіло піднесли до позицій. Навіть ближче до медеваку, щоб хлопці могли собі потім відтягнути додому і забрати тіло додому».
Командир роти пояснює, що навіть якщо один військовослужбовець загинув — це значить, що звільнення села уже мало високу ціну.
«Як на мене, навіть якщо один військовослужбовець загинув — це значить дорого. Кожне життя дороге, хто б там не був. Не знаю, не можу сказати. Тяжка ціна, війна — це дуже тяжка річ. Вона йде з кров’ю, болем і стражданням, де б це не було — чи ти сидів в обороні, чи ти штурмуєш».
Читайте також: «Цивільних полонених Росія майже ніколи не визнає, не міняє»: історія викраденого жителя Мелітополя
Кліщіївка — село Бахмутського району. До Бахмута рукою подати — 2-3 кілометри. Але робити прогнози на майбутнє бійці не беруться.
«Десь два з половиною або три кілометри до Бахмута. Саме по посадках цих усіх, якщо проштурмувати ці 3 кілометри, то можна брати Бахмут у кільце, аби його визволяти.
Якщо ми будемо так відбивати позиції, як ми відбиваємо, то це ще довго. А якщо вони подумають і Путін дасть капітуляцію — за тиждень, може бути за місяць це може різко закінчитися. А якщо він не здасться — то це надовго».
У розмовах між собою бійці планують тренування, адже найближчими днями знову висуваються на черговий штурм.
Євгенія Гончарук із Донеччини
Слухайте репортаж у доданому аудіофайлі
Антон Мачула у 2015 році, після університету, працював у Дніпрі на двох телеканалах — 51… Read More
Понад 480 тисяч творів мистецтва росіяни вивезли з України за час повномасштабного вторгнення. Це —… Read More
На Хмельниччині поблизу з Дністром влаштовують безоплатний відпочинок для військовослужбовців і ветеранів російсько-української війни та… Read More
На одній з безстрокових акцій нагадування про необхідність звільнення в російського полону захисників Маріуполя, я… Read More
Скрипаль Мойсей Бондаренко, колишній бойовий медик, наразі служить у 59 Окремій мотопіхотній бригаді ім. Якова… Read More
Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, громадянський журналіст Наріман Джелял повернувся в Україну в межах червневого… Read More