Українські військові досі не мають належної компенсації від держави за обмеження прав — Святослав Стеценко

У День захисника України полковник запасу, експерт Українського інституту з прав людини Святослав Стеценко розповідає про те, наскільки ж захищені самі захисники та захисниці в Україні.

 

Наскільки захищені захисники та захисниці? Напевно, коли вони йдуть в Збройні сили, свідомо обмежують себе в своїх правах.

— Це так, і не лише в Україні. Будь-яке військо — це свідоме обмеження своїх прав. Але держави компенсують це певними перевагами — залежно від типу війська, способу його комплектування, економічних можливостей. У тих країнах, які прагнуть мати потужні збройні сили, щоб громадяни були готові йти до збройних сил, ризикувати життям заради воєнної безпеки своєї країни, створюються й певні переваги, компенсації за добровільну відмову від прав і свобод.

На жаль, в Україні ці проблеми є, вони болючі. Треба розуміти, що права військовослужбовців – це не щось абсолютно відокремлене. Це права людини, громадянина, професійні права, пов’язані з покладеними Конституцією та законами специфічні обов’язки.

Назвіть по одному конкретному прикладу обмежень.

— Таких обмежень багато. Вони пов’язані з загальним характером воєнної служби, з тим правовим режимом, який у нас зараз є — так званий особливий період, який значно обмежує права військовослужбовців.

Наприклад, обмеження права на вільний вибір місця проживання, обмеження права на відпочинок, обмеження права на освіту. Й таких обмежень дуже багато.

Наскільки становище військовослужбовців під контролем правозахисних організацій і омбудсмена?

— Безумовно, цивільний нагляд  — з боку громадянського суспільства, завдяки особистим контактам, соціальним мережам, волонтерській діяльності. Такий нагляд був і є з боку Уповноваженого з прав людини. З 2016 року була запроваджена практика регулярних моніторингових візитів представників Офісу Уповноваженого до військових частин. Насамперед до тих, хто тоді виконував завдання в АТО, зараз — в ООС. Відвідували й органи управління, й підрозділи. Кожного разу й ті підрозділи, які безпосередньо виконують бойові завдання на перших позиціях, щоб, з одного боку, наочно побачити, як воно є, по-друге, для живого спілкування, щоб почути про ті проблеми, які неможливо побачити з документів.

Наскільки спілкування з рядовим і сержантським складом відбувалося без нагляду офіцерів під час таких візитів?

— Спілкування завжди було вільним. За бажання зустрічалися окремо, але проблем, пов’язаних з присутністю офіцерів, теж не було. Такі зустрічі надихали — це потужний заряд патріотизму. Коли вони на передньому краї, то готові стійко переносити всі труднощі військової служби й небезпеки.

Проте, на жаль, на сьогодні, країна не відповідає їм повною мірою — увагою, піклуванням, на яке вони заслуговують. Чомусь у нас права військових переважно зведені до екіпірування, одягу та харчування. Головне право військовослужбовця — отримати від держави найкращу зброю і найкращу підготовку. Від цього залежить не лише те, як він виконає бойове завдання, а й чи збереже він своє життя під час цього.

Логістика Збройних сил значно покращилась, злагодженість органів управління, з’єднань, частин, підрозділів. Але нові або модернізовані зразки озброєння, які надходили, — переважно є тією радянською технікою, яка вичерпала свій ресурс.

Серед військовослужбовців є люди, які мають особливі потреби. Хоча особливі потреби, звичайно, має кожна людина. Є групи людей зі схожими потребами, зокрема це жінки. Хтось із них вагітніє, комусь потрібно надати декретну відпустку. Як за всім цим стежать?

— З декретними відпустками жінок-військовослужбовиць немає проблем, це право завжди дотримувалось. А от стосовно права чоловіка взяти декретну відпустку — це дуже складно. Я знав лише про один такий випадок. Йому пішли назустріч лише тому, що дружина мала інвалідність і не могла самостійно наглядати за дітьми. На жаль, це право військовослужбовців реалізувати важко, як і багато інших прав, які є на папері, прийняті законами або підзаконними актами, але фактично не реалізуються.

Наприклад, право отримати землю. До речі, це право має кожен український громадянин, але учасники бойових дій мають першочергове право. З одного боку, воно задеклароване державою і вона його гарантує. З іншого боку, землю надає місцева рада, є такі райони, де такої землі просто немає. А часто буває і зловживання місцевих органів самоврядування. Безумовно це несправедливо.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.