Як у боротьбі за крісло президента допомагає синя шапка та чи здатен «Рух синіх шапок» перемогти корупцію? Чому кандидат у президенти вирішив поєднати пошук дружини з передвиборчою кампанією? Що робити з окупованими територіями та чому варто призупинити рух України до ЄС і НАТО?
Кандидат у президенти України Ігор Шевченко у «Свободі вибору» – програмі для тих, хто цінує свій голос.
Тетяна Трощинська: Ігор Шевченко прийшов до нас із синьою шапкою, на щастя, бо я дуже переживала, щоб він її не забув.
Ігор Шевченко: Я приніс. Я ходжу зараз з нею на всі ефіри, вона як талісман для мене.
Тетяна Трощинська: Змінилася ваша впізнаваність, бо я в рейтингах досі вас не знайшла?
Ігор Шевченко: Проблема з рейтингами в тому, що мене в них навмисно поки що не включають. Я думаю, що наступного разу я з’явлюся в рейтингу, тому що дійсно моя впізнаваність різко зросла. Були три хвилі інформації про мене: коли я вперше подав документи і мене першим зареєстрували, друга хвиля пішла, коли ми почали проект «Дружина для президента» і, звичайно, найбільша та найсильніша хвиля – історія з шапками. Дійсно, за останні кілька тижнів моя впізнаваність у суспільстві збільшилася в рази, якщо не на порядок.
Тетяна Трощинська: Це політтехнологічні трюки? У цьому мета – щоб вас краще впізнавали?
Ігор Шевченко: Ні, історія з шапками – це випадковість, це був просто невинний жарт, який журналісти підхопили і інтерпретували так, як їм було вигідно, і зробили з нього цілу історію, цілий хайп, тобто роздмухали з мухи слона.
Тетяна Трощинська: Так шапки можна було брати?
Ігор Шевченко: Звичайно, і в необмеженій кількості. Тобто не було ніяких обмежень, просто так захотілося журналістам написати. Я написав жартівливо в своєму пості, що був якийсь охоронець, що він начебто мене зупинив, запитав. Насправді, цього не було. Це просто я надав цій історії більшого драматизму.
Тетяна Трощинська: Тобто охоронець вас не зупиняв і нічого не запитував?
Ігор Шевченко: Ні, звичайно ні.
Тетяна Трощинська: Я розумію, що в пості можна написати що завгодно, але я тепер боюся говорити з кандидатом в президенти, оскільки чи все, що ви будете тут говорити, буде правдою?
Ігор Шевченко: Я говорю серйозно, я прийшов до вас на серйозну розмову вже як кандидат у президенти, а не просто як перехожий, який йде Давосом і для своїх друзів знімає звичайне відео. Звичайно, я там пожартував. Я – людина, і сенс гумору є. Я просто хотів поділитися такою цікавою історією з друзями. Проте, її підхопили і зробили національним надбанням.
Тетяна Трощинська: Тепер без синьої шапки вам вже нікуди. Але давайте поговоримо про «Рух синіх шапок». Це заявка на програму боротьби з корупцією?
Ігор Шевченко: Саме так. Звичайно, коли історія з шапками отримала таку відомість, було б гріх не використати цей тренд, в тому числі і в політичній діяльності. І ми вирішили надати цьому тренду серйозний напрямок. За всіма соціологічними опитуваннями та всіма експертними думками, найбільша проблема в Україні – це корупція, а від неї всі інші проблеми. Тому ми запустили «Рух синіх шапок», головною метою якого є знищення корупції, а не просто боротьба. І в нас є механізми. Я знаю точно, що треба зробити для того, щоб корупцію знищити за два роки: це презумпція винності в корупційних злочинах. Яким чином вона працює? Якщо чиновник, який, наприклад, все життя пропрацював на державній службі, або по його біографії видно, що в нього не було великих доходів, і раптом він живе в маєтку в Кончі-Заспі на двох гектарах, який коштує кілька мільйонів доларів, то це вже є підставою для заведення кримінальної справи проти нього. А презумпція винності говорить, що це не прокуратура чи НАБУ повинні довести, що людина купила цей маєток за гроші, отримані незаконним шляхом, а навпаки – людина повинна довести, що гроші, які вона витратила на купівлю дорогого майна, вона отримала законим шляхом. Таким чином ми зможемо швидко цих всіх корупціонерів притягнути до відповідальності, познімати їх з посад, конфіскувати майно, яке вони отримали корупційним шляхом, і, я впевнений, що за два роки при наявності політичної волі, можна подолати 90% корупції.
