«Немає у них жодного вибору. Взагалі» — перебіжчик із «ДНР» про полонених, підвали і російських кураторів бойовиків

«Немає у них жодного вибору. Взагалі» — перебіжчик із «ДНР» про полонених, підвали і російських кураторів бойовиків

Оригінальна мова інтерв’ю – російська. Прочитати російську версію тексту можна за посиланням.

Сергій Лук’яненко — родом з Костянтинівки Донецької області. У 2014 році він виїхав на заробітки в російську Калугу. Пізніше Лук’яненко переїхав в окупований Донецьк, де йому запропонували піти на службу в «управління власної безпеки» при «Генпрокуратурі» так званої «ДНР».

Лук’яненко працював там кілька років. У його обов’язки входили обшуки, арешти і конвоювання, зокрема полонених українських військових. За словами Лук’яненка, він особисто відповідав за безпеку трьох українських «кіборгів»: Корінькова, Глондаря, Пантюшенка. Працюючи в «прокуратурі» самопроголошеної «ДНР», Лук’яненко мав доступ до інформації про те, в яких умовах утримують українських в’язнів, мав уявлення про те, скільки українських в’язнів перебувають в «ДНР», а також знав, як влаштована система силових структур терористичної організації.

За кілька років Лук’яненко почав співпрацювати зі Службою безпеки України — українським силовикам він передавав відомості про роботу місцевої «прокуратури». Пізніше, за словами Лук’яненка, йому нібито набридло «дивитися на свавілля в «ДНР».

У липні 2019 року Лук’яненко зважився на втечу. Спочатку виїхав на територію Російської Федерації, а потім вже в Україну. Колишній співробітник «Прокуратури «ДНР» потрапив під програму СБУ «На тебе чекають вдома». Кримінальну справу проти нього в Україні закрили — в обмін на свідчення.

Громадське радіо розпитало Сергія Лук’яненка про те, як влаштована карально-наглядова система в «ДНР», скільки українських в’язнів там перебуває насправді і чому їх не включають в списки на обмін.

Ви спочатку поїхали з України на заробітки — в російську Калугу. Коли це сталося?

— Я виїхав туди без сім’ї, щоб спочатку самостійно стати на ноги. Пізніше забрав сім’ю. Це був кінець 2014 року. Коли я пустив коріння, забрав сім’ю в Калугу. Там я працював монтажником — на бульдозерах, на екскаваторах.

Як з Калуги ви потрапили в «ДНР»?

— Я спочатку їхав в Донецьк в пошуках роботи. Але в Донецьку не було роботи, довелося їхати в Російську Федерацію. Потім в Донецьк я повертався вже не на роботу — дружина повинна була народжувати.

Але ви пішли працювати в «Прокуратуру «ДНР»…

— Знайомий запропонував роботу. Я погодився, бо іншої роботи в Донецьку не було.

Як називалася ваша посада?

— Спочатку я був офіцером «відділу фізичного захисту осіб». Потім пішов за званням лейтенанта. (Сергій Лук’яненко працював в «управлінні власної безпеки» при «Генпрокуратурі» так званої «ДНР», — ред.)

Що входило у ваші повноваження?

— Обшуки, арешти, затримання, конвоювання.

Можете назвати прізвища ваших безпосередніх керівників?

— Був командир Валерій Ходирєв, його безпосередній командир — Валерій Бойко, і російський куратор — Дмитро Щедрина. Перші два були начальники відділу. Щедрина був начальником усього нашого управління.

(Ходирєв — екс-депутат Костянтинівської міськради, був членом «Партії регіонів». У 2014 перейшов на сторону бойовиків. Бойко — колишній співробітник прокуратури Донецької області, у 2014 році перейшов на сторону терористів «ДНР». З 2014 року — співробітник «Управління спеціальних операцій» при «Прокуратурі «ДНР». Щедрина — за словами самого Лук’яненка, кадровий російський офіцер — ред.).

Пам’ятайте імена ув’язнених, з якими контактували?

— Військовослужбовці ЗСУ Пантюшенко, Глондар і Коріньков. Я забезпечував їхній фізичний захист. Тобто доставляв безперешкодно, щоб ніхто не бачив цих людей, щоб не було ніяких зіткнень з військовими.

(Сергій Глондар і Олександр Коріньков — військовослужбовці 3-го окремого полку спеціальних операцій Святослава Хороброго. У полоні з лютого 2015 року. Вони потрапили в засідку, коли у складі однієї з груп супроводжували колону з пораненими і убитими бійцями ЗСУ через так звану «дорогу життя» після боїв біля Дебальцевого. Богдан Пантюшенко — танкіст 1-ї танкової бригади, потрапив в полон у січні 2015 року поблизу села Спартак під час боїв за Донецький аеропорт. У 2019 році Пантюшенка засудили до 18 років позбавлення волі, а Глондаря і Корінькова — до 30 років за «законами» так званої «ДНР». Всі троє досі перебувають в ув’язненні, — ред.).

Сергій Глондар, Олександр Коріньков, Богдан Пантюшенко

У якому стані вони перебували?

— На той момент, коли ми з ними працювали, вони були в нормальному стані. Тоді на них фізичного впливу вже ніякого не було. Коли вони були «під нами», їх ніхто не міг чіпати. А до того був фізичний вплив.

Приймали їх, я так розумію, «казаки». Потім вони потрапляли на «УБОЗ» («Управління з боротьби з організованою злочинністю» — ред.). З «УБОЗу» — на «МГБ» («Міністерство державної безпеки», — ред.). Тоді «кримінальної справи» ще жодної не було. Коли ми їх взяли під свою опіку, в 2018 році, на них не було ніяких матеріалів зібрано.

Коли люди потрапили до нас — ми почали все це збирати. Тоді про них вже й рідні дізналися. А так вони були у підвішеному стані.

Тобто ваше завдання полягало в тому, щоб пришити їм «кримінальну справу»?

— Звичайно. Якби ми їх не «засудили», вони на обмін не могли б претендувати, вони були б в підвішеному стані.

Вони відхилилися від цілі, дали трохи вбік, там їх прийняли «казаки». Вони взяли їх у полон. Потім ми все робили за «законодавством» «ДНР».

Можете назвати імена людей, які проходили через ваше «відомство», крім Пантюшенка, Глондаря і Корінькова?

— Важко відповісти на це питання…

(Тривала пауза — ред.). Ну, десять військовослужбовців було. Але поки з ними російські куратори не «відпрацюють», ми не знали ні імен, ні прізвищ. Вони нам їх ще не передавали, вони просто працювали на нашому боці з цими людьми. А я вже після цього «вийшов», не можу вам нічого відповісти.

Ви передали їхні імена СБУ?

— Важко відповісти.

Тобто не можна?

— (Тривала пауза — ред.) Логічно.

За даними джерела Громадського радіо в СБУ, коли саме згаданих українських військових взяли в полон — невідомо. Ймовірно, це сталося у 2018 році, проте точного підтвердження цієї інформації немає.

Де вони перебувають? Ви їх бачили?

— Бачив. Вони сидять на Молодіжній, 16. Це не підвал. Це гауптвахта. Там все цивільно. Це не те що ви уявляєте — в підвал кинути людину. Там все нормально із забезпеченням. От якщо взяти «МГБ» або «УБОЗ», там так, підвали. А там (на гауптвахті — ред.) усе офіційно — ОБСЄ може заїхати подивитися, якщо допуск є у людей.

Опишіть їхній стан.

— Хлопці були налякані. Не можна було ні підійти, нічого.

Вам відомо, як їх взяли в полон?

— На (українських — ред.) позиціях взяли людей.

Що ви мали на увазі, коли говорили: «Поки з ними російські куратори не відпрацюють — їхні імена невідомі»?

— Ну, тобто, поки не дізнаються інформацію. Йдеться про допити.

Які методи використовують російські спецслужби? Історії про тортури струмом, побиття — це їхні методи?

— Так. Всі так працюють.

Ролики із зізнаннями, які публікуються, наприклад, на YouTube-каналах «МГБ» — це вибиті таким чином зізнання?

— Так.

