Патологоанатом — це не п’яний чоловік у закривавленому фартусі — жінка-патологоанатом

Що насправді робить патологоанатом? Наскільки це небезпечна професія? Та чи легко жінкам опановувати цю спеціальність? Про це розповіла патологоанатом Олена Кризіна, яка прийшла у професію понад 10 років тому.

— 80% роботи патологоанатома — прижиттєва діагностика матеріалу біопсії та післяопераційного матеріалу. Якщо брати трупний матеріал, то патологоанатом працює тільки з тілами тих людей, які померли у лікарні. Якщо ми припускаємо, що смерть була насильницькою, ми викликаємо поліцію, перевезення, тіло направляють судмедексперту. Якщо всі живі та здорові, ми працюємо за своїм прямим призначенням: ставимо прижиттєві діагнози, визначаємо хвороби під мікроскопом на скельцях.

— Чи можете згадати, як ви обрали цю професію?

— Я з династії лікарів. Мама, дідусь і бабуся — усі вони медики. Дідусь був професором, хірургом та завідував секцією оперативної хірургії на Оранжерейній. Коли я вступила в медичний ВНЗ, для мене патологічна анатомія була: «О-о-о! Клас! Тут же все відомо і зрозуміло».

Патологічна анатомія — наука, яка вивчає захворювання від клітинного рівня до проявів. Це основа вивчення всіх патологічних процесів в організмі. Знаючи, які зміни відбуваються, лікар розуміє, що йому робити.

— Як до вашої професії ставляться рідні? А люди, з якими ви нещодавно познайомилися?

— Якщо брати родину, то мама мною пишається. Медики прекрасно розуміють, наскільки складна ця професія. Старі знайомі мене знають, то все нормально. Щодо нових, то є два варіанти: «Фу!» або «Прикольно! Можна прийти на розтин подивитися?» Мало хто сприймає серйозно.

— Чи є особливості, актуальні саме для жінок на цій посаді? Чи завжди вам вистачає фізичної сили, щоб провести розтин?

— У всіх патологоанатомів є помічники — санітари. Вони допомагають підготувати тіло до розтину і на видачу для захоронення.

— Що означає підготувати до розтину?

— Провести всі ці розрізи, які в фільмах люблять показувати, відсепарувати шкіру, дістати органокомплекс, обмити, помити, підставити ванночку з формаліном, якщо доктор цього не робить сам. Він може це  зробити сам. У мене не завжди на це вистачає сил, тому що тіла бувають різні.

Перший розтин як доктор, вже після інтернатури, я робила жінці, вага якої за 200 кілограмів. Санітари були і жінки, і чоловіки. Але ці жінки були такі, що могли «коня зупинити». Вони вже натренувалися за багато років, знають, що і як. А я, коли побачила це тіло, подумала: «Що мені з ним робити?»

— Можете розповісти про сам розтин? Чи є якийсь алгоритм?

— Є декілька схем.

— Чи багато жінок працюють патологоанатомами?

— Так, дуже багато жінок-патологоанатомів. Співвідношення чоловіків і жінок в цій професії приблизно 50 на 50.

— Коли я почала готуватися до програми, гуглила, перші лінки були про те, чи є шанси у жінки, яка працює патологоанатомом, вийти заміж. Чи були у вас проблеми з тим, що людей відлякувала професія?

— Ні, з особистим життям у мене все добре. Люди, які здатні щось зіставити, кажуть, що це дуже цікава професія. Є стереотип, що від жінок-патологоанатомів тхне моргом, але це неправда.

— З якими стереотипами ви стикаєтеся протягом вашої роботи?

— Образ типового патологоанатома: чоловік під два метри на зріст, з бородою, п’яний, прокурений, перебуває в холодному і темному підвалі, де в кінці коридору блимає лампочка, йде з сокирою або з пилкою у закривавленому фартуху. А ще краще, коли бутерброд в іншій руці. Такого не буває. Патологоанатоми — звичайні люди, які зовнішньо мало відрізняються від тих людей, які ходять вулицею.

— Чи правда, що ніколи не їдять поруч з трупами?

— Ні, не їдять. По-перше, це негігієнічно.

— Тут вже включаються жарти про цинізм, який притаманний цій професії.

— Я вам розкажу, звідки це йде. Зараз у студентів болонський процес, на трупному матеріалі вони не вчаться. Ми вчилися на трупному матеріалі в формаліні. Він стерильний. Ці тканини стерильні. Коли ти до 8-ї години сидиш в анатомічній залі та вчиш анатомію, тобі вже все одно, чи їсти поруч бутерброди. Але навіть під час студентського життя це бувало дуже рідко. А зараз ми не їмо в секційній залі, не п’ємо, не куримо.

— І корпоративи не влаштовуєте?

— Не в секційній залі.

— Чи пам’ятаєте ви, як побачили перший розтин?

— Вперше розтин я побачила в 10 класі. Я вчилася в Українському медичному ліцеї. Там ліцеїстів хоча б раз за навчання приводили на розтин. Тоді я побачила, як це має робити патологоанатом. Зараз я до цього доктора іноді звертаюся за консультаціями.

— Як професія змінює ваші побутові звички?

— У мене вдома всі ножі гострі. Найбільше бісить, коли працюєш тупим інструментом. Якщо купуємо, наприклад, курку, то механічно починаєш відрізати і дивитися, що в якому стані.

— Те, що ви бачите, може віддзеркалюватися на ваших звичках?

— В цьому плані на мене впливає така річ, як глисти. Треба мити руки. Розкриваєш кишківник, а там глисти. Є різні шляхи зараження, але треба мити руки. Хоча якийсь період життя глисти є у всіх, особливо у дітей.

— Скільки років ви працюєте патологоанатомом?

—  Понад 10 років.

—  Чи не помічаєте ви якісь тенденції?

—  Останнім часом багато молодих людей потрапляють до нас з гепатитами та післяін’єкційними ускладненнями через алкоголь та наркотичні речовини. Коли я бачу тіла людей 20 —  22 років, а там уже немає печінки, то думаєш, з якого віку ти себе гробиш чи що ти приймав, що таке сталося.

— Чи відрізняються зарплатні у жінок та в чоловіків у вашій професії?

— Ні, у нас у всіх є ставка.

— Що для вас найскладніше в професії?

— Правильна діагностика онкологічних біопсій. Щоб визначити, який конкретно у людини рак, потрібен досвід, колеги, додаткова діагностика.

Для мене досі залишається складним видати лікарську довідку про смерть.

— Ймовірно, важко пережити смерть, особливо дитини. Деякі лікарі після цього йдуть з професії або не можуть працювати якийсь час.

— Я працюю дорослим патологоанатомом. Дитячим я б не змогла. Уклін тим моїм колегам, які є дитячими патологоанатомами.

— Чи часто люди відмовляються від розтину? Як ви до цього ставитеся?

— У нас законодавство, в якому чітко прописані випадки, коли обов’язково потрібно проводити розтин, і випадки, коли родичі можуть написати відмову. Пацієнтам, які протягом доби потрапили до лікарні і померли, проводять розтин обов’язково, тому що їх ще не встигли діагностувати. Це ж стосується і пацієнтів після будь-яких операційних втручань.

— Хотіла запитати про ризики. Чи дійсно є ризиком робота з формаліном?

— Не тільки з формаліном. Так, ти цим дихаєш, а це все отрути. Але для мене більший ризик, що, йдучи на розтин, ти ніколи не знаєш, що є насправді. Пацієнти не завжди хочуть зізнаватися, чи є у них СНІД, ти не знаєш, чи є гепатит, тому раз на півроку я ходжу в лабораторію і здаю аналізи.

— Яке ваше робоче місце?

— Враховуючи, що 75— 80% мого робочого часу — це прижиттєва біопсія, то моє робоче місце —  це мікроскоп. Якщо брати аутопсію, то це секційна зала, вона може бути і в підвалі, і на першому поверсі. Стоїть залізний чи кам’яний секційний стіл, набір інструментів, один або два санітари, фартух, спеціальні халати, рукавички, окуляри, шапочка.

— Які інструменти ви використовуєте?

— Зазвичай кажуть, що патологоанатоми використовують скальпель. Ні. Ми використовуємо секційний ніж. Вони бувають різні: з лезом довжиною від 5 сантиметрів до 30.

— Що ви можете сказати дівчатам, які хочуть піти в цю галузь?

— Єдине, що їм потрібно знати, що треба буде дуже багато працювати, це не тому, що вони дівчата, а тому, що професія патологоанатома потребує дуже багато роботи. Але особисте життя є. Найскладніше особисте життя у лікарів, які оперують.

Розмову слухайте у доданому звуковому файлі.

Програму виготовлено завдяки щедрій підтримці британського народу через Департамент міжнародного розвитку Великої Британії в рамках Фонду розвитку ефективного врядування.

Думки висловлені тут належать авторам та не обов’язково відображають погляди Департаменту міжнародного розвитку або Уряду Її Величності.