Тетяна Трощинська: Пане Ігорю, ви — заслужений юрист України. Але я слухаю вас і трохи боюся, тому що якби презумпція винності діяла у 2015-му році, коли вас звинувачували в корупційних діях, потім судом ви довели, що їх не було, ми би з вами не говорили, можливо, зараз в ефірі, і вам би довелося доводити те, що ви не винні, можливо, з камери.
Ігор Шевченко: Зовсім не так. Якщо були б підстави, мене могли б і тоді арештувати. Але підстав особливо не було.
Тетяна Трощинська: Але ви кажете, що людина, яку підозрюють у корупційних діях, сама має довести, що вона не винна у таких діях. Так в чому ж суперечність із моїми словами?
Ігор Шевченко: Я довів. Не обов’язково людину саджати в СІЗО для того, щоб вона це доводила. Заводиться кримінальна справа, і їй пропонується надати докази законності походження її статків. Якщо людина не може цього довести, тоді вже підписується обвинувальний акт, передається до суду і суд приймає кінцеве рішення, але, знову ж таки, базуючись на презумпції винності саме в корупційних злочинах.
Тетяна Трощинська: А європейське законодавство з приводу презумпції винності що каже?
Ігор Шевченко: Ви знаєте, європейське законодавство хай буде для Європейського Союзу. Ми повинні вирішити свої проблеми, і тими методами, які будуть ефективні саме в Україні.
Тетяна Трощинська: То ви проти Асоціації?
Ігор Шевченко: Я не проти Асоціації, але я проти тих законів чи регуляцій ЄС, які заважатимуть нам наводити порядок і робити нашу країну успішною.
Тетяна Трощинська: Що ви хочете уточнити або додати до цієї біографії?
Ігор Шевченко: На 90% все, що сказано в довідці, правда.
Тетяна Трощинська: А 10%?
Ігор Шевченко: А 10% — неправда. У довідці сказано, що мені журналісти закидали, що я між інфізом та університетом Тараса Шевченка працював масажистом. Так, дійсно, я працював масажистом в Польщі, допомагав людям покращувати своє здоров’я і не бачу в цьому ніяких проблем. Тому мені не треба нічого закидувати, я сам про це написав с своїй біографії, яка є у відкритому доступі на моєму особистому сайті. І я пишаюся тим, що я також працював руками, допомагав людям покращувати їхнє здоров’я, я лікував, в тому числі, і дітей. Я був і помічником лікаря там, і масажистом. Єдине, що деякі журналісти пишуть, але це така нісенітниця, що я працював не просто масажистом, я начебто працював еротичним масажистом. Це, звичайно, просто вигадка якось з фантазерів, напевно, не задаром – хтось їм замовив таку інформацію про мене запустити.
Що стосується моїх звільнень і звинувачень. Перше – дійсно, мене звинуватили у незаконному збагаченні, але знаєте, за що? За переліт на чартерному літаку.
Тетяна Трощинська: Ну виявилося, що це літак тоді народного депутата Олександра Онищенка?
Ігор Шевченко: Ні. Він не належав і не належить Олександру Онищенку, він належить компанії, у якої Олександр Онищенко просто його орендував для своїх польотів.
Тетяна Трощинська: Але ж Олександр Онищенко був тоді в літаку?
Ігор Шевченко: Він був тоді в літаку і не тільки Олександр Онищенко. Але я заплатив за своє місце, і завжди, коли я літав такими літаками, я завжди платив за своє місце. Тому що я – адвокат, юрист, я знаю, які можуть бути наслідки всього цього. Отже, я завжди завчасно оплачував своє місце. Не купував весь літак, а оплачував своє місце. Тому коли правоохоронні органи – і МВС, і НАБУ, і прокуратура – перевірили всі ці факти, вони навіть послали свого агента туди в голландську компанію, яка є власником цього літака, і все підтвердилося, що дійсно я платив особисто зі своєї кредитної картки за ці перельоти. Тому всі справи були закриті, і всі звинувачення проти мене були зняті.
Тетяна Трощинська: А засідання Кабміну ви відвідували? Арсеній Яценюк говорить, що ви не відвідували.
Ігор Шевченко: Я відвідував, це неправда. Ніяких коштів, які виділялися Євросоюзом, я не витрачав неправильно, все це нісенітниця. Навпаки, завдяки моїм зусиллям і моїй команді, ми отримали 16 мільйонів доларів від німецького уряду на розвиток наших заповідників. Цей проект не могли доробити, щоб ці гроші отримати, три роки. А ми за три місяці дооформили всі документи, допровели всі переговори, все погодили по всіх міністерствах, і ці гроші були виділені Україні.
Друге, знову ж таки, завдяки моїм зусиллям ми змогли на конференції країн-донорів в Лондоні зібрати додатково 560 мільйонів доларів на добудову нового безпечного конфайменту для четвертого енергоблоку Чорнобильської станції.
Тетяна Трощинська: Ну, це загальноурядова робота, все ж таки.
Ігор Шевченко: Не зовсім. Ви можете спитати тих людей Європейського банку і директора Чорнобильської станції, який був на той час, наскільки важлива саме роль міністра, який представляє країну в переговорах і в роботі з країнами-донорами. Тому що саме в процесі цієї конференції країни визначаються, скільки вони готові дати додатково на цей проект. І мені тоді казали, що ви перший міністр, який приїхав, який зробив доповідь англійською мовою, який відповідав дуже інтерактивно англійською мовою на всі питання представників країн-донорів, відповідно, я створив дуже хороші умови для того, щоб вони дали більше грошей.
Тетяна Трощинська: У мене зараз є аналіз Vox Ukraine: «Рік уряду Арсенія Яценюка з 3 грудня 2014-го і до 3 грудня 2015-го року». Міністерство екології посідає останнє місце у рейтингу за експертною оцінкою, за оцінкою громадськості за виконання програми Кабінету Міністрів і відкритість. Чому?
Ігор Шевченко: Я не знаю, що таке Vox Populi…
Тетяна Трощинська: Це не Vox Populi, а Vox Ukraine.
Ігор Шевченко: А, Vox Ukraine. Хто вони такі? По яких критеріях вони оцінюють?
Тетяна Трощинська: Критерії я вам назвала.
Ігор Шевченко: Дивіться, критерії є дуже конкретні. Є такий міжнародний рейтинг екологічної ефективності країн. Так от, за час моєї роботи в Міністерстві, Україна піднялася на 51 сходинку в екологічній ефективності. Оце конкретний результат. А що там вони роблять, як вони там вимірюють, хто їм що говорить, які експерти їм говорили…. Знаєте, яка моя головна проблема була, коли я працював в Міністерстві? Я взагалі зневажав піар, я працював. Тому, можливо, вони цю інформацію черпали з публічних джерел. Ми ж не приділяли увагу саме піару і донесенню до ЗМІ результатів нашої роботи. Це було моє недопрацювання, з одного боку, з другого боку — не зміг я знайти хорошого піар-менеджера, який би це робив, на жаль. Тому, напевно, в експертів склалося таке враження. Але коли в нас було 100 днів уряду і ми робили доповіді на публічній прес-конференції, то після цього в нас був невеличкий міністерський прийом, на якому міністр економіки тоді сказав: «Арсеній Петрович, давайте робити частіше такі речі, ми хоч будемо знати, хто з нас що зробив». І він підкреслив: «Я послухав Ігоря Шевченка і зрозумів, наскільки багато він за цей час зробив. Він зробив більше, ніж інші міністри». І це для мене була оцінка – колеги свого по уряду, а не якихось експертів, які ви зараз зачитали.
Тетяна Трощинська: Я так розумію, що тепер ви вже ставитеся до піару серйозніше?
Ігор Шевченко: Так, я свої помилки виправляю.
Тетяна Трощинська: Як просуваються пошуки нареченої?
Ігор Шевченко: Вони просуваються. Уже близько тисячі заявок надійшло до нас від кандидаток для участі у нашому проекті. Зараз я пропрацьовую ці заявки, і я думаю, що за пару тижнів буде відібрано 50 кандидаток, які потім будуть поставлені на сайт проекту, і за них почнуть голосувати люди. Потім з цих 50-ти відбереться 20, і з між цими 20-ма — будуть такі політично-суспільні дебати. Ведучі будуть проводити дебати, і по результатах дебатів, по голосуванню, десять дівчат, жінок отримають можливість зустрітися зі мною.
Тетяна Трощинська: Ви також будете слухати ці дебати?
Ігор Шевченко: Обов’язково.
Тетяна Трощинська: Тобто ви прихильних максими – «Любимая, да ты и собеседник?»
Ігор Шевченко: Ви розумієте, в сім’ї дуже важливо порозуміння, дуже важливі якісь спільні інтереси. Закоханість, кохання – це дуже добре, це потрібно, я дійсно хочу закохатися…
Тетяна Трощинська: Через шоу? Ви серйозно? Я інакше сформулюю: для вас це нормальний порядок денний як для кандидата в президенти – вибори нареченої?
Ігор Шевченко: Знаєте, я до цього часу ще не зустрів свою долю…
Тетяна Трощинська: Так може ви її ще зустрінете. Навіщо ж це робити?
Ігор Шевченко: А чому не розширити можливості? Тобто це один зі способів знайти цю людину. Я не бачу нічого поганого в цьому, я не впевнений, що таким чином я можу знайти свою другу половинку, але це не виключає такої можливості. Ніколи не кажи «ніколи». Треба використовувати різні способи для того, щоб знайти….
Тетяна Трощинська: Це вас справді турбує – оцей пошук? Чи вас турбує щось інше як кандидата в президенти?
Ігор Шевченко: Ні, мене це турбує, я хочу мати сім’ю, я хочу мати дітей. Просто до мене зараз є увага, в тому числі і жіночої частина нашого населення, і тому я сподіваюся…
Тетяна Трощинська: Ну добре, що ви завдяки цьому отримали увагу жіночої частини.
Ігор Шевченко: Ну не тільки завдяки цьому.
Тетяна Трощинська: Добре, тоді інше запитання: як ви потрапити в уряд за квотою партії «Батьківщина», не будучи жодного дня її членом?
Ігор Шевченко: Це було не моє питання. Я з «Батьківщиною» ні про що не домовлявся.
Тетяна Трощинська: Але ви ж за квотою йшли? Це коаліційний уряд.
Ігор Шевченко: Так от, подивіться в коаліційному уряді, там написано, що ніяких квот ніхто не має, що це технократичний уряд, і членів уряду відбирають по здібностях. Там так чітко і написано, що ніяких квот немає. Що стосується мого призначення, то президент дав завдання своєму найближчому колу знайти міністрів за відповідними критеріями.
Тетяна Трощинська: Чи входив до цього найближчого кола Олександр Онищенко?
Ігор Шевченко: Саме так. Тому і він отримав одне з завдань, щоб знайти людей, які відповідають певним критеріям. Критерії були дуже суворі, тому що на той момент Петро Олексійович хотів показати всьому світу, який він прогресивний, і яка прогресивна та частина уряду, яка йде від нього, хоча і неформально. Критерії були такі: повинна бути західна освіта, повинна бути історія успіху у цієї людини в бізнесі, ця людина добре розмовляє англійською мовою тощо, тобто успішна людина. Таким чином, Онищенко, подивившись в свою записну книжку, мав тільки одну таку людину.
Тетяна Трощинська: А ви були ким у записній книжці Онищенка?
Ігор Шевченко: Ми просто були приятелями. Так, ми давно знайомі, але в нас чисто соціальні стосунки, ми там раз-два-три на рік могли зустрітися на якихось соціальних заходах. Усе. Тобто в нас не було ніяких спільних бізнесів, спільних інтересів – нічого взагалі. Він навіть не був моїм клієнтом, коли я був адвокатом. У нас були суто соціальні стосунки. Отже, він подзвонив мені і питає: «Ти десь там за кордоном вчився?» — тому що це був основний критерій, я кажу: «Так, вчився». Він питає: «Де?», я кажу: «В університеті штату Міннесоти, в Гарварді». Він каже: «О, приїжджай, привозь резюме». Я приїхав, він подивився і каже: «Ти готовий бути міністром?» – «Як міністром?». Він каже: «Є така потреба».
Тетяна Трощинська: А чому саме екологія? Онищенко і екологія!
Ігор Шевченко: Я не знаю, тому що це їхні стосунки з президентом. Він мені сказав, що в мене є завдання знайти людину на цю посаду, і він мені її запропонував. Знаєте, Міністерство екології не таке складне з точки зору спеціальних технічних знань…
Тетяна Трощинська: Але ліцензування – це його відповідальність, в тому числі нафтогазових родовищ.
Ігор Шевченко: Не зовсім. Відповідальність – загальна координація. За законом – координація, але не відповідальність.
Тетяна Трощинська: Але вплив.
Ігор Шевченко: Єдиний вплив, який в мене зразу забрали, це рекомендація на Кабмін керівника органу, тобто Держгеонадра. В січні 2015-го року Яценюк в порушення закону без мого подання проводить маніпулятивним способом через Кабмін виконуючого обов’язки Держгеонадра, і блокує повністю мою координацію Держгеонадр. Тобто я взагалі не мав ніякого впливу на орган. Тому всі закиди журналістів, що я для Онищенка лобіював якісь інтереси, я відкидаю, тому що я не мав ніякої можливості, та й він мене ні про що не просив. От можете собі уявити – ні про що не просив! Ніхто не може навести жодного факту. Якісь загальні звинувачення, а коли я кажу, що наведи хоча б один факт мого лобіювання інтересів Онищенка чи будь-якої іншої людини, ніхто цього не може зробити.
