Російські суспільні настрої сьогодні нагадують «веймарський синдром», який з’явився в Німеччині після 1-ої світової війни у зв’язку з її поразкою.
Про це в ефірі «Громадської хвилі» заявив президент центру глобалістики «Стратегія 21» Михайло Гончар. «Зараз ми бачимо Росію в стані ось такого «веймарського синдрому», як у Німеччині після 1-ої світової війни.
Вона зараз прагне реваншу і вона реалізовує цей сценарій. Тому поки вона не дійде до своєї поразки і поки не відбудеться в самій Росії процес, умовно назвемо його – аналог денацифікації після 2-ої світової війни в Німеччині, росіяни не зможуть ментально перелаштуватись» – вважає експерт.
Михайло Гончар: Після того, як Росія розпочала газову війну, гібридна війна проти України доповнилась ще одним компонентом. Ми бачимо чітко сценарій ескалації. Себто, попри різні заяви, які іноді звучать і з боку Європи, з боку німецького міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штаймаєра, що він після зустрічі з Путіним в Нормандії побачив якісь зміни в позиції Росії, наявні якраз зміни іншого порядку – саме ескалаційного.
Це робиться невипадково. В Україні нове керівництво, новий президент, і такі підходи в принципі відповідають тому традиційному російському стилю поведінки – себто, максимізувати пресинг по різних напрямках. Звідси – йде і військова ескалація, звідси йде і ескалація на газовому фронті, з тим, щоб або зламати лідера країни, або, як мінімум, зробити його слухняним.
Я думаю, у них самих немає остаточної впевненості щодо того, чи відважитись на вторгнення повномасштабне. Вторгнення диверсійними групами – воно є. Де-факто – це стан війни. Вторгнення регулярної армії, бронетанкових сил, нальоти авіації, ракетні, штурмові удари – я думаю, що такий сценарій готується, але тут треба врахувати просто специфіку путінських підходів.
Путін – людина системи служб спеціальних. Він віддає перевагу різного роду спеціальним операціям, які відрізняються від операцій військового порядку. І ми бачимо, що, власне кажучи, в Криму так робилось. В іншій модифікації це робиться на Сході України. Але сума цих маленьких кроків, маленьких бандугруповань, які запускаються, вони, в принципі, ніколи не здатні замінити повномасштабну військову операцію.
….
Можливі два сценарії далі. Або те, що відбувається на території нинішніх, умовно кажучи, «Луганди» і «Домбабве», в які вони перетворились ці дві області українські, все це робиться з розрахунком на затяжний сценарій, що ніякого швидкого закінчення не буде, не дивлячись на мирні ініціативи Порошенка, тому що мирні ініціативи можуть мати успіх тоді, коли й інша сторона цього хоче.
Ми бачимо, що інша сторона – російська і місцеві бандугруповання бажають зовсім іншого. Відповідно, вони накопичують силу. Це один сценарій. І таким чином, ми отримаємо як мінімум, багатомісячний період такої ситуації, «гібридної війни».
Інший сценарій може полягати в тому, що підвищена активність в цьому секторі може відволікати увагу від можливої підготовки вторгнення з іншого напрямку. Складно сказати: я можу поділити ті оцінки, які прозвучали з вуст екс-міністра внутрішніх справ пана Луценка про небезпеку північного напрямку.
Тому що тут важлива оцінка тієї гри, яку веде білоруський президент. Чомусь багато хто в нас в Україні вірує в те, що «бацька» зайняв якусь таку нейтральну позицію, і так це добре виглядає, і, будучи в Києві, він зробив багато висловлювань, які носять дратуючий Кремль характер. Але не треба забувати, що Лукашенко – 20 років при владі.
Для Лукашенка його статус нинішній є результатом еволюції економічної, політичної системи, він практично стовідсотково залежний від Росії. І особливо в тому, що стосується економічної основи його панування в Білорусі. Тобто, це, по суті, російські енергоресурси, які надаються Білорусі за пільговими цінами.
Але Росія нав’язала Лукашенкові, він не міг відкараскатись від цього, механізм, коли у рамках Митного союзу Білорусь має повертати, по суті, Росії ті прибутки, які вона отримує з дешевої нафти, особливо через експорт нафтопродуктів і також газу.
І тут якраз і є питання, що практично Кремль загнав Лукашенка і його модель такого нео-соціалізму в Білорусі в глухий кут. По суті, він накинув енергетичний «зашморг», який тепер він може відпустити і виконати мрію Лукашенка, щоб усі експортні мита залишались у Білорусі.
Можна здогадатися, що умовою може бути подарунок для Лукашенка напередодні його ювілею перебування при владі в Білорусі, що Кремль може подарувати якісь чергові преференції, що він зможе більше залишати грошей у власному бюджеті, а не відправляти в Москву, але в обмін на згоду, можливо, мовчазну згоду щодо пропуску збройних сил Росії через Білорусь в Україну.
…
Чому змінилась Німеччина після 2-ої світової війни, змінилась кардинально? Не тільки тому, що поразка гітлерівської Німеччини справила глибокий психологічний шок на німців, вони багато чого переосмислили. Мала місце, і це була дуже серйозна така кампанія, денацифікації Німеччини, яку здійснили союзники. Денацифікація ліквідувала у німців цей «веймарський синдром», який з’явився в Німеччині після 1-ої світової війни, після поразки.
Зараз ми бачимо Росію в стані ось такого «веймарського синдрому», як у Німеччині після 1-ої світової війни. Вона зараз прагне реваншу і вона реалізовує цей сценарій.
Тому поки вона не дійде до своєї поразки і поки не відбудеться в самій Росії процес, умовно назвемо його – аналог денацифікації після 2-ої світової війни в Німеччині, росіяни не зможуть ментально перелаштуватись.
Фото: uacrisis.org
