«Нервові зриви та обійми зі стрічкою новин»: луганчани згадують 2 червня 2014 року

«Нервові зриви та обійми зі стрічкою новин»: луганчани згадують 2 червня 2014 року

2 червня 2014 року незаконні збройні формування «ЛНР» почали штурм Луганського прикордонного загону.

Люди у паніці тікали з будинків, намагалися виїхати у більш безпечні частини міста. Ніхто не розгорнув операцію з евакуації жителів кварталів, сусідніх з Луганським прикордонним загоном.

Вибух на території Луганського прикордонного загону під час штурму/Фото: Depo.Донбас

Кулі потрапляли у мирних жителів, коли люди йшли вранці на роботу. Не всім роботодавці дозволили залишитися вдома. Не одразу працівники та роботодавці орієнтувалися у ситуації і розуміли ризики для життя та здоров’я.

Чиатйте також: 2 июня 2014 года стало точкой невозврата для луганчан, – журналист

Того ж дня, близько 15.00, у будівлі захопленої Луганської облдержадміністрації стався вибух.

Достеменно не відомо, що його спричинило. Прихильники «ЛНР» наполягають, що це був авіаудар, жителі ж, які підтримували українську владу, наполягають: вибух стався – через халатність бойовиків. Тоді загинули восьмеро жителів Луганська. Чи розслідуються обставини того вибуху, не відомо.

Будівля Луганської обласної державної адміністрації після вибуху/Фото: ТАСС

Після цих подій місто почало спустошуватися. Саме другого червня для багатьох луганчан почалася війна.

Ми поспілкувалися із п’ятьма луганчанами. І спитали, що для них означає ця дата.

Їхні монологи друкуємо мовою оригіналу і без цензури.

Аліна, 34 роки

Это на каком-то другом уровне ощущения. Мама в Крыму, бабушка болеет, отец убирает бомбоубежище с соседями, я все еще работаю в своем вузе, но уже упаковываю магнитики с холодильника, не ухожу далеко от дома, не сплю вообще или сплю вполглаза с собранным рюкзаком и ищу работу в Киеве. Вот такой сумбур и в то же время полная ясность, что это конец. Мирного диалога не будет. Теперь есть прошлая жизнь, а есть полная неизвестность, в которую сегодня-завтра шагнем мы все. Тоска, слезы, нервные срывы в обнимку с лентой новостей, звенящая тишина с мобильном без связи с домом и осознание придет позже.

Сергій, 42 роки

Многие задавались и задаются вопросом, когда в Луганске была пройдена та точка невозврата, после которой общество окончательно раскололось на два лагеря, диалог между которыми стал невозможен. Это были однозначно не мартовские события. И даже не захват админзданий в апреле. Всё это воспринималось тогда как временное нарушение спокойствия, которое непременно завершится так или иначе, и жизнь вернётся в прежнюю колею. События в Одессе подлили масла в огонь во всех смыслах, но Одесса от Луганска далеко, а расстояние уменьшает масштабность происходящего.

Точкой невозврата, на мой взгляд, стали события 2 июня. Их было два, и оба они оказались определяющими для тех, кто ещё колебался, чью сторону принять. Штурм погранчасти консолидировал украинских патриотов, а авиаудар по зданию обладминистрации сплотил сторонников ЛНР. И те, и другие наконец-то поняли, что время митингов на «Дураковке» прошло, что теперь в Луганске будут стрелять, причём на поражение. Адреналин, всплеск эмоций на какое-то время выключили здравый смысл. Говорить о мирном урегулировании конфликта стало некому и не с кем. Поэтому 2 июня это день, когда в Луганске действительно началась война.

Олексій, 36 років

Для мене ця дата ознаменувала незворотній початок війни. До початку штурму прикордонного загону я ще сподівався, що все можна вирішити мирно. Хоча штурми і бойові дії вже тривали. Але надія жила. І тут під стрілянину терористів і героїчний опір прикордонників вона померла. А потім залишилось лише сподіватись, що прийдуть ЗСУ і звільнять Луганськ. Минуло вже п’ять років, але саме у цей день душа болить особливо

Антон, 40 років

Штурм погранотряда вызвал у меня злость и обиду. Злость потому, что я прекрасно понимал, что боевики перестали контролировать какое-либо человеческое отношение к происходящему, потеряли полную гражданскую ответственность и показали свою паршивую сущность. Также было обидно от того, что невозможно было помочь ребятам пограничникам, которые сдерживали агрессию, потому что они были одним из оплотов нашей государственности, сохранения границы. Уничтожение застав означало потерю контроля над самой госграницей.

Что до обстрела, то, мне кажется, что это был не выстрел штурмовика, а «работа» боевиков, потому что отверстие в стене от ракеты слишком маловато и повреждения, соответственно, слишком маленькие, а для ручного противотанкового гранатомета, отверстие в стене соответствовало.Так что, по-моему мнению, это была провокация боевиков.

Василіса, 35 років

2 червня 2014. Звичайний день, коли я вже могла відрізнити звук винищувача. Ще за місяць до того я їх навіть не чула. Але тут…

Дуже гучний звук. Хтось кричить: літак падає! І шалений страх, що цей літак впаде прямо на мене, а я біля вікна. І не встигну попередити родину.

Чоловік та діти вдома. Садочок попередили ще пообіді: дітей треба відправити додому. Це той садочок, що в кілометрі від центру. І вони якимось чином знали за кілька годин, що у центрі буде небезпечно.

Після вибуху хлопці побігли до ОДА. А ми залишились. Пальці не попадали по клавіатурі – написати, що зі мною все гаразд. Вже за годину будівлю ОДА оточили, на вулицях з’явилися люди у камуфляжі. Прямо посеред вулиці якогось чоловіка ставили на коліна, погрожуючи автоматом. Я не озирнулася. Бігла до зупинки.

Ввечері приїхала подруга. Вона жила на Южному. Розповіла про те, як захоплювали зранку погранзагін. Вони взяли сина і пішли на роботу. А повернулися вже не додому, а до нас. Бо повернулися додому в той день на південні квартали одиниці. Там йшли зранку бої. І це було страшно.

Потім ми дивилися відео і намагалися його аналізувати. Нічого не було зрозуміло. Не зрозуміло й досі.

Читайте також: При захватах «скорая» Луганска не хотела забирать раненых пограничников

Валентина Троян, Громадське радіо

Останнi новини