Тетяна Трощинська: Ну ви 22 ліцензії повернули, які були в часи Януковича.
Ігор Шевченко: Повернули. Саме завдяки зусиллям моєї команди, в тому числі адвокатів, які мені допомагали на громадських засадах і моїй особистій участі в цих процесах, ми повернули в державну власність 22 родовища газу.
Тетяна Трощинська: А хто тепер їх контролює?
Ігор Шевченко: Вони повернулися в державу, а подальшу їхню долю я не знаю. Коли мене звільнили, я не мав доступу до цієї інформації. До речі, нещодавно Дмитро Гнап (колишній журналіст-розслідувач, нині кандидат президенти – ред.) писав, що начебто їх знову віддали якимось приватним людям, які наближені до президента.
Тетяна Трощинська: Особисто з президентом у вас були зустрічі з цього приводу?
Ігор Шевченко: Так, були, звичайно, і він ставив завдання повернути ці родовища.
Тетяна Трощинська: А як він ставив такі завдання? Це якісь старі образи, про які пишуть ЗМІ?
Ігор Шевченко: Ні, це зовсім різні історії. Одна історія про стару образу президента, що його якимось чином незаконно викинули з компанії Рудьковський і Шуфрич, а потім цю частку компанії продали Ахметову…
Тетяна Трощинська: Вам про це щось відомо?
Ігор Шевченко: Я цим не займався. У мене було завдання повернути те, що було вкрадене за Януковича, і було завдання перевірити законність видачі ліцензії в різних компаніях, в тому числі, в цій компанії.
Тетяна Трощинська: Це говорив президент?
Ігор Шевченко: Так. Тобто взагалі законність видачі ліцензії, тому що за Януковича, особливо, видавалися ліцензії просто самим собі. Дуже багато родовищ було віддано без всяких конкурсів, просто поза законодавчим полем. Ви знаєте цю історію з Миколою Злочевським, коли він собі багато чого навидавав.
Запитання з Viber: Як кандидат поставився б до жінки, якби вона так відбирала собі чоловіка? Та чи вірить кандидат у кохання?
Ігор Шевченко: Я вірю в кохання, і хочу, щоб воно в мене з’явилося в житті. Я б спокійно поставився до такого способу відбору чоловіка, якби мені ця жінка сподобалася, я б з радістю взяв би участь і боровся за її серце.
Тетяна Трощинська: Звучить як безвихідь або талант-шоу. Проте, напевно, ми з вами тут перебуваємо в різних площинах. Не боїтеся, що цей конкурс для жінок є трошки образливим – змагання за що, насправді? За людину, яку вони навіть не знають, не кажучи про те, що це нагадує відбір породистих когось на конкурсі собак, котів, коней?
Ігор Шевченко: Ви знаєте, що в нас все життя – це постійний вибір чи відбір?
Тетяна Трощинська: Але ж ми усвідомлено його маємо якось ухвалювати.
Ігор Шевченко: Так само і це. Це просто мініатюра нашого життя. Ми завжди намагаємося себе краще представити, ми завжди боремося за когось, за щось в житті, тому тут нічого немає поганого, того, чого немає в реальному житті.
Тетяна Трощинська: Поговоримо про майбутнє. Переді мною ваша політична програма. Ви багато чого в ній пропонуєте всім: олігархам – високі податки, медіа – незалежності, а Донбасу ви пропонуєте мир та відновлення. Як?
Ігор Шевченко: Є два напрямки вирішення цієї проблеми. Перший – дипломатичний. Треба підсилювати дипломатичний тиск на Росію з боку впливових країн світу. Тобто це робота української дипломатії для того, щоб переконувати уряди держав підвищувати санкції, в першу чергу, економічні, щоб Росії стала невигідна вся ця ситуація. Іншого шляху немає. Тому що в них є чітка ціль – дестабілізувати Україну і тримати цю ситуацію якомога довше для того, щоб Україна не могла розвиватися і не змогла стати успішною країною. Це головна мета Путіна, адже це для нього електорально важливо. Якщо якась країна поруч з Росією почне розбудовуватися і ставати успішною, електорат Путіна його запитає: «Чому в нас не так?». Саме тому Росія пішла війною на Грузію, саме тому вона прийшла з війною в Україну. Отже, перше – дипломатичний тиск.
