kiev.segodnya.ua
Ольга Богомолець: Якщо говорити про тих людей, які хочуть жити, розвиватися, будувати в єдиній Україні, то, безперечно, і діалог, і обговорення подальшого плану дій виходу з цієї кризової ситуації, воно вкрай необхідне.
Мій власний досвід перебування на сході країни, в Дніпропетровську, Запоріжжі, в Донецьку – на Донбасі, говорить про те, що там суспільство зараз дуже сильно розсипалось на такі групи.
Причому, групи інтереси яких кардинально не співпадають. Починаючи, безперечно, з тих людей, які є проплаченими терористами з іншої держави, то з цими людьми діалог неможливий, і вони не зацікавлені в ніякому діалозі. Вони є чужі, вони прийшли сюди не для того, щоби принести мир, злагоду, добробут, довге і щасливе життя для мешканців України. Тому ці люди мають піти – або добровільно, або під силовим тиском.
Інші люди, які там є, це ті люди, які хочуть продовжувати жити в Україні, але в іншій країні. В країні, де влада буде децентралізована, де люди зможуть обирати мера свого міста, з тих людей, яким вони довіряють, де люди зможуть піклуватися про своїх дітей, розуміти, що їх гроші ніхто від них не краде, де люди зможуть обирати суддів, обирати прокурорів і висловлювати їм свою недовіру, де зможуть, завдяки децентралізованому фінансуванню, забезпечувати свої лікарні, своїх хворих на інсулін.
Власне, в моєму розумінні, держава має про це піклуватися, але коли громада буде мати можливість контролю над фінансовими потоками, і, власне, відчувати справедливість, з такими людьми, безперечно, потрібно мати діалог.
З ідейними революціонерами треба говорити ідеями. Я вважаю, що діалог мусить мати місце. Знову ж таки, діалог може бути тільки з тими людьми, які хочуть жити в цілісній єдиній Україні. Якщо люди хочуть жити в цілісній єдиній Україні, з ними потрібно вести діалог для того, щоб, принаймні, вислухати їх позицію.
Якщо люди не хочуть жити в цілісній єдиній Україні, з цими людьми має говорити закон України і Кримінальний Кодекс.
….
Ці технології «вбивання мирних людей» – вони почались ще в Києві. Я би хотіла повернутись до того моменту, як були розігнані і побиті студенти в Києві, потім – в грудні була розігнана мирна абсолютно демонстрація, потім вже почались інші події. 18 лютого, власне, коли було 1500 поранених в Києві, і троє перших загиблих, і серед них були майже всі мирні люди. Потім – пожежа в будинку профспілок, потім десятки трупів, і більшість – мирні громадяни.
Сьогодні українське суспільство є маніпульованим технологіями. І що якби ми сьогодні знали, хто точно дав вказівку розігнати студентів, які стояли декілька днів з прапорами, і хто давав вказівку розстрілювати людей, і те що ми сьогодні не маємо цієї інформації, воно приводять до того, що ці сценарії накладаються і реалізуються.
І підняти абсолютно, здається, толерантне місто Одеса, підняти всю громаду в протистоянні! Я цілу ніч після тих подій, які були в Одесі, їздила по шпиталях і спілкувалась з усіма пораненими. Ще з часів Майдану я не ділю людей на тих, які стоять з того боку барикад, і з цього боку. І з нашого боку ми допомагали всім, чим могли, щоб зберегти їм життя і здоров’я.
І кожен з них, так само, як і на Майдані, були впевнені, що стріляли інші. А насправді – ні у тих, ні у тих в Одесі на той момент зброї не було.
Тобто, іде розкол на рівні родин, іде розкол на рівні суспільства, який ще більше підігрівається ЗМІ. І з’являється цілий прошарок людей, який перестає вірити, тому що насправді відбувається геноцид – тобто, людей просто вбивають.
Я вважаю, що старт цьому…. Коли присилаються смски, коли залякують людей, коли йде інформаційна обробка суспільства, коли ви не можете донести правду до людей. Якщо така ситуація, для чого обрізати канали, подумайте? Я моржу сказати, що ми на сьогоднішній день гуманітарну політику державотворення – ми програли її. Тому що ми можемо чітко стверджувати, що путінська Росія свою пропаганду веде вже дуже давно. І те, що ми сьогодні маємо, те що в тих містах, які обрізані від української інформації, якщо це не маніпульоване, то виникає запитання: а чому? Чому у людей забирають можливість почути і другу сторону?
….
Для того, щоб допомогти мирному населенню, мають бути створені гуманітарні коридори, через які населення мусить мати можливість виїхати. І зі Слов’янська надходили прохання допомогти людям оплатити автобус, ми готові це зробити. Але ні сьогодні, ні вчора не могли зв’язатися по телефонах, які нам залишили – майже не працює мобільний зв’язок.
…..
Я бы хотела обратиться ко всем, кто живет на востоке. Каждый из нас в состоянии что-то сделать: кто-то делом, кто-то словом, кто-то переубеждением, кто-то силой мысли. Я думаю, консолидировать усилия, понять, что самое главное, самое ценное для нас – это мир.
