«Громадське радіо»
Чим запам’ятається для кримськотатарського народу 2018-ий рік? Говоримо з програмним директором Кримського дому у Києві Алімом Алієвим.
Андрій Куликов: Що нового у житті кримськотатарського народу сталося у 2018-му році? Мені, наприклад, запам’яталося те, що нарешті почалися обговорення питання кримськотатарської автономії.
Алім Алієв: Так, і це дуже важливо з точки зору того, що це питання виходить за межі обговорення кримськотатарської спільноти, воно обговорюється вже в межах цілої країни. На жаль, цього року не вдалося мати голосування в парламенті з цього питання, і я думаю, що, скорше за все, голосуватиме за це новообраний парламент.
Андрій Куликов: Чи розраховують кримські татари на те, що їх стане більше у новому парламенті?
Алім Алієв: Я б хотів цього, адже це питання і суб’єктності кримських татар. Зараз подивимося, з якими силами підуть лідери кримських татар та інші суспільно-політичні активісти. Причому я хотів би там бачити, в першу чергу, не етнічну складову чи регіонально-географічну складову, а саме ментальну складову, щоб наступні парламентарі були набагато зацікавленіші темою Криму, ніж частина з тих, які сьогодні в парламенті.
Андрій Куликов: Мені також здалося, що за цей рік ми стали більше знати імен і прізвищ кримських татар. І це, попри те, що час від часу ми чуємо, що кримській темі ЗМІ приділяють замало уваги. Яка ваша оцінка?
Алім Алієв: Все менше і менше – це правда. Висвітлення кримської теми є подієва, ми активно говоримо про Крим лише тоді, коли щось стається. Коли сталася ситуація з українськими моряками, тоді почали говорити про це і про Крим в цілому. Також є традиційними теми річниць окупації Криму. Але хотілося б більш глибокого і більш системного висвітлення не тільки з точки зору порушень прав людини, а й з точки зору ідентичності кримських татар і соціальних процесів, які відбуваються в Криму.
Андрій Куликов: Арешти, обшуки, затримання – наскільки позначаються на настроях всередині спільноти? Сприяє руху опору, чи залякування та репресії дають зворотний ефект?
Алім Алієв: Звичайно, окупаційна влада Криму хотіла б, щоб це давало зворотний ефект, і вони на це розраховували в перші роки. Але все виходить навпаки: коли затримують одну людину, на її підтримку приходять десятки і сотні. Згадаємо хоча б, як на підтримку активіста, якого затримали за одиночний пікет з плакатом «Наші діти не терористи», вийшли сотні людей з такими ж плакатами. Або акцію Кримської солідарності, коли всім Кримом збирали гроші, щоб заплатити штраф за активістів, і збирали монетами по 10 рублів, щоб показати весь ідіотизм правлячого режиму.
Сильна кримськотатарська ідентичність на півострові – це загроза для російської національної безпеки.
В цьому році з’явилася тенденція, якої не було в попередні роки, – це переслідування бізнесменів. Тут важливо сказати про Ресуля Веліляєва, який зараз знаходиться в Лефортово. Його засудили нібито за гнилі помідори в його супермаркетах. А ми знаємо, що Ресуль Веліляєв підтримує кримськотатарську ідентичність через культуру, через всесвітні проекти. Це вже черговий раз доводить, що сильна кримськотатарська ідентичність на півострові – це загроза для російської національної безпеки.
Андрій Куликов: Наскільки посилився чи послабився зв’язок між людьми, які живуть у Криму і на материковій частині України?
Алім Алієв: На щастя, цей зв’язок є достатньо сильним. Люди їздять один до одного в гості, сюди приїжджають активісти, люди культури, і це не дає створюватися вакууму. Але є одна річ, яка мене турбує: зараз в Криму підростають діти, які вже не дуже пам’ятають, що таке Україна. В них немає прямого сентименту до України, якщо батьки цього сентименту не прищеплюють.
Зараз в Криму підростають діти, які вже не дуже пам’ятають, що таке Україна
Ця проблема буде наростати, і одним зі способів її вирішення – це запровадження онлайн-курсів з історії України, з української мови, дубляжів українських фільмів/мультфільмів кримськотатарською мовою та більш тісні культурні проекти для людей, які живуть у Криму.
Андрій Куликов: Чи не потрібно прищеплювати кримський сентимент українцям?
Алім Алієв: Очевидно, потрібно. Якщо подивитися на питання соціології – чи ви готові проміняти Крим на мир в країні, – то, як на мене, це абсолютно маніпулятивне питання.
Без Криму миру не буде.
Ми розуміємо, що це підштовхує людей ставити на терези Крим і мир. А ми дуже добре розуміємо, що без Криму миру не буде.
Андрій Куликов: Почалося радіомовлення на Крим. Деякі скептики кажуть, що це нічого не змінить, адже воно добиває лише до Джанкоя.
Алім Алієв: Не тільки, деколи радіомовлення добиває і до гірського Криму. Але нехай це буде половина або навіть третина півострову, та коли люди слухають у машинах українські хвилі – це дуже важливо. Адже засилля російської пропаганди на півострові, очевидно, змінює громадську думку.
Андрій Куликов: Мені доводилося чути, що однією з помилок української влади до окупації було те, що кримських татар переважно не брали на службу у правоохоронні органи. Як з цим у окупантів?
Алім Алієв: Окупанти беруть кримських татар на службу, але не на керівні посади. Але зараз в середині кримськотатарської спільноти точиться дискусія – чи йти працювати в органи, ба більше – чи йти працювати в школи? Я вважаю, що це важливо робити, тому що кримськотатарські вчителі формуватимуть цінності наступної генерації в Криму. Якщо такі люди будуть давати хоча б альтернативну точку зору, це вже велика перемога у боротьбі за дитячі мізки.
Андрій Куликов: Для мене особисто однієї з ознак року, що минає, став конкурс «Кримський інжир» – перший масштабний літературний конкурс, який пройшов за безпосередньої участі Кримського дому. Особливо мене вразила на фіналі цього конкурсу атмосфера єдності дуже близьких людей, водночас зверненість була більше на тих, хто вже разом, а не на решту української громади, яка залишається, більшою мірою, необізнаною з тим, що робиться, зокрема в культурному житті Криму.
Алім Алієв: «Кримський інжир» – це був мій експеримент з точки зору того, чи взагалі вдасться чи не вдасться і отримати роботи, і провести сам конкурс. Але нас дуже вразила кількість поданих робіт. Дійсно, пізнання через культуру один одного – це важливий процес. Ми його зараз спробували запусти з письменниками і поетами, і він почав дуже жваво рухатися. В нас є ще одна ідея, яку ми спробуємо реалізувати наступного року в музично-поетичній частині. Ми плануємо видати збірку антології сучасної поезії і прози, яку отримають бібліотеки українських регіонів, в тому числі, і шкільні.
Андрій Куликов: Які психологічні проблеми залишилися у сприйнятті між українцями і кримськими татарами, якщо взагалі справедливо їх розділяти?
Алім Алієв: Роботи ще багато в тому, що ми маємо пізнавати один одного.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.