«Спочатку було важко погодити рішення із сім'єю, бо їдеш не на заробітки, а на війну»: історія українського добровольця Дмитра Корецького

14 березня відзначають День українського добровольця. Перші добровольці пішли воювати на схід країни після Майдану. Серед тих, хто пішов захищати свою країну від ворога, був лучанин Дмитро Корецький. Майже чотири роки волинянин у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», «54-ої бригади» та батальйону «Донбас-Україна» боронив українські кордони. З героєм спілкувався кореспондент Громадського радіо Петро Юровчик.

Лучанин Дмитро Корецький до лав «Правого сектору» доєднався після завершення Майдану. Каже: вирішив долучитися в добровольчий батальйон, аби захищати Україну. У Збройні сили України, за словами Дмитра, його не взяли.

«Ну і, я вирішив поїхати, адже хлопці почули, що Добровольчий український корпус набирає. Спочатку було важко це рішення погодити із сім’єю, бо їдеш не на заробітки, а на війну», — розказує він.

Його дружина Антоніна Корецька ділиться спогадами:

«У нас двоє маленьких дітей. Звичайно, я плакала, не пускала. А почалося все із Майдану, теж були сльози ще коли їхав на Майдан, але Бог його оберігав. Вони не доїжджали тоді, коли на Майдані були розстріли. Зранку їхали й все було добре. А потім він поїхав на війну. Теж переживала, плакала. А коли він потрапив в Донецький аеропорт і я троє діб про нього не знала, тоді я сказала йому: «Я хочу знати усе: і про добре, і про погане».

Дружина каже: хвилювалася за чоловіка, бо вдома підростали дітки. А Дмитро у вересні 2014-го вперше потрапив на передову у село Піски Донецької області.

«Тоді перший день побачив, що таке відірвані ноги та інші частини тіла. Евакуації, кров, істерики. Страшно було, коли ти біжиш біля огорожі, кулі свистять, а там бачиш, що на городі діти граються. Це — страшно», — згадує доброволець.

І на війні Дмитро не переставав жартувати. За товариськість йому дали позивний «BBC», каже військовий.

«Прізвиська у мене по молодості не було. Дімон та й Дімон. А, як туди приїхали, хлопці помітили, що я люблю поспілкуватися, посміятися… На базу приїхав, а там треба клич. Хлопці з Луцька кажуть: «Це BBC». А я кажу: «Пиши, буду BBC». Так мене і записали».

На сході обстріли чули чи не щодня, розповідає Дмитро Корецький.

«Траплялися всі — наркомани донецькі, росіяни й жителі з Ростова-на-Дону. Коли я вже потрапив у Донецький термінал, дивлюсь тепловізором, бачу, що хтось полем лізе. Коли з ПК стрільнув, дивлюсь він ще світиться, але не ворушиться, бо він вже готовий. А його шнурком назад відтягують», — згадує доброволець.

Майже місяць 2014-го Дмитру разом із ще 3 волинянами доводилося боротися за Донецький аеропорт.

«Приїхали вночі під обстріли. Пів ночі розвантажувались, боєкомплекти, міни. Ротація була, але по голосу взнавали кого міняємо, адже нікого не було видно, а підсвічувати не можна було. Лягати не можна було, бо біля тебе наш міномет працює. У солдатів яке відчуття — коли не працює міномет, то й не має сну».

Під час виходу із летовища чоловік отримав травми. Показує осколки витягнуті лікарями із його тіла.  Дружина Антоніна на одне із днів народжень чоловіку зробила подарунок.

«Торта зробила із шевроном «Доброму, улюбленому, коханому кіборгу BBC від люблячих діток», — розповідає вона.

Після повернення додому у подружжя Корецьких народився ще один хлопчик. Зараз вони виховують трьох синів. У День українського добровольця Дмитро Корецький завжди зустрічається зі своїми побратимами.

Петро Юровчик, Волинь, Громадське радіо