Друге – нам потрібно утримувати наші кордони і ту лінію розмежування, на якій ми зараз стоїмо на Донбасі. Крім того, треба зміцнювати армію і озброєнням, і забезпеченням, і фортифікаційними укріпленнями.
Тетяна Трощинська: Продовжувати будівництво стіни?
Ігор Шевченко: Так. В мене там так і написано. Тільки треба будувати не оцей заборчик, який побудував Яценюк, а треба робити серйозні фортифікаційні укріплення. У мене в програмі написано, що це бетонна стіна – це такий образний вислів.
Тетяна Трощинська: А що зупинить стіна, якщо працює телебачення, якщо є інтернет?
Ігор Шевченко: Це один із засобів захисту.
Тетяна Трощинська: У мене асоціація з Берлінським муром, який просто впав і все.
Ігор Шевченко: Ні, це зовсім інші речі. Там ідеологічні речі, а тут в нас є фізична загроза агресії.
Тетяна Трощинська: І її зупинить стіна?
Ігор Шевченко: Стіна зупинить диверсантів, стіна зупинить багато інших речей, те, що відбувається зараз, коли диверсійні групи підривають наших людей. Воно працює, це військова наука. Тому є два напрямки: дипломатичний і оборонно-військовий. Ми не можемо відвойовувати активними діями цю територію, тому що все ж таки російська армія набагато міцніша, більша, ніж українська, і ми це бачили у випадках Іловайського котла та інших випадках, коли заходила російська армії, її регулярні війська, які просто вбивали тисячами наших військових. Отже, якщо Росія захоче і перекине на наш кордон свої сили, то нам буде дуже важко, тому ми повинні просто захищатися.
Запитання від ГО «Право на захист»: Як вирішити проблему житла для переселенців? Кого і яким житлом повинна забезпечити держава? І взагалі що ви пропонуєте переселенцям?
Ігор Шевченко: Я вважаю, що в цій важкій ситуації переселенцям потрібно надати максимальне сприяння. Їм потрібно допомогти хоча б тимчасово на якийсь рік-два, поки вони знайдуть роботу, поки перекваліфікуються тощо. І це треба зробити за рахунок держави. Коли я стану президентом, я зроблю ефективну програму: гуртожитки, можливо, потрібно швидко будувати якісь нові будинки, в які розселяти переселенців.
Тетяна Трощинська: А коли ви станете президентом? Скільки ви прогнозуєте набрати в першому турі?
Ігор Шевченко: Достатньо, щоб пройти в другий.
Запитання з Viber: Які помилки Порошенка кандидат хоче виправити?
Ігор Шевченко: Головна помилка президента Порошенка – це неефективна боротьба з корупцією. Як я казав, головна проблема – це корупція, яку породжують олігархи. Тобто він взагалі не захотів боротися з олігархами, він взагалі не захотів боротися з корупцією. Була б політична воля, навіть при тих повноваженнях, які має президент, можна багато зробити для того, щоб країна була без корупції, або зменшити її до мінімуму.
Плюс, звичайно, економічні реформи. Не було зроблено головної економічної реформи – податкової для того, щоб залучати інвестиції. А інвестиції для країни – це нові робочі місця, це збільшення зарплат, це збільшення податкових надходжень, тобто бюджету, відповідно, підвищення соціальних стандартів.
Тетяна Трощинська: Чому кандидатів так багато, на вашу думку?
Ігор Шевченко: Тому що амбіції.
Тетяна Трощинська: І у вас?
Ігор Шевченко: У багатьох дуже необґрунтовані амбіції, які не мають достатніх знань, досвіду, освіти для того, щоб бути президентом. Стосовно мене, то я, подивившись на кандидатів, порівняв їхні можливості, біографії та досвід зі своїми, і побачив, що я дуже конкурентоздатний кандидат. Я кращий, ніж будь-який кандидат, який є зараз.
Тетяна Трощинська: 2,5 мільйонів гривень на заставу, які ви вносили, це ваші кошти?
Ігор Шевченко: Це особисто мої кошти.
Тетяна Трощинська: Згідно вашої декларації, якщо вона перевірена відповідними органами, ці кошти могли бути.
Ігор Шевченко: За останній рік в моїй декларації – 4,7 мільйона гривень, з яких сплачено податки. Але це за останній рік. Я не витрачаю всіх коштів, які я отримував за попередні роки, вони накопичуються.
Тетяна Трощинська: Зараз ви переважно з оренди живете?
Ігор Шевченко: Так, я здаю в оренду приміщення для офісів.
Тетяна Трощинська: Мене у вашій програмі цікавлять стосунки з МВФ. Як ви оцінюєте цю співпрацю зараз і як ви її бачите далі?
