Переселенці: як вирішуються проблеми з житлом

Переселенці: як вирішуються проблеми з житлом

Про житлові проблеми внутрішньо переміщених осіб, реалізацію державних та місцевих програм із надання житла переселенцям і питання компенсацій за втрачене та пошкоджене житло внаслідок бойових дій розповіли Лідія Кузьменко, радниця з правових питань Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні та Еліна Шишкіна, правова аналітикиня БФ «Право на захист».

Тимчасове й соціальне житло для переселенців

Еліна Шишкіна: Тематика прав переселенців, особливо така складна тема, як житло для внутрішньо переміщених осіб, останнім часом якось не піднімається в ЗМІ, про неї не говорять топ-політики, мало говорять журналісти. Про це говорять правозахисні організації, міжнародні організації, які опікуються правами переселенців, самі переселенці намагаються не дати цій темі затихнути й говорять про це.

Житло для переселенців – це дуже складне питання. Ми скоро матимемо шостий рік війни, а держава досі серйозно не обтяжена турботою щодо цього питання. Досі немає загальнодержавної спеціальної програми для переселенців, за якою вони могли б придбати житло. Всі програми, які є і якими можуть скористатися ВПО, загальні й розраховані на кілька пільгових категорій (учасники АТО, молоді сім’ї, ВПО).

Якщо подивимось, як держава намагається вирішити питання з тимчасовим, соціальним житлом, то більше перевага надається цьому аспекту. У 2018 році за рахунок субвенцій із держбюджету були закуплені квартири в Маріуполі та Покровську. Дуже гарна ініціатива, це справді допомогло певним сім’ям ВПО. В Маріуполі, здається, було куплено 63 квартири, а в Покровську, здається, 15-19. Тим не менше, ці квартири не є приватною власністю, це тимчасове житло.

Тимчасове житло – це не приватна власність, це користування житлом. За законом люди, які матимуть право ним користуватися, можуть робити це протягом року. Є право подальшої пролонгації, в принципі так і робиться. Але рік підходить до завершення, а сім’я в підвішеному стані. Це не вирішує питання з власним житлом переселенців.

Родина, яка мешкає там, повинна мати право першочергового викупу цього житла, якщо міська рада захоче його продати. Але міська рада повинна ухвалити рішення, вивести це житло з фонду тимчасового житло та довозити родині, яка там мешкає, його купити. І тут купа питань: чи це буде робити міська рада, чи може родина викупити житло, яка буде ціна.

Із соціальним житлом трохи інше питання. На сьогоднішній день є Український фонд соціальних інвестицій, який реалізує проекти по реконструкції соціальних гуртожитків у п’яти областях України. Це була спроба надати переселенцям хоча б якесь житло, щоб підтримати їх, дозволити їм інтегруватися в приймаючі громади, щоб люди не почували себе кинутими напризволяще.

Лідія Кузьменко: Треба розуміти, що соціальне житло видається певним категоріям, які підпадають під певні соціально-економічні критерії. Наприклад: родина з трьома дітьми, одна дитина досягає 18 років, повнолітня – це вже не багатодітна родина, а тому соціальне житло можна забрати. Але уявімо ситуацію такої родини з дітьми: школа або садочок, місце роботи батьків – а тут раптом потрібно шукати житло.

Еліна Шишкіна, Лідія Кузьменко Громадське радіо

Еліна говорила про соціальні гуртожитки. Одночасно місцева влада може виділяти квартири. Ми проводили з ВПО вебінари, пояснюючи їм, які є процедури, як можна звернутися до місцевих органів влади. Всі ті, хто намагалися це зробити, отримали відмову ще на етапі запиту. Їм казали: у нас просто немає соціального житла, фонд ненаповнений, тому можете навіть не звертатися. Є один випадок у Одесі, коли людина отримала письмову відмову. Одеса – це велике місто, там є певні фонди. Очевидно, проблема не в відсутності фондів, а в чомусь ще. Наша партнерська організація намагається вирішити це питання в судовому порядку.

Місцеві програми

Лідія Кузьменко: Минулого року я аналізувала десять областей із найбільшою кількістю зареєстрованих у них переселенців, щоб зрозуміти, які є програми на місцевому рівні. Знайшли досить цікаву річ: у деяких областях є спеціалізовані програми. Вони не лише для ВПО, але ними можна скористатися ВПО. У Львівській, Харківській областях на 2017-18 роки були програми пільгового кредитування за формулою 50 на 50 для учасників АТО, але в якій могли бути й ВПО. Статус учасника АТО тут відігравав першочергову роль, але якщо ці люди були одночасно ВПО, то вони могли скористатися цією програмою.

З іншого боку, є випадки, коли самі переселенці організовуються в кооперативи і йдуть до місцевої влади домовлятися. У Львівській області в Дублянах презентували проект, який сподівається реалізувати Держмолодьжитло. Там, здається, були виділені земельні ділянки для будівництва кооперативу. Зараз цей кооператив шукає можливості фінансування для будівництва. Але є співпраця. І це дуже важливо, коли є співпраця між організаціями переселенців і місцевою владою.

Державні програми

Лідія Кузьменко: На національному рівні деякі програми є, але вони недофінансовані. Після кризи 2008-го діє мораторій на запровадження нових програм, які потребували б додаткового фінансування, на це наклався початок збройного конфлікту в 2014 році.

Є міжнародні партнери, які готові допомагати. Минулого року, коли ця тема більш-менш звучала, ми спільно з кількома неурядовими й міжнародними організаціями робили огляд, що там у інших державах, які проходили через такі ситуації. Навіть якщо просто зайти на сайт Світового банку, можна побачити огляд їхніх програм, пов’язаних із забезпеченням потреб ВПО, у тому числі – забезпечення житлом. Це і Грузія, і країни Африки, й Сирія. Навіть в умовах триваючого збройного протистояння є варіанти і рішення. Інша справа – перші кроки має робити держава.

Еліна Шишкіна: Загальнонаціональні програми, які існують, не спрямовані виключно на таку вразливу категорію, як внутрішньо переміщені особи. Тим не менше, вони можуть ними скористатися. Програма «Доступне житло» в цьому році, як і в минулому, фінансується надзвичайно мало, на неї виділено всього сто мільйонів гривень.

Три головні речі про програму: її учасники мають право обрати об’єкт самостійно (але це стосується лише первинного житла), змінилося визначення середньомісячного сукупного доходу на сім’ю (раніше не мав перевищувати п’ятикратний розмір, зараз – трикратний), протягом трьох років із моменту надання державної підтримки власники не повинні відчужувати майно (інакше змушені будуть повернути державі її 50%). Під свою частину 50% люди мають право отримувати кредит у банку: зараз це може бути як державний, так і приватний банк (залежно від того, які умови він виписує).

Компенсації за зруйноване або пошкоджене житло

Еліна Шишкіна: Ця проблема має кілька рівнів. Вона охоплює пошкоджене або зруйноване житло на підконтрольній Україні території, житло, яке залишилося на тимчасово окупованій території. Це також і питання фізичного доступу до землі, яка замінована, або там блокпости й стоять військові.

На законодавчому рівні в нас сьогодні немає механізму компенсацій. Ми, правозахисні організації, з 2014 року піднімаємо питання про юридичну визначеність. Адже юридична невизначеність щодо того, що в нас відбувається, породжує купу негативних наслідків – наприклад, компенсації за пошкоджене або зруйноване майно. На сьогоднішній день держава фактично не хоче, не має політичної волі на розробку законодавчого позасудового компенсаційного механізму. Зараз єдиний можливий шлях для людини – звернення до суду.

На сьогоднішній день у нас немає механізму оцінки завданих збитків. Із зруйнованим вщент майном ситуація більш-менш чітка: будинку не існує, тому можна вимагати компенсацію за зруйноване майно. А що робити, якщо будинок пошкоджений, але його можна відремонтувати? Не розроблено методології, як визначити ступінь пошкодження.

У нас чотири роки існувала АТО, діяла стаття 19 закону України Про боротьбу з тероризмом, яка містить лише загальну норму про те, що шкода компенсується з державного бюджету. Українські суди в цьому питанні вже прийшли до певної сталої позиції, що незалежно від вини держави, держава повинна компенсувати цю шкоду.

Якщо аналізуємо судові рішення, які вже набрали законної сили, то з 2016 року практика пішла в більш позитивне для позивачів русло. Але ми маємо кілька проблем. Одна з останніх – вже в трьох справах, які веде «Право на захист», були задоволені клопотання сторони відповідача, держави Україна, про залучення РФ як третьої особи в процесі, яка не заявляє самостійних вимог. Суд задовольняє клопотання, а розгляд справи зупиняється на невизначений термін в умовах того, що РФ ніколи не визнає себе третьою особою. Ми розуміємо, що Кабінет міністрів, як не дивно, тут грає на користь РФ. Це призводить до безпосереднього порушення права людини на справедливий суд, який гарантований Конституцією України і статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Звісно, це може призвести до масових позовів до ЄСПЛ.

По-перше, враховуючи специфіку розгляду справ у ЄСПЛ, можна не сподіватися, що це буде швидко. Як мінімум, 5-8, а то й 10 років розгляду. По-друге, в грудні 2018 року ЄСПЛ зробив заяву про те, що поки не буде визначено питання юрисдикції – хто з двох держав відповідає, –  індивідуальні скарги розглядатися не будуть. Це не позбавляє людей права звертатися до ЄСПЛ, але поки не буде вирішений міждержавний спір, індивідуальні скарги просто лежатимуть в ЄСПЛ.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Останнi новини