Варто не боятися і називати прізвища родичів, які сидять у полоні, гірше вже не буде — родина Тимофєєвих

Варто не боятися і називати прізвища родичів, які сидять у полоні, гірше вже не буде — родина Тимофєєвих

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» — історія колишнього полоненого «ДНР» Олександра Тимофєєва

  • Олександр Тимофєєв — колишній полонений донецьких бойовиків, донеччанин. Його затримали 26 грудня 2017 року, коли Олександр разом із дружиною Світланою їхав в окупований Донецьк провідати хвору тещу. Світлану бойовики відпустили. Потім шантажували, вимагали у неї гроші за звільнення чоловіка. Олександра довго не включали у список на обмін. Урешті, 29 грудня 2019 року звільнили у рамках великого обміну між Україною і так званими «ЛНР» та «ДНР».

Гості студії — Олександр Тимофєєв та його дружина Світлана.

Ігор Котелянець: Приблизно чотири місяці тому Світлана так само сиділа в нас у студії, але тоді вона була дуже стурбована і схвильована, і вимагала від української влади включити її чоловіка у список на обмін. Олександре, чи ви відслідковували, як ваша дружина боролася за ваше звільнення?

Олександр Тимофєєв

Олександр Тимофєєв: Я розумів, що якщо мене хтось і витягне з полону, то це моя дружина. Звісно, відслідкувати у таборі «ДНР» будь-яку інформацію я не міг, ми були повністю «заморожені». Деякі новини були щодо того, що начебто готується обмін. А я вірив у наполегливість моєї дружини і сподівався тільки на неї, звичайно.

Ігор Котелянець: А чи був хоч якийсь доступ хоч іноді до українських ЗМІ?

Олександр Тимофєєв: У таборі, куди я потрапив у жовтні минулого року, в нас був 1+1, Перший UA, ICTV, тобто була інформація, що буде обмін, але ж про списки ніхто нічого не знав.

Ігор Котелянець: Тобто у вас був телевізор?

Олександр Тимофєєв: Так, телевізор був, нам дозволи Т2, але про ту боротьбу, яку вела моя дружина, я знати не міг. Хоча сподівався.

Ігор Котелянець: Вас затримали наприкінці 2017 року, коли ви їхали з Києва у Донецьк провідати рідних. Ця поїздка відбувалася не вперше, і ви не очікували, що тамошні «органи» вами якось зацікавилися. Як це сталося, що від вас їм було потрібно і з чого все почалося?

Олександр Тимофєєв: Вони просто на блокпосту забрали мій паспорт, сказали чекати. За годину приїхали з МГБ, мене повезли одразу додому в Донецьк на обшук та забрали всю техніку. Сказали, що, мовляв, поїдемо – поговоримо. Я зрозумів, що в цій «республіці», якщо їдуть говорити, то їдуть надовго. Так і було: пакет на голову – і вперед.

В цій «республіці», якщо їдуть говорити, то їдуть надовго. Так і було: пакет на голову – і вперед

Ігор Котелянець: Вони звинуватили вас у шпигунстві, що ви начебто передавали якусь інформацію українській владі?

Олександр Тимофєєв: Так, тільки довести вони нічого не могли.

Ігор Котелянець: Що стало підставою? Вони знайшли якісь фото чи записи?

Олександр Тимофєєв: Були фотографії за 2014-15 рік, але їх вже потім знайшли. Це були фото бойовиків під вікнами, що бігали та займалися мародерством. Тому що відбувався розбій і пограбування: квартири, машини, автосалони, офіси підприємців.

Ігор Котелянець: Тобто ви з вікон власної квартири бачили, як бойовики займалися мародерством і засняли це?

Олександр Тимофєєв: Так. Але на момент арешту вони цього не знали. А чому саме вони мене арештували, вони так і не сказали. Єдине, що суддя казав, що треба довести те, в чому мене змусили зізнатися під тортурами.

Ігор Котелянець: А вони катували?

Олександр Тимофєєв: Ну, аякже.

Ігор Котелянець: Це знімалося це на відео чи робилося для того, щоб ви підписали якісь документи?

Олександр Тимофєєв: Я не знаю, чи вони знімали тортури, чи ні, я весь час був із пакетом на голові. Потім вони робили відеозапис мого зізнання, де я розповідаю і каюся у «скоєному». Проте нічого довести так і не змогли.

Ігор Котелянець: Вам дали 12 років?

Олександр Тимофєєв: 14 років.

Ігор Котелянець: В історіях із політичними в’язнями, які сидять у Росії чи Криму, є один плюс, якого немає в історіях з полоненими, що перебувають на окупованому Донбасі — там є можливість залучити адвокатів, які можуть у рамках російського правового поля працювати зі справою та відвідувати в’язня, щоб спостерігати за тим, чим він живий, чи є в нього що їсти, вдягати тощо. Чи була можливість у вас в Донецьку користуватися послугами адвоката?

Олександр Тимофєєв: Ні. За нашими статтями заборонено. Дружина намагалася запропонувати українського адвоката, але не дозволили під тортурами, змусили відмовитися. Вони надають своїх адвокатів, які працюють на МГБ, тому ми перебуваємо в повній ізоляції. Я два роки не отримував ані листів, ані записок, не міг мати телефонні розмови. От що надсилала дружина в СІЗО — якісь пігулки, речі, їжу 0151 те й отримував, але не міг відповісти щодо того, що мені потрібно.

Ігор Котелянець: Як ви дізналися, що відбудеться обмін і що ви є у списках? Вам про це повідомляли? Із вами торгувалися? Вам щось пропонували?

Олександр Тимофєєв: 29 червня 2019 року мене ще в СІЗО вивели з камери, завели в корпус, дали телефон і сказали, що я можу зателефонувати сину. Я подзвонив сину, він не відповів, я попросив про можливість зателефонувати дружині. Мені дозволили, я поговорив із нею. Поклав слухавку, а мені кажуть, що ось треба поговорити з якимось «Денисом». Він почав говорити, мовляв, мені дадуть 17 років, але якщо я дам 30 тисяч доларів, то мене звільнять просто з зали суду, як він сказав: «полетишь белым лебедем на свободу».

Ігор Котелянець: Тобто вони спеціально дали можливість подзвонити родині, щоб вас розчулити?

Олександр Тимофєєв: Так, але я розумів, що це просто вимагання, звідси неможливо вийти ні за які гроші. Я відповів цьому «Денису», що подумаю. Коли я поклав слухавку, сказав корпусному, щоб більше мене до «Дениса» не викликали, бо грошей ніхто не побачить. І додав, що я все одно вийду до Нового року.

Ігор Котелянець: Ви це відчували? Чи у вас була якась інформація?

Олександр Тимофєєв: Певно, є якесь шосте чуття. Так і сталося – я вийшов, проте не всі вийшли зі мною. Допомоги держави потребують ще Олександр Король, Віктор Дзідзюк, Максим Бугай, Василь Петрович Чурилов, Олександр Прокоф’єв, Олександр Погорєлов, Артем Йєна, Славік Фабер, Олег Таран, Віктор Грицай, Олександр Бондаренко, Віталій Атаманчук, Володимир Орєхов.

Ігор Котелянець: Це всі люди, які сиділи разом із вами?

Олександр Тимофєєв: Так.

Ігор Котелянець: Чи передавали ви ці імена державним органам влади?

Олександр Тимофєєв: Так.

Ігор Котелянець: Світлано, ми звикли вас бачити в іншому настрої. На щастя, настрій у вас зараз змінився.

Світлана Тимофєєва

Світлана Тимофєєва: Я сьогодні просто хочу подякувати. Подякувати Богу, подякувати президенту, всім структурам, установам, які безпосередньо займалися питанням обміну полоненими. Подякувати всім громадським організаціям, волонтерам, які мене підтримували і були завжди поруч зі мною ці два роки.

Я згодна з чоловіком з приводу того, що він знав, що я виборю його свободу. Так, це дійсно було. Але була така жорстка боротьба. Тому я хочу зараз звернутися до рідних тих людей, чиї родичі ще у полоні. На мою особисту думку, потрібно боротися, потрібно висвітлювати прізвища. Мій український адвокат з першого дня сказав — або ми піднімаємо на поверхню прізвище твого чоловіка, або він там може десь «загубитися». Тому я обрала тактику – боротися. Це ризик, але я моя боротьба спрацювала. Тому я б порадила все ж таки не сподіватися на когось чи на обмін, потрібно самим якось впливати. Починати треба з себе: якщо людина буде діяти на своєму рівні, тоді можна питати з держави. Якщо просто сидіти і чекати, ніхто нічого не зробить.

Олександр Тимофєєв: Найгірше відбувається з людиною у полоні в перші два-три місяці після затримки. Потім гірше не буде. Тому треба не боятися говорити про своїх родичів. Є приклад: мамі братів Хараберюшів ще в кінці 2017 року казали, що якщо вона буде мовчати, її сини вийдуть. Але вони не вийшли і досі.

Ігор Котелянець: Що плануєте робити далі? Чи просто хочеться відпочити і зібратися з думками?

Олександр Тимофєєв: Нема коли відпочивати, адже немає грошей, тому треба працювати. Єдине, що непокоїть, що наші депутати ніяк не визначать наш статус. Нас прирівнюють до внутрішньо переміщених осіб, але ми давно вже постійно вигнані особи. У нас немає можливості повернутися, моє майно взагалі під арештом, і я його навіть продати не можу. Платимо за квартиру, щоб не забрали, але скористатися не можемо.

Нас прирівнюють до внутрішньо переміщених осіб, але ми давно вже постійно вигнані особи. У нас немає можливості повернутися

Світлана Тимофєєва: Не можна порівнювати людей, які були у полоні, з людьми, які просто мають статус ВПО. Тому що вони мають змогу їздити на окуповану територію до близьких, на могили своїх родичів, а ми не маємо такої можливості. Ми повинні мати якийсь окремий пільговий статус.

Не можна порівнювати людей, які були у полоні, з людьми, які просто мають статус ВПО

Я сподіваюся, що наш президент нас почує, вже нарешті закінчиться той експертний аналіз, який триває в Офісі президента щодо відповідного законопроєкту, і він буде поданий до Верховної Ради.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.  

Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США

картинка до дисклеймера

Варто не боятися і називати прізвища родичів, які сидять у полоні, гірше вже не буде — родина Тимофєєвих
0:00
/
0:00

Останнi новини