Європейський суд з прав людини визнав свою юрисдикцію у справі «Україна проти Росії», у якій Київ оскаржує послідовні дії Москви — так звану адміністративну практику на порушення Європейської конвенції на права людини на окупованому півострові. Суд також прийняв до розгляду майже всі претензії. Велика Палата ЄСПЛ у своєму рішенні виявила наявність такої послідовної адміністративної практики за 11-ма групами пунктів українського подання і відхилила лише три.
При цьому ЄСПЛ визнав, що така адміністративна практика Росії, її ефективний контроль над АРК і містом Севастополь існує із 27 лютого 2014 року, задовго до того, як Росія офіційно заявила про вступ до неї окупованого півострова. Тепер ця справа у тих пунктах, які суд визнав прийнятими, йде в розгляд по суті.
Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба назвав таке рішення ЄСПЛ перемогою для України.
Гостя програми — правозахисниця Марія Томак.
Марія Томак — координаторка Медійної ініціативи з прав людини, громадська діячка, журналістка. Бере участь в інформаційних кампаніях про полонених і політв’язнів. Зокрема, завдяки Марії стала відомою, наприклад, так звана «справа наркокур’єрів» — громадян України, яких вербують та відправляють до Росії з метою експлуатації у наркотрафіку, а потім масово затримують. Також Марія Томак входить до спостережної ради об’єднання родичів політв’язнів Кремля.
Ігор Котелянець: Дуже важлива тема почала звучати в інформаційному просторі, а саме – намагання України захистити себе у міжнародному правовому просторі у питаннях, пов’язаних із окупацією Криму Росією. Але доволі мало інформації про це є доступною мовою. Ми знаємо, що Україна подала позов ще три роки тому, а зараз з’явилися перші новини з ЄСПЛ. Розкажи, що це за позов, що саме ми вимагаємо як країна, і які новини наразі прийшли?
Марія Томак: Взагалі те, що ця скарга з’явилася, це заслуга конкретних людей, і на наше велике щастя, ці люди зараз працюють на державу Україна. Я маю на увазі Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ Івана Ліщину, його колег, зокрема — Маргариту Сокоренко, з якою ми співпрацювали весь цей час. У чому сенс? У тому, що ось ця команда, яка з’явилася у Мін’юсті після 2014 року, шукала якісь шляхи для того, аби змусити Росію відповідати за злочини, які вона вчиняє в Криму і на Донбасі. Насправді, там є серія міждержавних скарг, і вони стосуються і Криму, і Росії, і політв’язнів.
Новини про те, що відбувається з цими скаргами, у Мін’юсті і у суспільстві очікували вже давно. І хоча це ще не вердикт, але у цьому рішенні ЄСПЛ є кілька важливих моментів. Перший і найважливіший момент – це хронологія, тобто терміни, про які там ідеться. Тому що Росія, як ми всі знаємо, каже, що вона контролює Крим із 18 березня 2014 року, посилаючись на так званий «референдум», тому що російська легенда полягає у тому, що «була воля народу», і «Росія прийшла захищати Крим від нацистів та фашистів», і півострів попросився до складу Росії. А факти кажуть про військове вторгнення, про захоплення військових частин, про блокування тих, хто міг якимось чином чинити спротив, про викрадення, катування і так далі. І якщо Росія вже була у Криму до 18 березня, то що вона там робила, якщо її легенда каже, що вона з’явилася там тільки 18 березня? І от ключова заслуга команди у Мін’юсті полягає у тому, що вони придумали таку скаргу і потім зібрали для неї документи.
Росія дуже нервувалася. У 2019 році відбулися публічні слухання, і видно було, що саме цей момент їх пригнічує і змушує нервуватися, тому що це в корені хитає їхню позицію. А зараз суд каже, що скарга прийнятна і Росія здійснює ефективний контроль із 27 лютого 2014 року. Ефективний контроль означає, що Росія контролювала ситуацію на півострові. І тут виникає питання: якщо вона контролювала ситуацію, то який референдум взагалі може бути?
Ігор Котелянець: Тобто зараз по факту ЄСПЛ визнав, що дійсно Росія із 27 лютого 2014 року вже контролювала ситуацію у Криму. І які це нам дає підстави сподіватися на успіх у цілому? Чого нам потрібно очікувати далі? Це нам дає якісь сподівання на повернення Криму або на компенсацію від заподіяної шкоди?
Марія Томак: Найбільш повно на це питання могло б відповісти Міністерство юстиції, адже вони писали скаргу, я її всю не читала. Але я хочу сказати, що це вже перемога, тому що ця боротьба йде за визнання того, що це є війна в принципі. І тому, коли суд каже, що це окупація, хоча і не вживає цього слова, то це вже перемога. Тобто це ще не фінал, але це вже перемога. Це перше юридичне висловлювання такої ваги.
Далі суд розглядатиме конкретні порушення, юрисдикцію щодо яких він визнав. Це і катування, і незаконне позбавлення волі, і переміщення населення, тобто там є ціла низка прав, щодо яких він встановлюватиме наявність порушення.
Одна з міждержавних скарг, які подала Україна, стосується політв’язнів. Вона стосується і тих, хто утримувався суто в Криму, і тих, хто перевозився до Російської Федерації, і тих, хто там і затримувався на території РФ.
Ігор Котелянець: Це ж не скарга про визнання переслідувань політичними, це скарга, скоріше, про визнання їх ув’язнення незаконним?
Марія Томак: Там однозначно збиралися матеріали за ознаками застосування катувань, насильства, про незаконне ув’язнення. І там цілком може виникнути питання саме про політичний характер. Взагалі є така відома справа «Ходорковський проти Росії», де він вимагав визнати політичний тиск. Ця справа вважається прикметною в контексті того, що суд там визначає критерії політичного переслідування. Цими критеріями зараз і ми користуємося, у тому числі, коли відрізняємо політичну справу від неполітичної.
Наталія Каплан: А що стосується нав’язування російського громадянства, через що в нас проблеми у багатьох політв’язнів?
Марія Томак: Це вже є у цій «кримській справі», яку вже розглядатиме суд. Це є серед тих пунктів, які суд визнав прийнятними і які він має намір розглядати.
Ігор Котелянець: Медійна ініціатива за права людини є однією із ключових організацій, які просувають питання санкцій проти Росії, які проводять розслідування, виявляють людей, які причетні до катувань, до незаконних дій, пов’язаних із окупацією Криму. У якій площині перебуває саме ця робота і чи потрібно нам очікувати на введення якихось нових санкцій, до речі, враховуючи зміну президента у США, зокрема?
Марія Томак: На жаль, тут немає поки що такої команди на службі у держави, яка б робила таку ж грандіозну роботу, яку зробив Мін’юст. Мені складно говорити, що держава робить достатньо — ні, не робить. А тут питань багато. Можу сказати про наш досвід. Минулого року ми з колегами звернулися із запитом до США накласти санкції на осіб, які причетні до переслідувань кримських правозахисників Еміра-Усеїна Куку, Енвера Мустафаєва, які визнані міжнародною амністією в’язнями сумління, і Еміля Курбедінова. Це три справи. А ми з вами розуміємо, який обсяг політичних справ у Криму, він величезний. І ми на три справи витратили дуже багато часу для того, кого варто з тих людей, які причетні до цих справ, подавати на санкції.
Для того, щоб виробити аргументацію, для того, щоб підібрати доказову базу, для того, щоб виписати санкційний документ, перевірити вже існуючий санкційний список, щоб не подавати когось, хто вже під санкціями. Це великий шмат роботи, і цю роботу системно ніхто не робить. А тим часом зараз багато можливостей щодо запровадження санкцій Сполученими Штатами в рамках саме «акту Магнітського». Це той режим, який дозволяє запроваджувати санкції саме проти порушників прав людини. Ідеться і про Крим, і про Донбас. І тут системної роботи немає, щоб, наприклад, Україна, за наявності тих доказів, тих матеріалів, які вже є і по Криму, і по Донбасу, просто паралельно якимось чином подавала на санкції. І Штати — це найбільш впливовий гравець, їхні санкції — найбільш болючі, але є ще Велика Британія, і там нещодавно з’явилося законодавство, яке дозволяє запроваджувати санкції проти порушників прав людини. Проте ми не можемо той документ, який ми підготували для США, просто продублювати для Британії, там абсолютно інші критерії, тут потрібно виробляти інакший підхід. Це все треба вивчати і розуміти, які списки для кожної з країн будуть прийнятними. У кожному випадку потрібно аналізувати, куди, коли, і що потрібно подавати.
