Джейран Гвагвалія/Фото: Яніна Львутіна
Зі сльозами на очах Олена зустрічає колону українських військових, що повертається на ротацію після успішного контрнаступу на Харківщині. Жінка не була вдома, у рідному селі Шевелівка, понад півроку. Накупила квітів і разом із чоловіком розкидає їх дорогою, якою їде українська військова техніка.
— Дякуємо! Їдемо додому!
— Чекали на звільнення?
— Так. Село розбили. В окупації не були, але село розбили. Ми дізналися, що їхатиме колона. У нас ще є букет. І далі зустрічатимемо. Ми ще далі поїдемо, бо ще є кому дарувати квіти. Ці враження не передати. Ми їдемо додому і це найголовніше!
— Скільки не були вдома?
— Півроку.
— А де жили?
— Багато де по області. У різних домівках, у різних містах. Героям слава!
Росіяни тікали так, що навіть залишили спідню білизну — вона розкидана поруч із їхньою військовою формою. Контрнаступ українських військових став для окупантів неприємною несподіванкою. Так звані «визволителі», як іронічно називає їх місцева жителька Антоніна Іванівна, тікали голі-босі, аби зберегти свої нікчемні життя.
«Вікон немає, дверей немає. Нічого немає. Кухня згоріла, сарай згорів. Залишилася хата без вікон і без дверей», — розповідає жінка.
Усі півроку жителі Байрака голодували, згадує Сергій. Гуманітарну допомогу росіяни майже не завозили. Люди виживали, хто як міг. Невдоволених окупанти одразу відвозили до катівні.
«Донька взяла телефон, пішла — хотіла звідти зателефонувати. Так вони її дві доби на зупинці протримали і у комендатурі. І мішок на голову надівали», — розповідає чоловік.
У Джейрана Гвагвалії росіяни викрали дружину та трьох дітей. Вивезли у невідомому напрямку. Він був змушений на кілька днів виїхати до Харкова, а потім не зміг повернутися назад. Росіяни погрожували його вбити.
«Це — мій будинок, він оформлений на дружину. Там далі заміновано, туди неможна йти. Вони (росіяни — ред.) знали, що господар прийде. Вони дуже злі на мене. Тому що я не здався і не збираюся цього робити. Вони у мене із дитинства все забрали ще в Абхазії. Ми не крадемо, живемо охайно. Нікому нічого не робили. У мене акцент, та хіба через акцент людина може бути поганою? Неважливо, хто якою мовою розмовляє. Важливо — любити країну, де ви знаходитесь. У мене тут народилося четверо дітей», — розповідає чоловік.
Читайте також: Вони казали, що гумова палка — найкращий поліграф: інтервʼю з балаклійцем, якого тримали у підвалі райвідділку (ФОТО, ВІДЕО)
Спочатку разом із Джейраном ходимо по будинку та прилеглій території, а потім — доходимо до підвалу. Тут, каже чоловік, росіяни тримали його сім’ю під замком. Діти спали поруч із консервацією.
«Ось, дивіться, я не брешу. Ось тут спала моя дитина, а росіяни ходили і жерли», — додає чоловік.
Те, що трьох дітей та дружину забрали росіяни, підтверджує і сусід Джейрана. Василь Горлач не виїздив із села увесь час окупації.
— Я бачив, що поїхала теща. І Світлана, її дочка. І дітей її забрали.
— А до вас яке було ставлення в окупації?
— Та ставлення таке, що неможна нічого покинути — все вкрадуть. У мене був одяг — шкіряна куртка, ремені — все забрали. Ремені повитягували. Взуття забрали. Все, що їм треба було. Грубо кажучи, пограбували. Я не знаю… Фашисти так не робили. Кажуть, що росіяни прийшли нас звільняти. Від кого звільняти? А я їм казав: Хлопці, ви навіщо прийшли? А вони кажуть — прибираємо бендерівців, фашистів, неофашистів. Кажу, а хто такий Бандера? А вони: «Це народ». Вони не знають, хто такий Бандера.
Нині Джейран їздить по всіх селах та містах Харківщини — розпитує людей, чи бачив хтось, куди вивезли його сім’ю.
Яніна Львутина, Харківщина, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS