Важливо, щоб інформація була навіть тоді, коли не всі верстви суспільства готові її чути і читати — конфліктолог

Громадське радіо розпочинає цикл передач «Відверто про війну». Ми говоримо про медійників в зонах конфліктів і те, як війна змінює світосприйняття. У першому випуску ми поговоримо про те, як засоби масової інформації можуть збільшувати або зменшувати напруження у суспільстві та формувати бачення тієї чи іншої гострої теми.

Наші співрозмовники:

кандидат психологічних наук, конфліктолог Ірина Брунова-Каліcецька;

координатор напрямку неформальної освіти Української Гельсінської спілки  Максим Єлігулашвілі;

правозахисник, виходець з Боснії та Герцеговини Енвер Джуліман.

В Україні наочним прикладом негативного впливу медіа на суспільну думку стали матеріали про переселенців, говорить журналіст Андрій Куликов. Крім позитивних розповідей про досягнення людей, які у чужих містах створювали бізнес з нуля та інтегрувалися у життя місцевих громад, є і негативні матеріали. Вони певною мірою впливають на уявлення про переселенців місцевих громад.

«Як на мене, це абсолютна нісенітниця. І якраз нам бракує висвітлення того справді героїчного опору, який чинили мешканці  Луганщини та Донеччини тоді, коли вони вже перебували в дуже загрозливому стані. І замість того, щоби ретельно докладно змалювати з якими небезпеками ці люди стикнулися або активно протистояти агресії або бодай пасивно чинячи спротив (а пасивний спротив — це теж спротив), ми бачимо дуже багато розмов про те, що вони начебто не такі, як решта українців, що вони ну ледь не радо вітали прихід агресора. Це, мені здається, дуже небезпечна тенденція і особливо прикро часом, що люди, які про таке пишуть (і це стосується не лише журналістів, а і деяких, так званих, експертів), вони часом не бували ніколи у тих регіонах. Ну, у Криму, напевно, бували частіше, ніж на Луганщині чи Донеччині», — говорить Андрій Куликов.

Конфліктолог Ірина Брунова-Калісецька пояснює, яким чином медіа впливають на суспільну думку.

«Тут варто бачити дві складові, коли журналісти чи медіа ширше впливають на стан суспільства. Перше — це коли відбувається якась подія, яку журналісти можуть розкрутити і якісь реакції журналіста можуть зробити стан більш емоційним.

Другий рівень — це коли по якійсь темі суспільно-важливій, навіть без тих чи інших подій складається певне враження через ЗМІ щодо тих чи інших груп, по відношенню до яких можуть бути забобони, або, наприклад, упереджене ставлення і ЗМІ можуть його як підсилювати, так і зменшувати», — говорить конфліктолог.

Максим Єлігулашвілі зазначає: певну роль ЗМІ відіграють у поширенні та конструюванні бачення того, що слухачі, читаті або глядачі готові робити, а що — ні.

«Наприклад, однією з точок, з якої почалася розмова після зняття облоги з Сараєво, був приїзд туди групи людей (і це була група не тільки журналістів, але кістяк був журналістів) і вони про це писали. Це була сербська інтелігенція, яка поїхала у Сараєво під облогою, яка спробувала зайти до міста, у якому стріляють, і для самих боснійців це стало такою регуманізацією. По-друге, коли вони повернулися, всі зусилля направили не на формування якоїсь інформації чи популяризації чогось, а спробу чесно проговорювати те, що там відбувається, що вони бачать», — говорить Максим Єлігулашвілі.

Втім, проговорення того, що насправді відбулося у Сараєво дорого коштує тим журналістам, які прагнуть розповідати про злочини усіх сторін конфлікту, говорить правозахисник Енвер Джуліман. Він народився у Югославії, на території сучасної Боснії та Герцеговини. Бачив облогу Сараєво та згодом виїхав до Норвегії, попросивши статусу біженця.

«Навіть зараз, через 25 років після війни всього декілька журналістів на Балканах, які це роблять. Їхні нації вважають їх зрадниками. І так не тільки відносно журналістів, щодо звичайних людей також. Наприклад, є серб, якого під час війни врятував боснієць. І навіть через 25 років він не може про це казати, тому що його будуть бачити як зрадника. І замість того, щоб такі позитивні приклади ставали підґрунтям для примирення, люди навпаки бояться про них розповідати.

Я також думаю, що журналісти навіть під час війни мають думати про те, що те, як вони висвітлюють той чи інший випадок чи подію чи буде це допомагати майбутньому примиренню і у них мають бути базові знання про конфліктно-чутливу журналістику», — говорить правозахисник.

Слухайте розмову в доданому звуковому файлі.

«Здійснено у рамках проекту «Зміцнення ролі ЗМІ в розбудові миру в Україні», який виконує ГО «Демократичні та громадські ініціативи» за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні».

«Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government».