Чому про одних заявляють, а про інших — ні? «ДНР» не вигідно обміняти людей на «своїх»?

— Є люди, які не погоджуються з тим, що вони «вбивали мирне населення» — тобто з тим, в чому їх звинувачують в «ДНР». І тому їх немає в списках. Якби вони прийняли те, що вони «вбивали мирне населення», вони б потрапили у ці списки. А якщо люди не визнають це, наприклад, тому що вони цього не робили, про них не заявляють.

Якщо людина не визнає «провину», яка її подальша доля?

— Так і буде сидіти. Пантюшенко, Коріньков і Глондар сиділи з 2014 по 2018, і про них ніхто не знав.

За даними джерела Громадського радіо в СБУ, з зазначеними військовослужбовцями «працюють» російські куратори. Їхня мета — змусити полонених визнати свою «провину» і таким чином «легалізуватися». Поки вони цього не зробили. Тому їхні імена вважаються невідомими.

За останніми даними СБУ, на території ОРДЛО перебувають 227 ув’язнених. За вашими даними, це об’єктивне число?

— У Донецьку тільки близько двохсот людей.

Тільки в Донецьку чи взагалі в «ДНР»?

— Тільки в Донецьку.

Джерело Громадського радіо в Службі безпеки України підтвердило ці цифри.

Скільки в «ДНР» точок утримання ув’язнених?

— Офіційних чи неофіційних?

Насправді.

— Вони майже всюди знаходяться. При кожній військовій частині такі точки. Це десятки і більше. Тобто не тільки в будівлях «правоохоронних органів», а й там, де військовослужбовці знаходяться. Людину, наприклад, забрали з позиції. Спочатку вона перебуває на території бригади, яка відповідає за цей периметр. Потім вирішується, куди відправити людину.

Місця ув’язнення людей на непідконтрольній території ми називаємо підвалами, СІЗО, гауптвахтами. Поясніть різницю.

— Там сидять всі ті ж люди, тільки вони доходять до СІЗО, а на колонію вони не йдуть. Навіть після вироку вони сидять або в СІЗО, або за місцем дислокації, наприклад, в «МГБшному» ізоляторі.

Чим відрізняються умови?

— Найкращі умови — це гауптвахта і СІЗО. Все інше — не дуже. Грубо кажучи — це карцер. Буває, там люди по годинах сплять, тому що ліжок не вистачає. Наприклад, якщо 8 ліжок, може бути 16 людей.

До того ж — це ще й тортури. За цими людьми ніхто не може простежити — що з ними там відбувається і як.

Чи є в ув’язнених вибір — продовжувати сидіти там або, наприклад, виконувати, якісь роботи на фронті?

— Немає у них жодного вибору. Взагалі.

Чи є в ув’язнених можливість зв’язуватися з родичами?

— Українським військовим або тим, хто за Україну, заборонений зв’язок з родичами. Якщо навіть хтось із в’язнів дасть їм телефон, людині життя вже немає.

У який момент ви вирішили почати співпрацювати з СБУ?

— Я б не хотів відповідати на це питання.

Ваша співпраця тривала кілька місяців до того, як ви втекли?

— Так.

У чому вона полягала?

— Не можу відповісти.

Ви згадували, що вирішили повернутися, тому що розчарувалися — це ідеологічне розчарування чи побутове?

— Від чого йшли, до того і прийшли. Свавілля як було, так і залишилося. Тільки інші люди з’явилися. Тобто як були олігархи, так вони і залишилися. Тільки інші. І люди нічого з цього не отримали.
Ні, з початку все було гладко. А потім я розчарувався в цьому всьому. Всі один одного прикривають, всі на все закривають очі. Були люди, які йшли з патріотизмом, за те, щоб відокремитися, але і вони в цьому розчарувалися.

Як ви втекли з «ДНР»?

— Через Росію. Звідти — до Харкова. Без проблем не вийшло — були допити.

В Україні справу стосовно вас закрили?

— Так. Її закрили за рішенням суду.

Оригінальна мова інтерв’ю — російська. Прочитати російську версію тексту можна за посиланням.

Останнi новини