«Він захищав нас у найгарячіших точках»: 40 днів від загибелі в боях за Україну «кіборга» Руслана Боровика

— Чи все у вас є? Може потрібні кошти?

— Кошти не потрібні. Їх в окопах немає де витрачати.

18 квітня 2022

Він захищав нас в найгарячіших точках від самого початку вторгнення росії на територію України. «Кіборг», учасник запеклих боїв за ДАП у 2014 та 2015 роках, захисник рідної землі з першого дня повномасштабного вторгнення окупантів у 2022-ому, боєць окремої 95-ї десантно-штурмової бригади – Руслан Боровик.

Руслан добре знав, що таке не спати, не їсти й не пити по декілька днів, під обстрілами вивозити поранених побратимів, бути пораненим… і боротися до кінця!

«Звик спати на повітрі, в окопах чи якихось ярках, без спальника і каримата», — писав він про своє перебування на передовій.

Спокійно, абсолютно не скаржачись і додаючи в кінці: «Все добре».

— Я знаю, що завдяки тобі та іншим воїнам, я маю сон, їжу, чистий одяг, можливість жити далі та вірити в майбутнє. Тому навіть не знаю як можна за все це вам віддячити. Ви кожен день захищаєте нас своїми спинами, жертвуючи всім тим, що ми маємо завдяки вам. Я не знаю як дякувати за це.

— Леся, ми захищаємо, тому що нам є що і кого захищати.

«Українці завжди були найкращими у всьому, найталановитішими. Найкраща нація», — писав мені з передової Руслан в ті рідкі моменти, коли була можливість вийти на зв’язок.

Саме з такими думками він був там – в запеклих боях за нашу незалежність. З такими думками героїчно поклав за неї своє життя. Інформацію про загибель воїна в боях на сході України було оприлюднено 1 травня. Осиротіли дві прекрасні донечки, не дочекалися матір та кохана дружина. Тіло загиблого відспівали у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві 4 травня, труна була вкрита синьо-жовтим стягом.

Руслан Боровик родом із села Кропивня Новоград-Волинського району Житомирської області. 19 квітня зустрів на війні свій 41-й день народження. Любив рідне Полісся, береги Дністра, Дністровський каньйон. Любив малювати та фотографувати, подорожувати рідною країною з наметом та наплічником. Цікавився північними країнами та любив холодні краєвиди. Мав мрію пройти ногами з фотоапаратом Ісландію, Шотландію, Ірландію, Азорські острови, Нову Зеландію.

Завдяки хобі Руслана у 2015-ому у світ вийшов альбом «ДАП» з унікальними світлинами, які він зробив під час важких боїв за старий та новий термінали Донецького аеропорту.

Працював у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО, де допомагав таким самим ветеранам та займався спортивною реабілітацією.

Бігав марафони. Останній біг у Словаччині на дистанцію 42 км. Пройшов відбір на Марафон морської піхоти США у Вашингтоні!

Надзвичайно світла, справедлива, надійна та талановита людина. Справжній патріот своєї держави!

В одному зі своїх інтерв’ю, розповідаючи про важкі втрати на Донбасі, Руслан сказав таку промову:

«Мабуть, так було потрібно. І я все ж таки надіюся, що всі ті жертви, всі ті життя – це те, що нас все ж таки об’єднає, нас зміцнить. І ради них, ради того всього ми повинні жити, ми повинні боротися, ми повинні виборювати те життя, про яке мріяли вони для їхніх дітей і для їхнього майбутнього. Тому звичайно я все ж таки вірю, що це було недаремно – і Революція Гідності, і АТО, і ОС і будь-які інші моменти боротьби України проти інших загарбників – що все це недаремно. Таким чином все ж таки в нас формується наш характер, наша ідентичність, наша нація».

Ці слова надзвичайно актуальні й сьогодні, коли ми схиляємо голову перед самим Русланом та дякуємо за його неоціненний особистий вклад в розбудову української державності та захист рідної землі.

 

Леся Козенко
подруга Руслана, волонтерка, авторка творчого проєкту «Українською стежкою»

Усі цитати – з особистого архіву листування з воїном

 

---

Слухайте також: Найважливіше — перемогти у війні, і щоб жертви не просто були не марні, а щоб вони були в ім’я нової України — Лідія Смола

---

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS