Прокинулись напередодні свята: як живуть українські бабаки під час війни

Щороку у лютому увесь світ відзначає День бабака. Традиція вгадувати прогноз погоди за поведінкою тварин бере свій початок із часів стародавнього Риму. Щоправда, тоді орієнтувалися на їжаків. У Німеччині таким народним метеорологом вважався борсук, а коли європейці переселилися в Північну Америку, то ця місія перейшла до бабака. Цікаво, що ще наприкінці XIX століття ця особливість у поведінці тварин була звичайною прикметою, але 2 лютого 1886 року у штаті Пенсільванія місцева газета видала жарт: мовляв, сьогодні День бабака, і бабак не побачив своєї тіні, отже, незабаром весна. Жарт став настільки популярним, що наступного року гризуна в цьому місті вже будив цілий натовп. Прикута увага до бабаків і в Україні. Щороку у деяких містах у зоопарках та зоологічних центрах, де мешкають ці гризуни — аншлаг. Як вплинула війна на сон бабаків та якою вони навіщували цю весну українцям — з’ясовували журналістки Громадського радіо Валерія Паненко та Анна Черненко.

Бабак Вікентій

Бабак Вікентій, який вже 8 років живе у столичному зоопарку «12 місяців», цьогоріч прокинувся занадто рано, за 2 тижні до свята. Працівник зоопарку Сергій Бурч згадує: коли прийшло перше тепло, випадково проходив повз вольєр і побачив, як там ходить Вікентій. Ранній підйом гризуна наробив неабиякого галасу у соцмережах, тепер там всі в очікуванні такої ж ранньої весни. Бо ж згідно з прикметами, якщо 2 лютого тварина вилізла з нори й злякалася власної тіні, то зима триватиме ще довго.

«День був похмурим, тінь він свою не бачив, нічого він не злякався, нікуди не побіг і ходить вже який день. Іноді кажуть, що побачивши свою тінь, він біжить у нірку і сидітиме там або знову ляже спати. Ні, спати знову не ліг, вже два тижні гуляє по своєму вольєру та їсть. Так що вже, напевно, спати лягати не буде», — каже Сергій Бурч.

Чоловік додає: раніше бабаки спали місяць-півтора, а зараз — якщо на 2-3 тижні впадають у сплячку, то вже добре. Уже декілька років у зоопарку «12 місяців» спостерігають за Вікентієм і помічають тенденцію, що він починає прокидатися раніше, ніж це передбачає свято у календарі.

«Мені здається, що це не погода більше змінюється, а великі перепади атмосферного тиску. Він впливає на людей, які метеозалежні, це впливає так само на тварин, на того самого бабака. Тому що це такі перепади, коли вдень +5, а вночі -11, тобто 16 градусів перепаду тиску і бабаки тоді поганенько засинають», — зауважує Сергій Бурч.

Він також пояснює: коли суттєвий перепад температури, бабаку спати некомфортно. Через такі атмосферні коливання у зоопарку навіть ведмеді цього року взагалі не спали, заснув лише бабак, тому що він маленький і йому треба меншу температуру, щоб заснути.

Цей зоопарк на Київщині пережив окупацію — навіть це у перші дні повномасштабного вторгнення не збило Вікентію режим сну. Зараз тут тихо. Навіть сигнал повітряної тривоги працівники тут чують не так часто, як виття вовків, тож плутають ці звуки. Сергій згадує: лише перші 2 тижні повномасштабної війни у зоопарку панувала тиша: собаки не гавкали, не співали птахи. До шуму звикли швидко. І вже потім, коли у зоопарку велося будівництво бегемотарію, на шум тварини звертали увагу перші 3-4 дні, а далі не видавали жодної реакції:

«Тоді було стільки роботи, що не до бабака було. Знаю точно, що десь вже на третьому-четвертому тижні війни песці біля нього сильно репетували, бо ми ночами там ходили запалювати котли. Песці кричали точно, а от бабака не чув і не бачив. Напевно, він і не вилазив, тому що там вночі було -15, -12 градусів і це не та температура, коли він покидає свій будинок».

А от шоу із пробудження бабака у зоопарку робити не планують. Кажуть: зайва увага людей гризуну тільки шкодить.

