Ми маємо бути антикремлівськими, але не антиросійськими — польський блоґер

Чи є в Польщі проросійські політичні партії? Як російська пропаганда використовує націоналістичні рухи? Як працює польський суспільний мовник та чи грає він на руку Кремлю? Про це говоримо з розслідувачем Марчіном Реєм, який протягом 2014-2017 років досліджував вплив російської пропаганди в Польщі та описував це у своєму блозі.

Польські партії: проросійські, проамериканські чи проєвропейські?

Пропагандисти в Польщі намагалися просувати антинатівські настрої, але всі розуміють, що вони не стануть достатньо потужними в Польщі. Поляки дуже проамериканські. Навіть більше, ніж проєвропейські.

Але пропагандисти все одно стараються. Це люди штибу живучих посткомуністів, а також набагато молодші націоналісти. Націоналісти переконані, що на польських землях не повинно бути ніяких іноземних військ, мовляв, Польща повинна залишатися сильною самотужки. Це мрійники, які називають себе реалістами чи прагматиками хибним чином.

Польща розділена на два політичні табори — і жоден із них не проросійський. Я справді думаю після аналізу російських впливів, що наша влада зовсім не є приховано пропутінською. Велика частина нинішньої влади дійсно не любить Росію. Це традиційні, безкомпромісні польські патріоти.  

Так, деякі з них навіть русофоби, що мені особисто не подобається. Я вважаю, що ми маємо бути антикремлівськими, але не антиросійськими в етнічному сенсі. Це неправильно — не любити когось з етнічних причин. До того ж, це на руку росіянам: так вони мають змогу називати нас расистами щодо себе. Не варто так робити. Ви повинні ненавидіти режим, ви повинні боротися проти російського імперіалізму, російської влади, але ви не повинні ненавидіти росіян. Усе, що ви можете робити, — це бажати їм свободи.

З іншого боку є більш ліберальна, центристсько-ліва опозиція. Аж до радикально лівої. Ні ті, ні інші — не проросійські, на мою думку. Звісно, є якісь незначні проросійські проникнення. Але жодна з важливих політичних груп не є проросійською. Вони б усі об’єдналися на захист Польщі, але не роблять цього. Триває дуже гаряча політична дискусія, люди надто агресивні, готові битися.

Це геть не весело, бо призводить до самонейтралізації Польщі. Маю на увазі, що сторони використовують аргументи про проросійське спрямування опонентів одне проти одного. Я називаю це знущальницьким путінізмом. Якщо ви часто бачите сварки в інтернеті, тоді, можливо, чули, що часто кажуть: «Хто першим цитує Гітлера, той програв суперечку». Я думаю ми в Польщі повинні приміряти цей вираз: «Перший, хто цитує Путіна, програв суперечку». Ці звинувачення одне одного в путінізмі дуже небезпечні, тому що серйозна проблема російських впливів стає смішною. Тому що після кількох хибних звинувачень у тому, що хтось є російським агентом від політиків чи журналістів, аудиторія перестає це слухати. Я жартував зі своїми румунськими друзями якось. Ми порівнювали той факт, що проросійські партії в Румунії, які справді там є, теж звинувачують одні одних у проросійськості. Тоді як у Польщі немає жодної проросійської партії, і вони при цьому так само кидаються взаємними обвинуваченнями.

Медіа, влада і опозиція

Польське суспільне телебачення — не суспільне медіа у звичному розумінні. Тут немає слідів об’єктивності, це суцільна провладна пропаганда. Суспільне телебачення так і подається: воно не повинно бути незалежним. Принаймні це чесно.

З іншого боку, є кілька телеканалів, які підтримують опозицію. Вони також необ’єктивні, але вже навпаки — на підтримку опозиції.

На суспільному телебаченні 90% усього описується за допомогою інтерв’ю з політиками партії «Право і справедливість». На опозиційних каналах і сайтах, навпаки, все коментує опозиція. Все просто. Польський медіапростір — це середовище, в якому дуже просто впливати на інформацію. Я думаю, гарний приклад російської дезінформації — це так звана проблема мігрантів.

Зараз партія влади «Право і справедливість» отримує популярність серед поляків в основному з трьох причин. Перша причина у тому, що колишня владна партія і система прогнила та скомпроментувала себе. Тоді прийшов час залишити владу. Це була ніби очисна операція, яка сподобалася людям. Друга — це соціальні виплати. Нинішня влада платить cоцдопомогу на дітей, це дуже популярна програма. Якщо ви людина з робочого класу з двома чи трьома дітьми, це подвоює ваш прибуток.

Третя причина полягає у відмові нинішньої влади впустити хвилю мігрантів із Близького сходу та Африки. Що це за хвиля мігрантів і чому вона з’явилася? Якщо проаналізувати глибше, можна запідозрити, що ця хвиля була звільнена Путіним, можливо, у співпраці з Ердоганом. Звісно, росіяни стоять на чолі дуже потужної антимігрантської, расистської кампанії. Це той тип расизму, коли людей дискримінують просто тому, що вони хочуть потрапити на вашу територію. Я розумію причину такої реакції, міграцію потрібно регулювати. Якщо ви маєте колони з десятків тисяч людей, котрі тиснуть на кордон, то абсолютно нормально їх зупинити, адже це питання суверенітету.

Головна ідеологія партії влади — консервативний правий католицизм, але є і певний вплив пропаганди альтернативних правих. Знаєте, це ці дуже хороші люди, які дивляться на Ендрю Брейтбарта, Алекса Джонса і подібні дурниці. І це забруднює мислення. Всі ці конспірологічні теорії.

Польща — дуже вільна країна щодо висловлювань своєї думки. Ви можете сказати в інтернеті, що завгодно, і не буде ніяких наслідків. У Польщі немає політичної цензури. Якщо ви скажете дурню, хай навіть на телебаченні, нічого з вами не станеться. Якщо спрацює, вас покличуть ще. Це і добре, і погано. Але це те середовище, в якому суспільне телебачення розповідає про те, як мігранти штурмують кордон Марокко-Іспанія, використовуючи відео з RТ (російський державний канал іномовлення — ред.). Ви навіть можете помітити лого, але їм насправді все одно, що ви це бачите. Тому так, є багато незначних впливів, які не доходять до ядра. Не переймайтеся, Польща не змінить свій напрямок, ми дуже прозахідна, країна, яка пропагує свободу. Україна справді може покластися на Польщу. І нам справді не подобається Росія.

Запис розмови слухайте в доданому звуковому файлі.