Побої, тиск, розкриття статусу — чи легко продавати секс за гроші?

Побої, тиск, розкриття статусу — чи легко продавати секс за гроші?

З юристкою Оленою Зайцевою обговорюємо, які існують ризики для жінок в проституції та як вони можуть вберегти себе

Історія жінки, яка рік працювала в секс-індустрії

Багато хто вважає, що секс-індустрія — це розсунула ноги й лежи отримуй задоволення. Нехай самі підуть за гроші так попрацюють. Це не так насправді. Це нерви, стрес, ще не факт, що дійсно заплатять, не факт, що повернешся додому ціла і неушкоджена.

З 2014 і до 2016 року не могла знайти роботу, мене нікуди не брали, зовсім нікуди. Ні касиром, ні продавцем, ні прибиральницею. Перебивалася листівками. Переважно не казали, просто дивилися на зовнішній вигляд. Було видно, що у мене з очима щось не так. Ми вам передзвонимо, вакансія вже не актуальна. Або ще якась відмовка.

Коли по 5 людей на день обслуговую, просто морально я вбита. Абсолютно чужі люди, під яких треба щоразу підлаштовуватися. Не завжди це приємно. Переважно це навіть боляче, тому що їм пофіг на мій комфорт. Головне — щоб їм було добре. Часто були думки, що нафіг воно мені треба. Родичам не розкажу, а як розкажу, то можна одразу стрибати з вікна. Просто терпіла все це. Різала руки.

Ілюстративне фото https://pixabay.com

Я сподівалася, що все ж зможу знайти нормальну роботу. У мене кіт є, якому вже років 5. Я для нього єдина людина поруч. Навіть в ПНД ходила, мені транквілізатори прописували. Від них було лиш гірше. Психологу розповідала, ніби конфіденційно, але не так. Всі мої лікарі в ПНД знали. Я туди більше не ходила. Мені пропонували, але я відмовилася. В моїй поліклініці робляться безкоштовні аналізи на перевірку ВІЛ, випросили, навіщо мені потрібен цей аналіз. Одразу було видно цей погляд із засудженням і лаборантів, і мого терапевта. Мені потім терапевт на мізки крапала: «Навіщо ти цим займаєшся? Краще іди проси гроші. Це ж клеймо на все життя. Ти ж підхопиш купу болячок». Я тепер навіть в поліклініку боюся ходити.

У кожного свої фетиші. Є такі, які люблять лаятися, є такі, які люблять бити або навіть душити. Мене чоловік відшльопав дуже сильно, що на стегнах і сідницях були видні сліди. Останній раз були погрози: ми тебе знайдемо, ми тебе вб’ємо, якщо комусь щось розкажеш. Після цього мені довелося видалити електронну пошту і створити нову, міняти номери, я навіть оператора змінила. Важко. Пішла після останнього випадку і знайшла підробіток. Пішла роздавати листівки. Там мені погано платили.

Жінка рік працювала у секс-індустрії. У неї третя група інвалідності по зору. Саме це вона мала на увазі, коли говорила, що роботодавці дивляться на очі і не хочуть її працевлаштовувати.

Коментар юристки

Історію цієї жінки коментує юристка Центру розвитку демократії, членкині Асоціації жінок-юристок ЮрФем Олена Зайцева:

— Оскільки я знаю Лєну (це її псевдонім), то я знаю, що там є набагато більше випадків, за якими можна дискримінувати цю людину. Я не можу видавати особисті подробиці, але зазвичай це не тільки за інвалідністю, не тільки через те, що вона жінка, не тільки через те, що вона ризикує отримати ВІЛ. Це може бути дискримінація за місцем проживання, за рівнем доходу, за національністю. Є дуже багато факторів, які зазвичай накладаються в дискримінацію саме у жінок цієї категорії.

Ми маємо враховувати, що це не просто середньостатистична жінка. Зазвичай жінка з секс-індустрії — це жінка, яка є об’єктом множинної дискримінації.

Як можна відстояти право на роботу, якщо вас не приймають через інвалідність

— Тут можливі декілька варіантів. Зараз я би порадила звертатися до спеціальних організацій, які безкоштовно надають допомогу в питаннях трудових прав людей. Така організація є в Києві. Я думаю, що можна сконтактувати навіть дистанційно.

Можна звертатися до центрів правової допомоги, там також мають надати консультацію щодо будь-яких питань.

Звичайно, законодавство визнає це дискримінацією. Але як ми це доведемо? Як ми будемо збирати докази? Як ми будемо доводити, що нас не взяли саме через інвалідність? Адже роботодавець може казати, що причина зовсім в іншому. Дуже важко доводити саме дискримінацію при працевлаштуванні, оскільки причину можна приховати.

Психологічний тиск в лікарні

— Чи мають право лікарі розповідати про своїх пацієнтів?

— Це досить розповсюджене порушення. Тут справа не тільки в жінках з секс-індустрії. Люди, які мають наркотичну залежність або ВІЛ, зіштовхуються з такою проблемою. Їм нібито ніхто не забороняє ходити в поліклініку. І цим маніпулюють, оскільки прямої заборони чи прямого обмеження немає. Але ми розуміємо: якщо людина в принципі живе під тиском, якщо її психологічний стан дуже вразливий, то для неї навіть такий рівень тиску, як поради від лікарів, вже неприйнятний рівень спілкування, стресу.

З тих справ, які відомі мені, дуже важко змусити лікарів не розкривати таку інформацію. Наразі я б рекомендувала не розкривати таку інформацію, оскільки захиститися від розповсюдження цієї інформації дуже важко. На жаль, цей вид справ не дуже розвинений. Можливо, ми матимемо практику, якщо люди будуть частіше звертатися й оскаржувати таку поведінку лікарів. Якщо людина звертається до правозахисників, подає в суд, всі ми розуміємо, що це означає ризик розкриття даних ще ширше.

Якщо міжнародна інстанція визнає порушення, то держава має вчиняти певні дії, але ми розуміємо, що навіть Європейський суд з прав людини — це не інституція, яка може змусити, це інституція, яка рекомендує, яка може дати настанови.

Якщо від розповсюдження інформації залежить місце проживання, звертатися потрібно. Як юристка я завжди раджу звертатися за захистом, не замовчувати порушення. Що стосується саме цієї категорії жінок, я розумію, що тут є нюанси. Поліцейський, психолог, лікар, до якого приходить така людина, ймовірно, засуджуватиме, ніж просто захоче допомогти. Я не кажу, що всі будуть критично ставитися, але такий ризик є.

Як можуть убезпечитися жінки, які працюють в секс-індустрії

— Наша правова система наразі дуже ускладнює такий захист. Офіційна позиція наступна: жодна жертва торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації не була притягнута до відповідальності. Але оскільки намагаються розділити примусову проституцію і добровільну, то виходить, що людина, яка не мала фізичного примусу до контакту з певним чоловіком за гроші, не підпадає під цю категорію, вона фактично несе ризик бути відповідальною за статтею за проституцію. Поки законодавство саме таке, то для людини занадто проблемно отримати захист навіть від насильства.

Ми отримаємо статтю, протокол, ризик розповсюдження цієї інформації в будь-яких інших справах. Я вивчала законодавчу базу і судові справи. Є справи, де такий протокол використовується проти жінки у фактично зовсім не пов’язаних справах: справах про житло, справах про родину, справах про роботу. Отримавши такий протокол, людина ризикує в зовсім неочікуваних ситуаціях стати постраждалою.

Споживач — це первинна причина існування проституції, але споживачі у більшості держав відповідальності не несуть. Понад 10 країн обрали шлях запровадити покарання за попит. Це не перебування за гратами, це просто штраф. Але зміщується фокус, ми розуміємо, хто є причиною існування цієї сфери, а хто є лише наслідком.

Посередники, торгівці людьми та сутенери, у будь-якому випадку несуть відповідальність, але з людей, які надають своє тіло, відповідальність знімається. Чому така зміна? Проведено не одне дослідження того, хто є ті жінки або чоловіки, які продають себе в проституції. Зазвичай це вразливі групи, які поставлені в такі умови, для яких це питання виживання. 96% цих людей кажуть, що хотіли б залишити цю сферу, якщо знайдуть джерело для існування.
Декілька країн на початку 2000-х запровадили повну декриміналізацію, відповідальність зняли не тільки з людей, які продають власні тіла, а й зі споживачів (які ніколи не несли відповідальності), з утримувачів борделів та сутенерів. За примусову сексуальну експлуатацію відповідальність не знімаюється, але на практиці довести примус дуже важко.

Є легалізація, а є декриміналізація проституції. На практиці це дуже близькі поняття. В теорії це різне: легалізація передбачає отримання правового статусу, трудової книжки, а декриміналізація може передбачати те, що держава не втручається.

У країнах, де існує декриміналізація, ми бачимо укрупнення, створення великих борделів, якими володіє кримінальний бізнес. Що ми бачимо? Що жінки стають дуже бажаним товаром. Самостійно вони не хочуть приходити в борделі в такій великій кількості, тому іде пошук нових людей для новостворених легальних борделів. Туди будуть заманювати молодь, вразливі групи. Я б це назвала полюванням на дівчат. ЄС розкритикував декриміналізацію.

Всю розмову слухайте за посиланням.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».

Останнi новини