Ядвіга Емілевич, польська політикиня і політологиня, колишня Уповноважена уряду Польщі з питань польсько-українського співробітництва у сфері розвитку/Фото: Світлана Мялик
Журналістка Світлана Мялик поговорила про це з Ядвігою Емілевич, відомою польською політикинею, колишньою Уповноваженою уряду Польщі з питань польсько-українського співробітництва у сфері розвитку.
— Хотіла б запитати вас про сучасний стан польсько-українських відносин. Оскільки вже два роки триває війна Росії проти України, як ви оцінюєте, чи змінилися (і як змінилися) ці відносини відтоді?
— Я думаю, що є дві сфери: по-перше, це соціальний рівень, а по-друге — політичний рівень. Гадаю, що у нас на суспільному рівні все ще дуже добрі відносини. Це показують дослідження, зокрема, дослідження, проведені в Україні, що поляки все ще є нацією, яку добре сприймають, добре оцінюють. І я думаю, що, незважаючи на труднощі останнього року, особливо торговельні (останнім часом), настрої поляків щодо українців все ще дуже добрі. І це довгострокова тенденція. Це почалося ще до війни, коли у нас було близько мільйона українців, які працювали в Польщі. Тож це є основою для добрих стосунків, таких, яких ми ніколи не мали історично. Звичайно, існують також труднощі, як і в будь-яких відносинах, пов’язані з зерновим ринком чи транспортним ринком. І я думаю, що це той рівень, коли варто говорити про дипломатію. І це варто робити як одній, так і іншій стороні. Я думаю, що тут Київ, насамперед, не мав би відштовхувати ці проблеми і перекладати їх лише на польську сторону. Тому що хто б не урядував у Варшаві, це складні проблеми. З парку в Брюссель їх не здує. У питанні збіжжя потрібне взаєморозуміння.
— Але ж кожна держава має власні економічні інтереси. Як тут бути?
— Про це не можна забувати. Якщо значна частина польської економіки базується на сільському господарстві, не можна сказати, що це не впливає на нас, тому що це впливає на нас у першу чергу. Хоча, звичайно, питання торгівлі є частиною єдиного європейського ринку. Жоден інший ринок не постраждав так сильно від надмірного експорту зерна з України, як польський. Тож Києву варто це також зрозуміти. Ми відкриті і готові до транспортування продукції через Польщі транзитом. Але цей ринок не можна просто безжально відкрити сьогодні, тому що це «вб’є» значну частину польського аграрного сектору. Це вплинуло б на життя понад 6 мільйонів поляків. Тож це не дрібниця, а цінність.
— Який ви бачите вихід із цієї ситуації? Кошти від продажу українського зерна та іншої продукції сільського господарства дуже потрібні для українського бюджету. Тим більше зараз, коли триває війна Росії проти України. Тож чи можливий якийсь компроміс, щоб інтереси двох країн були враховані?
— Перш за все, ця відповідь має бути такою: ми повинні створити транспортні канали. Тому що Україна не тільки хоче, щоб це зерно потрапляло на єдиний європейський ринок, але й щоб воно могло потрапляти на ті ринки, на які воно потрапляло до війни, тобто на ринки Африки, Китаю тощо. І крім того, в наших спільних інтересах, щоб це зерно могло транспортуватися через Польщу, через Румунію, Угорщину, Словаччину…
— Але морський шлях переважно закритий…
— Тому що чорноморські порти ще дуже довго не будуть повністю відкриті. Ми це розуміємо. Отже, перш за все, транспорт, але без можливості щодо зерна, яке коштує 400 злотих, яке коштує стільки, щоб його виробити (собівартість – ред.). Також не тільки через дешеву робочу силу, але й тому, що Україна не зобов’язана використовувати засоби захисту рослин, які ми повинні використовувати, які набагато дорожчі, ніж спосіб вирощування, який ми маємо сьогодні в Україні. Тому це взаєморозуміння є абсолютним. Ми хочемо підтримати Україну в експорті, але ми не можемо відкрити цей ринок сьогодні просто так, за один день. Тому що ми також нагадуємо, що коли Європейський Союз розширювався в 2004 році, коли Польща та інші країни Центральної Європи приєднувались…
— …Це була дуже схожа ситуація до нинішньої, коли Україна прагне вступу до ЄС?
— …Більше того — зрештою, цей ринок не був відкритий одразу для всіх продуктів, товарів чи послуг з Польщі. У нас у багатьох сферах були перехідні періоди по 5-6 років. Тут, у випадку України, є розуміння унікальної воєнної ситуації. Тому, по-перше, Польща є прихильником того, щоб Україна стала державою-членом ЄС. Щоб цей процес не затягнувся надовго, щоб були затверджені заходи допомоги для України. Водночас, однак, ми повинні підготувати захисні механізми для ринків Центральної Європи. Щоб, як у літаку — коли трапиться щось погане, ми знали як діяти: мати насамперед має одягнути кисневу маску собі, щоб потім допомогти своїй дитині одягнути маску. Ми маємо дуже схожу ситуацію. Ми не можемо допомогти Україні за рахунок польської економіки.
— Це зрозуміло. Але у Польщі тривають і навіть посилюються протести фермерів. Вони блокують польсько-український кордон. Невже це вихід із ситуації? В Україні повномасштабна війна з Росією, а кордони — це ж питання безпеки держави.
