Люсьєна і Костянтин Зіновкіни — молоде подружжя з Мелітополя, початок повномасштабного вторгнення вони застали в різних містах. Вона — в Києві, а він — у Мелітополі.
«Ми виїхали за місяць до війни, але Костя повернувся до рідного міста у справах. Це рішення зіграло з нами злий жарт. Оскільки місто одразу окупували, виїхати він уже не міг. Тим паче, що там лишилися його мати в літах та старенька бабуся. Так і «проживали» ми цей час в очікуванні на дзвінок чи повідомлення, що все гаразд. Згодом, ухваливши спільне рішення, я виїхала до Німеччини», — згадує Люсьєна.
За її словами, чоловік намагався завжди бути на зв’язку. Коханий розповідав дружині про обстановку у місті, яка, звісно, була неспокійною та некомфортною. Але попри все він залишався та жив зі своїми рідними цивільним життям. До одного дня.
Читайте також: Окупанти «судять» фермера-атовця з Луганщини: історія незаконного ув’язнення жителя Старобільщини
Костянтина Зіновкіна просто посеред вулиці затримали представники окупаційної влади.
«Це сталося 12 травня 2023 року. Цю страшну звістку я дізналася зранку наступного дня від чоловіка його сестри. Він подзвонив і сказав, що його затримали», — згадує дівчина.
Також родич повідомив деякі подробиці з того дня, яких не так багато. Так, того дня Костянтин вийшов у якихось звичайних побутових справах у місто, але замість нього, доволі швидко додому прийшли троє чоловіків. За словами Люсьєни, вони були в цивільному одязі та в балаклавах.
Читайте також: «Били братів чоловіка при мамі, аби вона зізналася, де старший син»: історія сім’ї з Мелітополя, яка місяць жила в окупації
«У той час, коли ці люди прийшли, вдома була мама Кості. Вони сказали їй, що він затриманий за «нарушеніє рєжима». Ось таке досить загальне розмите формулювання. Досить тривалий час у його кімнаті проводили обшук. Маму на той час вивели на кухню. Що шукали чи що знайшли — ми не знаємо до сих пір. Вони сказали, що його доставили у «військову комендатуру», де потримають пару днів і відпустять. Але цього не сталося», — розповідає Люсьєна.
Минуло декілька днів, але Костянтина Зіновкіна не відпустили. За словами Люсьєни, мама та сестра чоловіка почали його пошуки, оббиваючи пороги всіх можливих «госструктур» окупаційної влади Мелітополя.
«Спочатку мама пішла до «військової комендатури», бо ті, хто проводив обшук сказали, що його тримають саме там. Але його там не було. Точніше, так там повідомили. Далі вони були у так званій «міліції» та у структурі «росгвардії». Відповідь була така ж — його немає. Так тривало два тижні. То мама, то сестра, то вони разом ледь не кожного дня ходили до росіян у надії, що вони скажуть, де їх рідна людина», — каже Люсьєна.
Лише через декілька тижнів окупанти прийняли заяву про зникнення людини. Як говорить дівчина, результату це не дало.
«Декілька разів дзвонив «слідчий» і питав, чи не повернувся він. Коли рідні Кості приходили, то росіяни вже агресували, мовляв, у них немає цивільних, чого вони туди ходять», — розповідає Люсьєна.
Пізніше, родичі Костянтина знайшли так званий «слєдствєнний комітєт» у Мелітополі. Написали заяву і туди, але ніяких новин не було.
Відомості про перебування з’явилися згодом. Російські окупаційні «правоохоронні органи» відповіли на запит Люсьєни. У листі, який вона отримала, було сказано, що він знаходиться у СІЗО міста Чонгар.
«Йому інкримінують «тероризм». Прогнози дуже невтішні, але нічого не лишається, окрім як вірити у скоріше його повернення. Костя — стовідсотковий цивільний. Він не має жодного стосунку до правоохоронних органів, військової справи. Тому те, що сталося, привело нас у шок і ми не розуміємо, за що його затримали та «судитимуть», — каже дружина зниклого мелітопольця.
Про долі полонених українців та їхніх родин слухайте та читайте у випусках програми «Звільніть наших рідних» на Громадському радіо
Наприкінці червня був День підтримки жертв тортур, і небайдужі українці, у тому числі і Люсьєна Зіновкіна, провели мирну акцію «Ні — катуванням! Волю цивільним!» біля російського посольства у Німеччині.
«Ми не знаємо, допоможе це чи ні. Ми друкували фото наших близьких, знайомих, які знаходяться у російському полоні, та приносили їх на цей мітинг. Я спілкуюся з іншими жінками та рідними таких же полонених цивільних. З їх слів я знаю, яка це страшна проблема саме з полоненими цивільними, бо Росія їх не визнає, не дає на обмін. Але я вірю. Ми продовжимо пошуки, мітинги, аби повернути Костю додому. Аби усіх їх повернути додому», — каже вона.
Підготувала Ксенія Новицька у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для Путіна»