«Ми колись його Вікентія на День бабака витягнули з нірки, подивитися, як воно буде. Отже, витягнули його з нірки й після цього сказали, що ми так робити не будемо, бо ми його дістали він такий був в’ялий, незадоволений. Тож вирішили, що не будемо над ним знущатися, а будемо просто спостерігати, якщо вийде, значить, так вже і буде», — підкреслює Сергій Бурч.

Бабак Тимко

Якщо Вікентій спати не збирається, то його харківський колега бабак Тимко ще не проти подрімати. Віщувати весну для Тимка — сімейна традиція. Він вже третій гризун зі своєї династії, кому дісталася ця честь. Саме за це його родину прозвали «харківськими віщунами». З 2018-го року Тимко щороку заглядає на свою тінь. Цьогоріч він не спить із 30 січня. Точніше, гризун прокинувся, щоб виконати свої фізіологічні потреби. Науковці, що дбають про бабаків на спостережній станції, наголошують, їхній сон — це зовсім не ведмежа сплячка. За зиму тваринки можуть просинатися кілька разів. Тому піднятися 2-го лютого та завітати з доглядачами на День бабака — для гризунів зовсім не є проблемою. Проблема — це війна. Другу зиму поспіль гризуни без міцного здорового сну через вибухи, наголошує Володимир Грубник завідувач лабораторії «Східні степи» ХНУ імені Каразіна:

«Бабаки в нас живуть у тій зоні Харківщини, де поруч проходять активні бойові дії. І, оскільки земля промерзла, то чутно вибухи дуже сильно. Бабаки вже другий рік сплять неспокійно».

Зараз на станції живуть 2 десятки бабаків. Науковці кажуть, станції потрібна підтримка в ремонті кліток. Тому будуть раді прийняти будматеріали. Сподіваються, що це стане в нагоді і якщо з’являться бабачата. Хоча великого поповнення в їхній родині на цю весну не прогнозують, знову ж таки через війну. Доглядачі сподіваються, що у 2024-му Тимко 3-ій нарешті стане татом. Йому кілька років тому знайшли пару, але малюків не сталося. Громаду поглинула війна: спочатку півроку окупації, тепер близька лінія фронту, пояснює Володимир Грубник:

«Торік майже ні в кого не було дитинчат. Ми припускаємо, що і в природі відбувається те саме. Бо умови існування схожі й у наших, що живуть на стаціонарі, і в природних. Вони всі зимують під землею, і гуркіт від снарядів та вибухів впливає на спокій, на розмноження. Це проблема, яку нам ще треба буде вивчати й вивчати. Будемо чекати, чи буде зараз. Але є відчуття, що не буде дитинчат, бо дуже неспокійно вони себе почувають. Зрозуміло це стане в травні, коли вони молоде покоління виводять на поверхню».

Ареал життя бабаків — це здебільшого Луганська і Донецька область, частково Харківщина. Це в тому числі давні українські степи. І все це зараз активна лінія фронту. Унікальна природа і всі її мешканці гинуть. Скільки поголів’я бабаків лишилося зараз, не зможе сказати жоден експерт. Тому День бабака, з його віщуванням і розвагами, каже Володимир Грубник — це давно не просто про свято. Спочатку науковці говорили про негативний вплив фермерства, тепер війни.

«День бабака — це день, коли можна донести до суспільства, що природа — вона одна. Якщо ми її зараз загубимо, то ні онуки, ні праонуки не побачать тієї України, яка в нас була. Оце для мене цей день».

Мишко та Маруся

А от у Львові цьогоріч віщувати погоду на весну нікому. У дитячому еколого-натуралістичному центрі Громадському радіо повідомили, що пара тварин Мишко та Маруся, які щороку збирали біля себе захоплених львів’ян, померли. Минула зимівля видалася для них важкою, тоді вони рано заснули й рано прокинулися, а ще через занадто теплу зиму почали часто пробуджуватися. Працівники еколого-натуралістичного центру виявили у листопаді, що гризуни перестали виходити до годівнички. Так, спершу знайшли мертвою Марусю, а через деякий час Мишка. Ця втрата стала потрясінням для тих, хто ними опікувався. Щоб продовжити щорічну традицію в еколого-натуралістичному центрі планують завести нового бабака, втім зауважують, що під час війни це зробити ще важче, тому що ці червонокнижні тварини мешкають на Харківщині, де ведуться активні бойові дії й вся популяція цих тварин взагалі залишається у небезпеці.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі