Піар політиків, спогади родичів: меморіал «Биківнянські могили» в День пам'яті жертв політичних репресій 

«Биківнянські могили» — найбільше поховання жертв радянського режиму. За різними оцінками істориків, тут лежать від 20 до 100 тисяч убитих. 

«Якщо відійти від пам’ятника на якусь помітну відстань, ти потрапляєш у більш-менш звичайний хвойний ліс із білочками, пташечками, цвіріньканням», — описує враження координатор проєкту «Остання адреса — Україна», присвяченого жертвам політичних репресій, Євген Білий.

У Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» Євген буває ледь не щороку. Допомагає прибирати територію перед пам’ятними днями. Ми йдемо «Дорогою смерті», якою завозили тіла розстріляних.

«Заїжджала машина, щось везла — для місцевих незрозуміло, що. Місцеві просто помічали: щовечора, щоночі точніше, заїжджають, щось викопують. Їм розповідали про те, що тут дуже секретні артилерійські склади», — розповідає Євген Білий.

Киянин Михайло Кублій приїздить сюди на кожен День пам’яті жертв політичних репресій. На плитах тутешнього меморіалу є прізвище його двоюрідного прадіда. 

«У селі Гостра Могила і сусідніх селах була боївка УПА, після війни там відбувалися навіть бої «упівські», а перед війною двоюрідний прадід разом зі своїми побратими брали участь в антирадянській діяльності і були засуджені. Наприклад, мого двоюрідного прадіда за трьома статтями засудили. У 1938 році, в ці дні, коли відбувалися масові розстріли», — пригадує Михайло Кублій.

Зараз дослідники можуть назвати імена майже 22 тисяч людей, похованих на «Биківнянських могилах». Гендиректор заповідника Богдан Біляшівський припускає, що залишається до 50 тисяч невідомих жертв. 

«Карантин, попри всі негативи, дав нам можливість активізувати цей напрямок роботи. За минулі роки ми додатково встановили ще трошки більше тисячі прізвищ, а за цей рік і особливо за карантин — ще 2 тисячі прізвищ, робота триває», — пояснює науковець.

Зараз в Україні заборонені масові збори. Керівництво заповідника не робило церемоній і закликало долучитися до онлайн-акції «Дзвін пам’яті». 

Попри заборону, політики приходять сюди делегаціями. Олег Тягнибок привів близько 30 прибічників і влаштував мітинг. Маску повісив на ґудзик плаща, потім тримав у руках. Учасники стояли впритул. 

«Давайте сантиметр. Давайте, будемо рахувати (дистанцію — ред.). Я вважаю, що, незважаючи ні на що, люди повинні бути тут, люди повинні вшановувати, люди повинні віддавати належне минулому заради майбутнього. Ми робимо так, як ми вважаємо за потрібне», — заявляє лідер партії.

Масово прийшли до меморіалу і депутати від «Європейської солідарності».

Президент Володимир Зеленський та керівник його офісу Андрій Єрмак відвідали «Биківнянські могили» зранку, із фотографами. На офіційних світлинах видно, що обидва — без масок. 

Директор Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович каже, що для нормальної роботи заповідника треба більше державних грошей. 

«Гроші потрібні на елементарні речі: пожежну сигналізацію, безпеку, протипожежні заходи. Ми бачимо, скільки пожеж було останнім часом. На телефонний зв’язок. Видатків на цей рік не передбачено в достатній кількості», — додає керівник УІНП.

Координатор проєкту «Остання адреса — Україна» Євген Білий нагадує про масові поховання жертв в інших українських містах, які досліджені гірше.  

«У Полтаві є майже в середмісті, недалеку від центру, Пушкарівський яр, в якому спочатку було поховання тіл політичних репресованих, потім прийшли нацисти, розбили там два табори військовополонених, потім було місце розстрілів євреїв. Там немає жодного пам’ятника, просто ліс, місцеві на свята влаштовують пікніки», — наводить приклад Євген Білий.

Науковці Українського інституту національної пам’яті підрахували, що тільки в 1937-1938 роках під час Великого терору в тодішній УРСР були засуджені майже 200 тисяч людей. Приблизно стільки, наприклад, живе нині в Луцьку. Понад 130 тисяч з них отримали смертні вироки.