Мені таки вдалось пояснити своїм рідним та близьким, чому мені не потрібно переказувати кожен випуск новин, що вражають, і чому не треба вірити усьому, що чуєш і читаєш. І особливо поширювати його. Журналістки і журналісти зрозуміють, наскільки це цінна сімейна звичка.
Інфодемія — ще один складний виклик, який виник у зв’язку з пандемією COVID-19. Це швидке поширення неточної і/або брехливої інформації, або ж засилля незрозумілих наукових чи медичних термінів, які нефахівцям складно зрозуміти.
15 лютого, коли гендиректор ВООЗ Тедрос Адганом Гебреєсус вжив термін «інфодемія» на Мюнхенській конференції з безпеки, у Китаї було зафіксовано близько 66 000 випадів захворювань на новий коронавірус, у світі лише 505. Тому більшість із нас не усвідомлювали цієї проблеми. За словами гендиректора ВООЗ, «ми не просто боремося з епідемією; ми боремося з інфодемією. Фейкові новини поширюються швидше і легше, ніж цей вірус, і настільки ж небезпечні».
Насправді проблема не нова, але вона стосується життя і здоров’я, тому, як би не цинічно це зараз прозвучало від мене, вона зрозуміліша для аудиторії, яка раніше не переймалась темами, які не могла зрозуміти, або проблеми, які не вважала своїми.
Тетяна Трощинська
Кейт Старбірд, доцентка Університету Вашингтона, провідна експертка з кризової інформатики, пише для medium.com, що кризи завжди породжують високу невизначеність, що в свою чергу породжує тривогу. Це змушує людей шукати способи подолання невизначеності та зменшення тривоги, шукаючи інформацію про загрозу. Вони роблять це завжди, намагаючись зрозуміти заплутану ситуацію:
ми вважаємо, що ми можемо змінити деякі речі, коли з’явиться нова інформація, тому ми її шукаємо
кризова інформатика досліджує не лише те, як інформація циркулює під час кризових подій, особливо в Інтернеті та соціальних медіа, а й вивчає поведінку людини — як люди реагують на кризові події і базується на основі соціології катастроф
кризові події (стихійні лиха, аварії, терористичні атаки, епідемії та пандемії) викликають не просто невизначеність, а нерозуміння того, що ми повинні робити.
Так виникають інформаційні порожнечі — це коли ми про щось не знаємо. Ця невпевненість і живить тривогу: що нам робити? Чи маємо подорожувати? Чи варто йти на роботу? Чи варто відвідувати батьків чи бабусь і дідусів? Чи повинні ми їх перевезти до себе? Зараз занадто рано? Чи завтра буде пізно?
ми збираємо інформацію та намагаємось зрозуміти, додумуючи та обмінюючись власними версіями причин, наслідків та найкращих стратегій реагування. Дослідники називають це колективним осмисленням і вважають її природною частиною реакції людини на катастрофу — з інформаційною та психологічною користю.
Однак цей процес також може породжувати чутки, і правдиві, і помилкові. Неправдиві чутки (або дезінформація) небезпечні, оскільки можуть змусити людей приймати неправильні рішення, в тому числі рішення, що загрожують собі чи іншим,
Історично люди радилися зі своїми родинами, друзями та сусідами, щоб спробувати прийняти найкращі рішення. Нині проблема не у нестачі інформації, а у її надмірності та тому, якій саме інформації ми маємо довіряти та якій — не повинні довіряти.
Ця проблема посилюється, коли ми втрачаємо довіру до «офіційних» джерел (уряди, управлінці, журналісти).
Кеті Старбірд дає з огляду на це кілька рекомендацій:
По-перше, налаштуйтесь на уповільнення, коли шукаєте інформацію. Наша тривога підсилює пошук інформації та обмін нею. Це також означає, що не варто ділитися інформацією, у якій ми не впевнені. І це може означати навіть пошук нових джерел, якщо ми бачимо, що наші звичні джерела вже не заслуговують на довіру,
По-друге, вона рекомендує комунікаторам з кризових ситуацій допомагали людям зрозуміти, що «факти» можуть змінюватися з часом, коли інформації стає більше,
По-третє, вона закликає політичних лідерів та політичних комунікаторів замислюватися над тим, як вони можуть сприяти проблемі — поширюючи дезінформацію та ставлячи під сумнів науку та рекомендації експертів.
Ресурс AfricaCheck, який має досвід роботи під час епідемії вірусу Ебола в Західній Африці, пропонує три поради щодо обміну інформацією, і для цього не треба бути журналістом, аналітиком чи фактчекером:
Зробіть паузу, а потім запитайте себе: це повідомлення мене лякає чи злить? Подумайте, чому інформація може бути саме такою.
Дізнайтеся, хто джерело інформації. Будьте дуже обережні, якщо джерела немає.
Порівняйте інформацію, якою ви хочете поділитися, з інформацією з надійних та офіційних джерел.
Академія охорони здоров’я Товариства зв’язків з громадськістю США (PRSA Health Academy) розробила інструкцію для боротьби з інфодемією (на картинці):
Фокусуйтесь на фактах: факт — це не думка друзів, не чутки з інтернету, не он-лайнові теорії, не суперечливі новини, не соцмедіа і не політичні спічі. Від фактів і думок експертів, яким можна довіряти, залежить ваше життя і здоров’я.
Використовуте два джерела, що заслуговують на довіру, коли оновлюєте інформацію (у нашому випадку МОЗ і ЦГЗ та ВООЗ).
Оновлюйте інформацію тричі на день: ситуація змінюється швидко, будьте пильні щодо неточної інформації або брехні.
Окремо бережіть своїх близьких, якщо вони перебувають в постійному інформаційному потоці.