Ігор Шевченко: Я вважаю, що ми повинні якомога швидше зіскочити з цієї голки, тому що це наша проблема – ми заходимо все глибше і глибше в боргову яму. Ми зараз віддаємо шалені гроші по відсотках, я вже не кажу про основний борг. Тому ми повинні зменшувати співпрацю з МВФ для того, щоб зменшити наше боргове навантаження, ми повинні віддавати ці борги за рахунок того, що в нас буде зростати економіка, бізнес буде сплачувати більше податків і ми будемо віддавати ці борги і не брати нових.
Тетяна Трощинська: У вас трохи «ліві» погляди?
Ігор Шевченко: Ні, в мене вони збалансовані і помірковані. Я ліберал в економічній сфері, але що стосується соціальної сфери, мене можна назвати «лівішим».
Тетяна Трощинська: А, з вашої точки зору, МВФ не є таким чинником, що в Україні хоч трошки, але все-таки просуваються реформи?
Ігор Шевченко: У тому наша проблема, що ми робимо реформи не для себе.
Тетяна Трощинська: Ми їх робимо для себе, але є зовнішні чинники.
Ігор Шевченко: Не зовсім, тому що не завжди те, що нам пропонують, є вигідним для нас. Вони примушують нас робити ті реформи, які дадуть можливість віддавати їм борги. А інколи ці реформи дуже болючі для нашого населення. Якщо взяти тарифи на газ, то це як раз вимога МВФ. Для чого вони це роблять? Не для того, щоб країна розвивалася і стала успішною, а для того, щоб в бюджеті було більше грошей і було з чого віддавати борги.
Тетяна Трощинська: Але більший бюджет теж впливає на успішність країни, чи ні?
Ігор Шевченко: Але не таким шляхом, не з кишень простих маленьких українців.
Тетяна Трощинська: А яким?
Ігор Шевченко: З олігархів треба збирати гроші, тому що вони не платять податки, вони через офшори виводять гроші і не платять податки. Там треба брати гроші, щоб віддавати МВФ.
Тетяна Трощинська: А маленькі українці усі платять податки?
Ігор Шевченко: Переважно, всі. Проте я вважаю, що малозабезпечених бюджетників треба взагалі звільнити від податків.
Тетяна Трощинська: Так малозабезпечені і так не платять.
Ігор Шевченко: Платять, як не платять? 18% – податок на доходи, 1,5% – військовий податок. Але ж розумієте, в чому проблема? Вони платять туди, потім їм дають субсидію, і все це потрібно адмініструвати. Уявляєте, скільки витрат держава несе на адміністрування цього всього? А людей, яким не вистачає на їжу, на комунальні послуги, ще й оподатковують. Для чого? Так само і з бюджетниками. Для чого оподатковувати бюджетників, якщо з однієї кишені державної взяли, в другу кишеню державну віддали, і ще й здирають податки з них. З точки зору здорового глузду це якась нісенітниця.
Тетяна Трощинська: 2,5 мільйони вам на жалко заради амбіцій?
Ігор Шевченко: Це не амбіції, мені не шкода. Це моя інвестиція в розвиток країни.
Тетяна Трощинська: Гроші, які пішли в бюджет, це ваша інвестиція в розвиток країни?
Ігор Шевченко: Так. Але я вважаю, що це дасть мені можливість прийти до влади і змінити країну на краще.
Ігор Шевченко: На перше запитання я відповім так: чоловіки сильніші, а жінки вродливіші, красивіші і мудріші.
Тетяна Трощинська: Ми продовжуємо повторювати слова «легітимного» президента Януковича, що починається весна, і більше жінок роздягається на вулицях.
Ігор Шевченко: Ну я так не казав.
Тетяна Трощинська: Тоді Євросоюз і НАТО.
Ігор Шевченко: Я вважаю, що потрібно взяти певну паузу в нашому русі. Ми зараз занадто активно і бездумно це робимо. Як ми зараз це робимо? Ми взяли якісь там зобов’язання, підписали Угоду про Асоціацію, відповідно, ми маємо перекласти їхні директиви українською мовою та приймати їх бездумно, без вивчення, без адаптації як закони України. Я вважаю, що це неправильно.
Тетяна Трощинська: Так за це ж стояв Майдан, і крім того, ви погодилися бути міністром у постмайданному уряді.
