«Правило трусиків». Як захистити дитину від сексуального насильства?

Спочатку слухаємо дві історії нашої героїні Діани: з дитинства та дорослого життя.

Діана: Я просто считаю, что когда ты женщина, особенно на постсоветском пространстве, все штуки про насилие начинаются по сути еще с детства, подросткового возраста. Эпизод, о котором я хочу рассказать, случился, когда мне біло лет 12-13, я была совершенно ребенком. Мы с моей мамкой поехали в санаторий, Одесса, все классно. Мне выписали массаж для ног. 

Когда я оказалась в кабинете массажиста, им был парень лет 25, он заставил меня раздеться, трогал меня за грудь на протяжении нескольких сеансов. Я не понимала, что происходит, была в шоке. Мне даже в голову не пришло, что, по идее, они должны были на ноги все это сделать. Самое ужасное в этой ситуации: я не понимала, что что-то не так, что нужно жаловаться маме. Мне захотелось замолчать и исчезнуть вообще. Это ужасное чувство. 

Вторая история уже из другого временного периода. Я уже была взрослой, проживала в гражданском браке. Я работала видеооператором на съемке свадеб с утра до вечера, приезжаю со съемки, уже за полночь, привезла любимому кусочек тортика, упала без сил, легла спать. Просыпаюсь из-за того, что меня, извините, е*ут. Тогда (это было несколько лет назад) это не казалось чем-то изрядно вон выходящим. Я не понимала, что это было изнасилование. Когда у нас случился сдвиг парадигмы общественного мнения, когда начали принимать закон о согласии, говорить об этом, дискутировать, насилие в браке и сожительстве вышло из тени, уже тогда стало понятно, что должно быть согласие.  

Віра Левко: Якщо ми будемо коментувати перший випадок – це дуже складно говорити, коли ці злочини вчиняють щодо дітей. Нове законодавство ще тоді дійсно не діяло. Це, напевно, ще був такий час, коли про статеві стосунки і секс не було прийнято говорити ні в сім’ї, ні в школі, ні в суспільстві, і такі стереотипи поширювали, що це стидно, про це не можна говорити. Культура звинувачення жертви, віктімблейдинг: ти себе не так поводила, якось спровокувала, що з тобою таке вчинили. 

Щодо реакції героїні – вона є дуже типовою, особливо, коли говоримо про неповнолітніх дівчаток, це також може статися і з дорослими жінками. Реакція нашого організму, коли ми ціпеніємо перед невідомим, небезпечним, тим, про що ми не можемо говорити. Зараз, відповідно до нового нашого законодавства, дії цієї особи, яка вчиняла такий масаж цій дитині, відповідно до статті 156 “розбещення неповнолітніх, вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи” караються позбавленням волі від 5 до 8 років. 

Цією статтею в нас захищаються права дитини, які визначені в статті 16 конвенції ООН про права дитини: “Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя”, в тому числі любовні, сексуально-еротичні переживання і вподобання дитини. 

Знову ж таки, в нас з січня 2019 року з’явилася нова редакція статті 153 “сексуальне насильство”, це саме вчинення будь-яких насильницьких дій секуального характеру, які не пов’язані з проникненням в тіло іншої особи. Також ми можемо говорити, що були вчинені такі дії (масажистом – прим. ред.). В такому випадку особа карається від 5 до 10 років. 

Лариса Денисенко: Такій дитині дуже важко починати розмову про такі речі. Ти не зовсім розумієш свою сексуальність, своє тіло, кордони, тобі може видаватися, що масажисту краще знати. Як наважитися і усвідомити, що тут щось не те, що ця доросла людина не має право вчиняти таке зі мною? Якщо тіло реагує, і ніби радісно, ніби немає переляку, чому це відбувається зі мною щось неправильне, злочинне, до кого звернутися і що говорити?

Віра Левко: Тут треба починати з самого початку, коли дитина підростає. В 3 роки дитина має знати “правило трусиків” – все, що приховано під трусиками, ніхто з дорослих не має права там торкатися.  Без дозволу. Тобто це або мама, тато, тільки окремі люди і тільки під час гігієнічних процедур, якщо дитина сама цього не може робити. 

На жаль, те, що я бачу зараз, оскільки займаюсь такою право-просвітницькою діяльністю для школярів,  – наші діти не знають нічого абсолютно про свої особисті кордони, не знають, яке може бути насильство, і в якому випадку навіть те, що приємно, є насильство. Вони не розуміють, коли і куди їм звертатися. І тут, на жаль, ми стикаємося з опором щодо сексуального виховання в школах, зокрема роз’яснення не тільки лікарями фізіології,  але, на жаль, в нас і не викладається правознавство в такому ракурсі. Саме цих злочинів. Що ж є злочином? У випадку навіть, коли обом приємно. Зараз в нас закріплено, що до 14 років, навіть, якщо особа бажає вступати в статеві відносини – це є кримінальна кара, оскільки її бажання визнається фікцією і не може сприйматись як таке, що особа може уникнути відповідальності, бо “вона цього бажала”. В сім’ї, школі, суспільстві мають потійно роз’яснюватися ці моменти. Щоб діти знали, що є анонімні телефонні лінії, куди звернутись до лікаря, чи можна звернутись до шкільного психолога. Ми як батьки маємо розуміти і правильно реагувати на ці речі.  

Епізод Діани з дорослого життя – також дуже важкий аспект. Навіть при зміні законодавства, на жаль, зараз судова практика бачить все рівно ті самі кримінальні провадження і заяви про злочин, що були раніше: застосування сили, згвалтування групою осіб, неповнолітніх або малолітніх. Випадків, коли згвалтування відбувається в шлюбі і немає видимих тілесних ушкоджень – на жаль, я таких кримінальних проваджень в судах не бачила. 

Зі статті 477 КПК забрали можливість потерпілої забирати заяву про злочин. Раніше розслідування починалося тільки за заявою потерпілої. Тепер, якщо цей злочин вчинений в подружжі – заява необов’язкова. Інша особа може повідомити. Крім того, щодо згвалтування в сім’ї є рішення ЄСПЛ 1995 року в справі СВ проти Сполученого королівства, відповідно до якого зазначено, що згвалтування настільки принижує людську гідність, що стосунки гвалтівника і жертви для засудження за цей злочин – не мають значення.

В Стамбульській конвенції чітко вказано, що не можуть бути ні релігійні переконання, ні будь-які традиції, суспільні цінності, ніби притаманні суспільству, виправдовувати насильство над жінками. В нашому суспільстві ми також маємо змінювати себе, свої стереотипи. Це стосується і не тільки подружнього обов’язку, а також того, чи бити дитину – в нас це прийнято і на це ніхто не звертає увагу. 

Повну розмову слухайте в аудіофайлі за посиланням.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».