Сепаратисти завозили зброю до Маріуполя в обхід лінії фронту через море — ветеран АТО

Сепаратисти завозили зброю до Маріуполя в обхід лінії фронту через море — ветеран АТО

Військовий Олег Койляк з Івано-Франківська. Проте, коли почалась окупація Криму, до останнього захищав свій корабель. Згодом — боронив Маріуполь від нападників. Через три роки чоловік покинув це заради сім’ї. 

На початку  подій 2014-го Олегу Койляку було 20 років. Він служив на кораблі «Тернопіль» у Севастополі. Пригадує, що порт у місті був поділений на дві частини: українську та орендовану Росією  остання перекрила подачу води та продуктів на їхній корабель. Після цього, їжу їм привозили батьки місцевих хлопців та небайдужі люди. Коли адмірал «Тернополя» перейшов на російський бік і наказав усім кораблям залишатись у бухті, хлопець ще мав надію на командира.

«Події тоді в Криму, на самому кораблі, розвивались — не Майдан, але приблизно як на Майдані. Ми одягали на себе захисні каски, такі, які в нас були при швартуванні. Робили якусь саморобну зброю, щоб захищати свій корабель, тому що та зброя, що знаходилась на кораблі — нам не дозволяли її використовувати. Захищали ми з хлопцями корабель як могли: брали пожежні гідранти — змивали тих нападників. Накидували матраци на ці бильця, що захищали при штормі — щоб не впасти, щоб вони не могли залізти», — згадує ветеран.

Згодом з’ясувалося, що командир «Тернополя» також перейшов на бік окупантів: одного дня усіх військових вишикували на кораблі і повідомили, що судно більше не належить українській стороні. Морякам дали зійти на землю, але не дозволили одразу забрати документи та військові справи. Хлопці чекали на них кілька тижнів і весь цей час орендували житло на вже анексованому півострові. Грошей було мало, переслати рідні не могли банки не працювали. Бували часи, коли хлопцям просто не було чого їсти. Після того як все забрав документи і покинув Крим, Олег пів року прослужив на судні, яке потребувало відновлення. Згодом хлопець перевівся у роту охорони штабу воєнно-морських сил. А звідти вже пішов в АТО. Потрапив у групу спецназу. Перша ротація була 3 місяці в Маріуполі.

«Сепаратисти ввозили зброю у Маріуполь в обхід лінії фронту через море. Ми вирахували, як вони її доставляють, де вони її зберігають, що вони з нею роблять і куди передають. Коли ми вирахували цих людей, ми з СБУ нейтралізували це постачання зброї до Маріуполя. Також ми знайшли — порт стоїть на бетонних колонах — і на цих колонах були закладки вибухівки, тротилу. Наші водолази розміновували цей порт», — говорить Олег.

Після ротації Олег Койляк пройшов навчання у Миколаєві з оборонних дій у міській забудові. Отримав сертифікат та навчав хлопців зі своєї частини. Тоді ж познайомився з Олегом Мельником — командиром роти, в якій служив. Перше, що пригадує про свого підлеглого Олег Мельник — відповідальне ставлення до своїх обов’язків:

«Вперше ми зіштовхнулися, коли до нас приїхала перевірка перевіряти нашу кімнату зберігання зброї. Відповідно, деякі документи у нас не відповідали нормам. І ми вирішили все це переробити. Втрьох (був ще один товариш) за один день і за одну ніч ми повністю переробили всю документацію, все розклали так, як повинно бути. І коли прибула до нас ще раз перевірка через тиждень, вони поставили нам плюс і сказали, що ми молодці. Тобто, він старався, щоб воно було по максимуму, до кінця – треба, то треба. Бували такі моменти: от важко, руки вже не мають сили, і він все одно підійматися, старався, казав: «Хлопці, давайте, бо нам це треба».

Водночас, каже командир, Олег Койляк стежив не лише за тим, аби бійці були у напрасованих формах та начищених черевиках. Він знаходив підхід до кожного, стежив за душевною рівновагою.

«Душа компанії. Він завжди щось придумував. Міг історію розказати, анекдот розказати. Десь над кимось пожартувати, але такий простенький жарт. Не такий, щоб людину «зачепило», щоб їй було погано. Він позитивний. І, що мені подобалось, що він енергійний – завжди міг підтримати будь-якого свого товариша, розібратися в його проблемах. Навіть, якщо це якісь сімейні проблеми на відстані – він старався вирішити їх, щоб знати, що оця людина його підлегла і що з нею все добре. Це мені дуже подобалась, бо можна сказати, що він і батьком був для своїх підлеглих людей», — говорить Олег Мельник.

Під час служби в Одесі Олег познайомився із майбутньою дружиною Каріною. Стосунки розвивалися швидко. Попри любов до жорсткої дисципліни, чоловік вмів здивувати, розповідає дівчина.

«Я їхала до нього і вони якраз вернулись з того Зміїного острова. Він каже: «Таку класну штуку тобі приготую». Я приїхала і він рапанів зготував. Такі тарілочки в нього були, ще таку подачу оформив — чи кетчуп ( я не пам’ятаю з чого це було), чи томати-крапочки пам’ятаю на тарілці. Дуже смачно, дуже гарно і дуже приємно», — розповідає жінка.

У квітні 2017-го року в пари народилась донька й чоловік вирішив переїхати додому, до Івано-Франківська. Планував перевестись в іншу частину, але йому не вдалося.

«Треба було поміняти рід військ — це було дуже складно, тяжко. Ніхто не хотів іти назустріч і відпускати когось кудись. Тому я просто дочекався закінчення контракту і звільнився», — згадує Олег.

Акліматизуватися вдома було важко, зізнається чоловік. На службі був з 18 років. За 8 років звик до того, що повагу побратимів треба заслужити.

«Я завжди старався бути прикладом для своїх хлопців. Нашу форму не потрібно було прасувати, але я навіть не міг вийти, щоб у мене була пом’ята форма чи ще щось. Я не міг собі цього дозволити», — пояснює ветеран.

Вдома нічого доводити не потрібно було. Тож Олег переключився на виховання доньки. Згодом у пари народився і син. Дружина Каріна зізнається, що їй також важко дався період адаптації.

«Найважче, напевно було те, що в армії в нього було по одному, а вдома вже по іншому. Десь я там не погоджувалася: «Ну чому так? Це ж не армії, це ж дім, ми вдома вже». І ще характер в мене такий підривний, я там десь «вскіпаю». Хоча цього, коли в тебе чоловік військовий, напевно, не можна робити. Напевно, важче було перший час навіть звикнути, що він приїхав і він вдома лишиться, а не зараз пройде день або два і він знову поїде», — додає дружина.

Зараз Олег працює на підприємстві, яке виготовляє деталі для автомобілів. Хоче спробувати себе у змаганнях «Армія ММА» — тож розпочав тренування зі змішаних єдиноборств. Також з побратимами займається волонтерством — їздить на Схід, відвозить допомогу бійцям.

Олег Койляк перший зліва/Фото: Facebook-сторінка Олега Койляка

Зоряна Шевченко, Івано-Франківськ, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини