Соціальний бізнес покликаний вирішувати конкретну соціальну проблему — Іванна Бедь

Про проект допомоги запуску соціальних бізнесів Українська Соціальна академія говорили у рубриці Своїми руками з Іванною Бедь та режисеркою кіно та телебачення Анастасією Супрун-Живодровою, яка стала переможницею конкурсу Social Impact Award UA та отримала 50 000 грн на розвиток свого бізнесу.

Як це відбувається? Давайте почнемо з того, що таке соціальний бізнес, і чому треба людей, які хочуть займатися будь-яким бізнесом, заохочувати саме до соціального?

— Це моє улюблене питання. Я люблю свою роботу і те, що ми робимо. Я також часто викладаю, і зокрема розповідаю про соціальне підприємництво. До нас часто приходять бізнесмени, які хочуть бути більш соціальними.

Соціальний бізнес не скасовує основних правил бізнесу, але основна його відмінність в тому, що він покликаний вирішувати або пом’якшувати якийсь конкретну соціальну проблему

Місія організації — це є той фундамент, який не дозволяє йти кудись далі. Тобто якщо підприємство працевлаштовує людей на візках, наприклад, і вони про цю місію заявили про це світу, і їм треба або міняти місію і розширювати свою діяльність, або не працевлаштовувати людей, наприклад, з ментальною інвалідністю. Тобто вони мають заявити світу про те, що вони зрозуміли, що можуть надати робочі місця тим. Це має бути дуже щиро і відверто зі слухачами та спостерігачами, клієнтами їхнього бізнесу. Оскільки у нас в Україні немає закону щодо соціального підприємства, це регулює суспільство.

Ви не зовсім праві, закон, який надає певні пільги при працевлаштуванні людей з інвалідністю таки є.

Так, є, але це дуже цікава історія насправді. Про «мертві душі».

Так, я саме хотів сказати про те, чи справді добрий цей закон.

— Питання у тому, як ми ставимося до людської гідності. Бо, коли зарплатню отримує людина, яка працевлаштована на якомусь великому підприємстві, це не завжди про реалізацію її робочого потенціалу. Людина хоче приходити на роботу, розвиватися професійно, комунікувати.

Є одна мережа супермаркетів, де справді працевлаштовані люди з інвалідністю, наприклад, з вадами слуху. Але я дізнався випадково, що майже всі мережі супермаркетів мають на папері такі вакансії.

Я так глибоко не заглиблювалася, але знаю, що ця ситуація є, коли записана «на папері» людина, це не просто якась неіснуюча людина, а така, що десь живе, отримує мінімальну зарплатню і не ходить на роботу. Але є хороші приклади, коли соціальна програма, і є хороші приклади інклюзії, коли ти бачиш, що ти інший, а не та людина, ти інший і саме ти маєш навчитися взаємодіяти.

Але ви тільки що сказали «соціальна програма», тобто це не повноцінний соціальний бізнес.

— Це не соціальний бізнес. У нас є корпоративна соціальна відповідальність, яка робить дуже багато класних справ. І коли я роблю вступну лекцію про соціальне підприємництво я кажу: «Друзі, ви маєте протягом навчання визначитися з тим, хто ви: або просто людина, яка займається громадською активністю, робить якісь класні соціальні проекти, і це та само дуже добре і це працює. Ви можете бути бізнесменом: знаєте, як заробляти гроші, робити класну послугу, але про соціальну, якусь конкретну проблему ви не сильно хочете дбати, не хочете в це вникати.

Але є третій варіант, він дуже складний, бо через те, що вам потрібно дбати про якісний конкурентний бізнес, і відповідати усім стандартам, але потрібно нести ношу відповідальності за конкретну групу, бо зазвичай, якщо конкретна соціальна проблема — це конкретна група людей.

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі або дивіться у відеозаписі зі студії Громадського радіо