Ігор Шевченко: Майдан стояв не за це. Майдан стояв за краще життя, за європейські стандарти життя. Це найголовніше. Але європейські стандарти життя можна досягти не обов’язково через тупе копіювання директив Європейського Союзу. Європейських стандартів життя можна досягнути тим, що ми будемо брати кращі механізми вирішення соціальних проблем з усього світу, а не тільки з Європейського Союзу. Ми повинні брати приклади з Китаю, Сінгапуру, Малайзії, Швейцарії, Ізраїлю, а не просто тупо брати і копіювати законодавство Європейського Союзу.
Тетяна Трощинська: Я одразу згадую долю незалежних ЗМІ в Сінгапурі і, повірте, мене це дуже лякає.
Ігор Шевченко: А мене не лякає і дуже тішить те, що там люди живуть краще за всіх в світі.
Тетяна Трощинська: У Північній Кореї люди, можливо, також живуть краще, тільки ми не знаємо?
Ігор Шевченко: Ні, є багато репортажів, там люди живуть жалюгідно. А от в Сінгапурі люди живуть краще в світі, тому що в них найбільше доходів на душу населення.
Тетяна Трощинська: Між свободою і гаманцем ви обираєте гаманець?
Ігор Шевченко: Це не гаманець, це комфорт життя кожної людини, і не завжди гаманець визначає це. Тому я за те, щоб люди максимально комфортно і щасливо жили. Ми проводили соціологію, і ми поставили питання людям, чи готові вони поступитися певними свободами для того, щоб покращити своє житті. І більше 80% опитаних відповіли «так». Тому що людям вже набрид оцей демократичний хаос.
Тетяна Трощинська: Демократія набридла чи хаос?
Ігор Шевченко: Хаос. Демократія, яка є в Україні, і породила весь цей хаос і безлад, який ми маємо зараз.
Тетяна Трощинська: Тобто ви за просвітлену монархію чи спокійну автократію?
Ігор Шевченко: Ні, я не авторитарна людина, але я вважаю, що треба підсилювати закон і порядок. Це та головна проблема і це та база, на якій може запрацювати нормально економіка.
Тетяна Трощинська: Що ви можете запропонувати громадянам на окупованих територіях Донбасу і Криму?
Ігор Шевченко: Найголовніше, ми повинні їм показати, як країна покращується, яка вона успішна для того, щоб вони захотіли жити в цій країні. Тому що з окупованими територіями проблема не тільки військова, а ще й психологічна, адже люди реально не хочуть бути з Україною.
Тетяна Трощинська: Але частина хоче.
Ігор Шевченко: Частина, яка хоче, нехай приїжджає і живе тут, саме в цій ситуації. Зараз така геополітична ситуація, що ми не можемо повернути поки ці території без ще більших втрат. Тому перше, що ми повинні їм дати – це можливість переїхати в Україну, і Україна як держава повинна підтримати цих людей тут, щоб вони адаптувалися: допомогти їм знайти роботу, житло і так далі. З другого боку, ми повинні підвищити стандарти життя в Україні для того, щоб знайти психологічне підґрунтя на цих територіях. Ми повинні якимось чином транслювати туди інформацію про те, що відбувається в Україні, як вона покращується після зміни влади, які тут успіхи, і що тут краще жити.
Тетяна Трощинська: Я так розумію, керована демократія вам цікава, як ви бачите при цьому діалог з громадянським суспільством?
Ігор Шевченко: Участь громадянського суспільства в керуванні державою треба поглиблювати, поширювати і так далі. Влада повинна бути прозорою, все повинно бути прозорим. Коли чиновники говорять, що в них є приватне життя і треба захищати якусь приватну інформацію, я вважаю, що все, що за межами спальні, в державного діяча має бути відкритим. Чиновним повинен відмовитися від усього приватного життя, а не хочеш — не йди в політику. А громадськість повинна повністю контролювати владу.
Тетяна Трощинська: Що з Мерітократичною партією, яку ви очолювали?
Ігор Шевченко: На жаль, невдалою була назва. Сама концепція мерітократії, тобто «влада достойних», побудована на принципах, коли до державної служби в політику відбираються люди, які чесні і професійні, дуже потрібна, і її я сповідую завжди. Але назва була невдалою, тому що саме слово мерітократія не тільки незрозуміле, але його ще і важко вимовити. Тому я зрозумів, що треба назву змінювати. Проте коли я став міністром, я мусив відійти від справ і передати лідерство в партії іншим людям. А коли я пішов з уряду і вирішив змінити назву та перезапустити партію, бо ідея і програма дуже подобається людям, чомусь ті лідери, які опинилися у керма партії на той момент, відмовилися змінювати назву. І я вийшов з партії.
Розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Програма «Свобода вибору» виходить за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується організацією Інтерньюс (Internews).