— Дороги і кордони є в інтересах як України, так і Польщі. Тому блокування кордонів – це такий акт відчаю польських фермерів. Більшість політиків, і польських, і українських, повинні робити все, щоб не допустити таких актів відчаю. З іншого боку, варто також пам’ятати, що ці протести фермерів у Європі сьогодні — це не лише протести польських фермерів. Протести відбуваються по всій Європі. І не лише польські фермери протестують проти безстрокового відкриття європейського ринку для різних українських продуктів. Триває дискусія про кліматичну політику (реформи, передбачені так званим «зеленим курсом» ЄС — ред.), яка також є дуже обмежувальною для європейського сільського господарства.
— Це може бути проблемою для спільної економіки Євросоюзу?
— Перш за все, це не тільки польська проблема. Це європейська проблема. Тому що давайте згадаємо, що фермери висипають гній на вулицях Брюсселя. Тож це не лише польські фермери. Тому, як я вже сказала, я не хотіла б, щоб фермери відстоювали свої права або висували свої вимоги, перекриваючи дороги. Тут все залежить від польської дипломатії, від їхнього діалогу з польськими фермерами. Але також і від європейського діалогу, чи дійсно ми готові продовжити відкриття ринку на невизначений термін? Тому що це буде надскладна умова для агропродовольчого сектору в усій Європі. І також — дискусії з нашими українськими партнерами. Щоб ми знайшли рішення, які будуть, з одного боку, дружніми для української економіки, але, з іншого боку – прийнятними для європейського агропродовольчого сектору.
— Також хотіла б запитати про власне відбудову України. На якому етапі зараз співпраця? Адже коли ви були Уповноваженою з питань відбудови України, то багато робили у цьому напрямі.
— Я б сказала, що сьогодні ситуація складніша з двох причин. По-перше, тому що новини з фронту, які доходять і до Польщі, напевно стримують підприємців, які ще кілька місяців тому, минулої весни, були готові до більш активної участі в інвестиціях в Україну. Сьогодні, звичайно, коли ракети падають за 20 кілометрів від польського кордону, ця готовність говорити про реконструкцію, безумовно, менша.
І другий елемент, який є менш психологічним і більш фізичним, матеріальним — це, безумовно, дискусія в Сполучених Штатах, у Конгресі, про затвердження пакету допомоги [Україні]. Пакет і досі не схвалений. Безумовно, світ спостерігає за тим, що робить Америка. І це відлякує не лише польських інвесторів, але й глобальних інвесторів, які ще півроку тому масово приїжджали до Європи, зокрема до Польщі, від японських, канадських і корейських компаній, розповідаючи про проєкти, які вони були готові розпочати в Україні. Сьогодні цей інтерес, безумовно, призупинився в очікуванні того, що робитимуть США.
— З іншого боку, у нас є хороші новини з Європи, бо ми маємо затверджений пакет допомоги для України – 50 мільярдів євро до 2027 року. Це значна сума грошей. Але це кошти, які повинні допомогти Україні не збанкрутувати, які мають допомогти платити зарплати державним службовцям, пенсії – пенсіонерам, зарплати – вчителям. Отже, це не ті інструменти, щоб сказати підприємцям: «на ринку є гроші, можете заходити». Тому ми, безумовно, переживаємо важкі часи через ситуацію на театрі воєнних дій в Україні. І це, звісно, те, що сьогодні стримує інвесторів. А без них ані держави, ані чиновники не йтимуть на такі інвестиційні ініціативи.
— Але ті ініціативи, які ви запропонували свого часу працюватимуть?
— Так, це правда. Але варто також сказати, що тут роль Польщі не можна переоцінювати. Тому що якщо ми говоримо про інвестиції, які відбуваються, давайте згадаємо про фонди. Це кредитний фонд розвитку, який Польща пропонувала для розширення прикордонних переходів і дорожньої інфраструктури. Тож цей рух, малий рух і великий прикордонний рух, де гуманітарна допомога, військова допомога йде, то ці інвестиції мають потенціал продовжуватись. Інвестиції в колії, в залізничне сполучення в Польщі, де поїзди будуть рухатися з більшою швидкістю, ніж сьогодні. Тому що сьогодні у нас європейські колії. Але який з того зиск, якщо поїзди рухаються зі швидкістю 40 кілометрів на годину? Тож цей потенціал ми можемо бачити і сьогодні. І, безумовно, це той час, коли новий польський уряд не повинен збавляти обертів.
— Тобто впроваджені ідеї мають спрацювати в майбутньому?
— Якщо йдеться про кредити і страхування, то вони працюють. І ті польські компанії, які були в Україні до війни (до 24.02.2024 року — ред.), не зупинили свій бізнес. Вони користуються послугами Експортно-кредитного страхового агентства. Я сподіваюся, що вони будуть продовжувати працювати. Ми чекаємо на офіційне призначення і входження на посаду нового Уповноваженого Уряду Польщі з відновлення України (оголошено про призначення Уповноваженим з питань відбудови України Павла Коваля — ред.). Я зі свого боку, сподіваюся, що матиму можливість зустрітися з ним. Я також буду рада передати йому те, що ми зробили, що вже є в наявності, а також плани, які ми маємо. Чи захоче він ними скористатися, звичайно, не мені судити. Однак, безумовно, є деякі речі, які потрібно продовжувати. Тому що ми знаємо, що ринок добре оцінить певні інструменти, і їх варто зберегти.
Авторка: Світлана Мялик
Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine