Після Зеленопілля ми опинилися в оточенні і не могли поповнити боєприпаси — прикордонник про «Довжанський котел»

Влітку 2014 року в Україні створили угруповання «Кордон» — воно мало відновити контроль над захопленою бойовиками ділянкою кордону, з-поміж іншого — у напрямку населених пунктів Бірюкове-Довжанське-Свердловськ. Бойовики щодня гатили по прикордонних підрозділах та пунктах пропуску у Луганській і Донецькій областях. Два дні, з 6 по 7 серпня російські військові масовано, із тяжкого озброєння, обстрілювали українських бійців. Тож після 22-денної оборони кордону військові почали виходити із так званого «Довжанського котла».

Коли почалася операція із відновлення контролю над кордоном, військові та прикордонники із Луганської та Донецької областей рухались назустріч одне одному вздовж кордону. Також вони мали унеможливити постачання боєприпасів та військової техніки з Росії для незаконних збройних формувань. Протягом двох тижнів, починаючи із 12 червня, ситуація на фронті була сприятливою для України — підрозділам вдавалося повертати контроль над кордоном, згадує офіцер, прикордонник Південного регіонального управління Держприкордонслужби Олександр Демченко:

«І на момент, коли до повного об’єднання груп операції «Кордон», залишалось близько 20 кілометрів, Російська Федерація, її Збройні сили, почали обстрілювати наші пункти дислокації уздовж кордону із важкої артилерії, реактивних систем залпового вогню «Град». Безкарно. Зі своєї території, з території Росії».

Відкрити вогонь у відповідь українські військові не могли — це могло призвести до прямого збройного зіткнення з росіянами. А відступати на територію України вже не мали можливості.

«Ці підрозділи, які знаходились уздовж кордону і брали його під контроль, вони опинились між двох вогнів: з одного боку — територія РФ, звідки у подільшому вели відкрито вогонь по цих підрозділах. А з іншого боку — територія, непідконтрольна Україні. Найманці «затискали» цю вузьку смугу, на якій були наші військові і одномоментно у районі Савур-Могили, Степанівки, Дмитрівки ця ділянка була перекрита терористичними організаціями. Вийшло так, що ці зведення збройних сил та прикордонників, які опинились на цій ділянці, опинилися відрізаними від підконтрольної Україні території», — згадує Олександр Демченко.

Українські бійці фактично перетворились на мішені для росіян. Переломним моментом боїв на кордоні став обстріл українських військових у Зеленопіллі 11 липня 2014 року. Тоді загинули 30 українських військових та 6 прикордонників. Серед них був полковник Ігор Момот. Це було перше втручання Росії у конфлікт напряму зі своєї території. Після цього такі обстріли стали регулярними.

«Після одного з обстрілів із системи залпового вогню у нас були поранені. Ми спробували їх відправити, як тоді говорили, на «велику землю». Колона, яка супроводжувала поранених, дійшла до Зеленопілля, а далі пройти не вдалося — все було перекрито, ми були в оточенні без поповнення боєприпасів, продуктів — усього того, що потрібно військам для ведення бойових дій», — додає прикордонник.

Щоби врятувати поранених побратимів, українські військові були змушені звернутися до росіян. Олександр був одним із тих, хто брав участь у таких зустрічах.

«Ходили на російський пункт пропуску, передавали наших поранених. Пам’ятаю, 27 липня, під час одного із серйозних чотиригодинних обстрілів по нас, коли загинули четверо людей, а, здається, семеро дістали поранень, ми їх передавали до РФ. І, коли я прийшов на російський пункт пропуску, зайшов до приміщення, я побачив наших поранених бійців. Дивлюсь, а у них чорні долоні. Я питаю: «Що таке, хлопці?» А вони кажуть: «А у нас пальці «відкатують» (беруть відбитки пальців — ред.). Тобто, їм не надають медичну допомогу, а «відкатують» та збирають різні дані», — згадав офіцер.

У такому оточенні українці бійці перебували близько трьох тижнів. У період із 6 по 7 серпня українські військові «проривалися» із так званого «Довжанського котла». Зауважимо, що до 27 липня ворота російського пункту пропуску були закриті. А того дня, під час масованого обстрілу, росіяни їх відкрили — даючи зрозуміти, що ті, хто хоче здатися, можуть у них пройти. Ворота не закривали аж до виходу українських бійців. Але пропозицією росіян ніхто не скористався.

Валентина Троян, Київ, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS