«Люди з порожніх стільців» — спільний проєкт PEN Україна і сайту «Читомо», присвячений політв’язням. PEN і «Читомо» розповідатимуть історії не лише український ув’язнених і письменників, але й їхніх колег з Білорусі, Туреччини, Мексики, Венесуели, Індії, Зімбабве і Філіппін. Порожні стільці є символом ув’язнених, переслідуваних, зниклих авторів, який використовується на правозахисних акціях у міжнародний день ув’язненого письменника або День порожніх стільців.
Про проєкт поговорили із його координаторкою, представницею порталу «Читомо» Наталією Корнієнко та письменником, президентом українського PEN Андрієм Курковим.
Ігор Котелянець: У чому новаторство цього проєкту?
Наталія Корнієнко: Із такою ідею до нашого медіа звернулася виконавча директорка українського PEN Тетяна Терен, тому що ідея висвітлення проблем політв’язнів актуальна і досі, на жаль. «Читомо» послідовно висвітлювало цю проблему зі сторони ув’язнених письменників, журналістів, зокрема, ми активно робили матеріали про Олега Сенцова, Станіслава Асєєва тощо. Але ця тема настільки глибока і всеосяжна, що хотілося б зробити щось масштабне, аби відкрити більше історії цих людей і знову нагадати про тих, хто і досі перебуває у російських тюрмах, в тюрмах окупованого Криму та в’язницях ОРДЛО. Серед цих людей 75 кримських татар і 8 громадянських журналістів. Саме їхні історії ми хочемо наразі розказати і кожному з них буде присвячений окремий матеріал. Матеріали виходитимуть раз на два тижні, і всього їх буде двадцять. Кілька матеріалів буде про наших політв’язнів, кілька про Білорусь, адже там ситуація наразі дуже гаряча, і по одному матеріалу по кожній країні, які були озвучені. Читати їх можна на сайті «Читомо».
Проте ми розуміємо, що говорячи про українську проблему, варто згадувати про таких же політв’язнів з інших країн, яких немає у нашому медійному просторі, але в яких такі самі проблеми. Зокрема, це Білорусь, Туреччина, Зімбабве тощо. Про політв’язнів із цих країн ми також будемо робити окремі матеріали.
До написання цих статей ми залучаємо людей, які найбільше в цій темі, зокрема, до нас погодилася долучитися поетка-перекладачка Ія Ківа, яка родом із Донецька і пише на цю тематику. Також ми залучили журналістку і репортерку Світлану Ословську, яка орієнтується в тематиці турецьких політв’язнів.
Образ порожніх стільців символізує ті , які досі, на жаль, не можуть зайняти усі, хто перебуває в ув’язненні. Саме цей мистецький образ має нам нагадувати про те, що рано чи пізно ці стільці все-таки мають бути зайнятими тими, хто, на жаль, досі не з нами.
Ігор Котелянець: Ми можемо говорити, що український читач буде дізнаватися і про історії з інших країн, і навпаки — про українських політв’язнів будуть дізнаватися в інших країнах?
Наталія Корнієнко: Звичайно, це і є наша мета — закрити ці прогалини, тому ми й обрали саме такі країни, про які українська аудиторія мало що знає. Водночас, це такі болючі точки дотику, які дають нам змогу зрозуміти, що насправді наші проблеми не унікальні, і говорячи про інші країни, ми переосмислюємо те, що відбувається з нами.
Ігор Котелянець: Проєкт «Люди з порожніх стільців» — це про історії політичних переслідувань. Як ви вважаєте, чому ці історії важливо доносити всьому світу?
Андрій Курков: Насправді, вже багато десятиліть міжнародний PEN займається питаннями ув’язнених письменників та журналістів, і є підрозділ, який називається «Письменники в тюрмі», який відслідковує всі долі ув’язнених письменників і журналістів, а також займається розповсюдженням інформації про цих людей, щоб домогтися їх звільнення. Так, тисячі письменників і журналістів за час роботи PEN були звільнені через тиск письменницької та журналістської спільноти.
Ігор Котелянець: Чи відчуваєте ви, що в суспільстві існує вже якась втома від теми політичних в’язнів, від історій про страждання? І яким чином можна повернути інтерес до цієї теми, зокрема в Україні?
Андрій Курков: Втома виникає у частини суспільства, яка не дуже опікується правами людини, яка не дуже цікавиться актуальністю ситуації. Але завжди є частина людей, для яких боротьба за звільнення таких в’язнів стає метою життя чи метою діяльності. Ми розраховуємо на таких громадян, які допомагають нам підтримувати інформацію про ув’язнених в полі зору більшості — в мас-медіа.
Ігор Котелянець: Проєкт називається «Люди з порожніх стільців». Хто має повернутися і зайняти ці стільці? Що це за українці?
Андрій Курков: Ми цю акцію проводимо вже не перший рік. У всьому світі вона відбувається 15 листопада: в кожній країні виставляють пусті стільці, які дорівнюють кількості людей, ув’язненим за свою творчість або за свої думки, і які мають повернутися і сісти на своє місце у нормальному та вільному суспільстві. Це такий політичний перформанс, який є гарною приманкою для споживачів інформації та журналістів. Це привід зібратися і знову про це говорити.
Про кого ми будемо говорити? Звичайно, перш за все — про громадянських журналістів, про кримських татар, про тих наших бранців, які сидять в російських тюрмах. Адже письменник чи журналіст — це дуже розмите зараз поняття. І блогер, який передає якусь письмову інформацію про своє перебування у в’язниці, теж стає людиною, права якої ми маємо захищати.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Видання цього матеріалу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Звільніть наших рідних», який виконує Громадське радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору (авторам, авторкам), можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.
This publication was funded by the UK government as part of the project Release our relatives, implemented by Hromadske radio. The views expressed in this publication are those of the author(s) and may not coincide with the official position of the UK government.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS