Громадське радіо
У парламент потрапляє понад 250 депутатів від партії «Слуга народу». Їм не потрібна коаліція, щоб сформувати уряд. Якими можуть бути наслідки? Чи зможе «Слуга народу» змінювати Конституцію? Чому депутатську недоторканність потрібно обмежувати, а не скасовувати?
Про це та багато іншого — Богдан Бондаренко, експерт із конституційного права Центру політико-правових реформ.
Якщо «Слуга народу» формує фракцію, вона набуває повноважень коаліції. Зараз висловлюють дивні думки, що вони не можуть сформувати коаліцію, бо вже мають 250 депутатів і більше нікого не можна брати, але це не має ніякого підґрунтя. Вони самостійно можуть бути коаліцією, а можуть бути коаліцію з двома, трьома чи чотирма партіями — залежно, як домовляться.
Будь-яке голосування, крім постанов чи процедурних моментів, потребує 226 голосів — у них вони є. 300 голосів потрібно для того, щоб внести зміни до Конституції або усунути президента в порядку імпічменту. Ми розуміємо, що «Слузі народу» треба добрати всього 50 голосів — а вони можуть бути знайдені за рахунок інших партій чи за рахунок тих, хто залишиться позафракційними.
Воно повністю знищує гарантії незалежності депутатів із боку впливу на них генеральної влади, органів правопорядку тощо. Фактично може виникнути ситуація, коли в нас не буде можливості зібрати кворум у парламенті з 300 чоловік, бо 224 перебуватиме в СІЗО. При цьому ГПУ матиме на них вплив, а народ плескатиме, бо народ хоче крові. І всіх влаштовуватиме ця ситуація. Парламентаризм у нас і так у неймовірно кволому стані. Після формування монокоаліції ці загрози лише посилюються. Якщо скасувати депутатську недоторканність, то це взагалі зведе нанівець будь-який парламентаризм в Україні. Депутатську недоторканність не можна скасовувати. Її потрібно обмежувати, щоб вона перестала бути гарантією для постфеодальних вельмож, які зараз проходять у парламент і намагаються використовувати публічно-правовий інститут захисту парламенту в своїх особистих інтересах.
Важко сказати на сьогоднішній день — чи в нас парламентсько-президентська республіка, чи президентсько-парламентська. Тобто вона в нас парламентсько-президентська, але де-факто — президентсько-парламентська. Станом на зараз це вже трохи втратило значення. Більшість у парламенті та президент — одна політична сила.
Такі випадки бували в світовій історії, але відрізняє їх від нашого те, що, по-перше, в Україні ще не сформована та політична й правова культура, яка б заважала діючій коаліційній силі або президенту виходити за межі своїх повноважень. По-друге, незважаючи на довгі розмови з приводу необхідності змінювати регламент Верховної Ради й проводити політичну реформу, за останні 5 років опозиція не отримала реальних важелів впливу на діяльність коаліції в парламенті. Ті політичні сили, які в сукупності зараз складають меншість, станом на сьогодні не мають тих важелів, які б дали їм можливість впливати на діяльність коаліції.
Вибори, які відбулися в Україні, показали те, що зараз називають «електоральною революцією». Старій політичній еліті зламали хребет. Але коли говорять, що прийшла нова політична еліта — я погоджуюся, що нова, що політична, але їм потрібен час і зусилля, щоб довести, що вони є елітою або можуть нею стати. Це і є те вікно можливостей, яке вони можуть використати. А можуть і навпаки — зробити все набагато гірше.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.