Ігор Котелянець: Це обсяг роботи, яким би мав займатися, наприклад, окремий департамент МЗС, але чомусь цього не відбувається. Це відбувається лише з боку громадянського суспільства. От ви подали зараз певний перелік осіб, яких, на вашу думку, потрібно включити у санкційний список? Хто ці люди?
Марія Томак: Це і представники ФСБ, і так званого «Центру Е», це і прокуратура, і судді, що брали участь у справах проти трьох правозахисників, про яких ідеться. Цих людей — 16, і половина з цього списку — це політичні зрадники, люди які залишилися працювати у відповідних органах у Криму після окупації. Є люди, які приїхали з Росії, і є суто російські судді з Росії. Там є велика риба, наприклад, Леонід Володимирович Михайлюк — людина, яка зараз очолює ФСБ Криму. Він зараз не під санкціями. Там є керівник «Центру Е», і це про абсолютно всі справи по арештам за мирні зібрання, це про всі справи про переслідування блогерів, журналістів і так далі. Дуже важливо, щоб людина, яка очолює «Центр Е», потрапила під санкції. Цю людину звуть Олег Уткін.
Там сумнозвісні персонажі, відомі в українському інформаційному просторі, наприклад, суддя Можилянський. Він брав участь у дуже багатьох політичних справах і не перебуває під санкціями, тому що у Штатах дуже складно накладати санкції саме на суддів, це в них така політично-правова філософія.
Крім цього, це Олександр Компанієць — колишній працівник СБУ, а зараз він служить в ФСБ. Він не займає супер високу посаду, але у багатьох справах бере участь.
Так само славнозвісний Руслан Шимбазов, який служить в «Центрі Е». Це звичайний опер, але він «світиться» у багатьох справах. Його брат працює у ФСБ, і його родина бере участь у багатьох справах.
Наталія Каплан: Що саме загрожує людині, яка потрапить у цей санкційний список?
Марія Томак: Людині забороняють в’їзд на територію США, в неї заморожуються рахунки, власність у Штатах, і головне, що в неї виникають проблема в принципі з усіма навіть юридичними особами. Ця людина стає токсичною. З її компаніями не можна співпрацювати, адже така співпраця може призвести до штрафів для юридичних осіб в рамках США.
Ігор Котелянець: Я спостерігав за тим, що американські санкційні списки навіть в Україні використовуються великими компаніями. І, наприклад, якщо ти якийсь підприємець, з тобою не підпишуть контракт, а якщо ти хочеш влаштуватися на роботу, то тебе туди ніхто не візьме. Вони можуть використовуватися при спробі дістати візу до якихось інших третіх країн. Тобто по суті — це ізоляція людини, і після потрапляння у ці списки, окрім, як в Росії, жити і працювати немає де. І я думаю, що це велике покарання вже.
Марія Томак: Так. Загалом є така дуже цікава дискусія про ефективність санкцій, і немає однозначної думки, бо це дуже складна історія. Адже хтось може сказати, що у звичайного опера «Центру Е» — ну яка там нерухомість у США? Немає. Але ж санкції — це про ось цю ізоляцію, коли людина розуміє, що їй туди дорога закрита. І плюс це дуже вагомий політичний сигнал.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Видання цього матеріалу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проекту «Звільніть наших рідних», який виконує Громадське радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(-ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.
This publication was funded by the UK government as part of the project Release our relatives, implemented by Hromadske radio. The views expressed in this publication are those of the author(s) and may not coincide with the official position of the UK government.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS