Вкрадене мистецтво: як музейники створили цифровий простір для збереження української культури

Щоб про величезну втрату для нашого народу знали не лише українці, а й увесь світ, команда linza agency вирішила створити простір, де можна буде не тільки переглянути вкрадені роботи, але і пізнати їхню історію, культуру та цінність. Волонтерський проєкт вирішили реалізувати у метапросторі. Такий віртуальний музей не потребує інсталяції, додаткового програмного забезпечення, доступний з мобільних телефонів, ноутбуків та ПК у браузері.

Також у кожної людини, яка заходить у цей простір, створюється свій персонаж, який може комунікувати із іншими віртуальними відвідувачами, а під час екскурсій цей персонаж добре чує екскурсвовода.

• Творці проєкту кажуть, що створили не просто архів вкрадених робіт, а зробили мистецьке переосмислення злочину, який вчинила Росія щодо українського народу.

Відтворювати роботи, яких фактично вже «немає», стало викликом для розробників, тож матеріали шукали з репортажів чи інтерв’ю музейників — розповідає 3D-дизайнерка проєкту Олександра Тумик.

«Це був набір різних технік. У нас не було гарного експонату, який можна було пофотографувати з різних сторін, зробити його 3D реконструкцію, це все робилося через референси. І всі ці експонати, всі текстури і всі фотографії, як вони виглядали, ми знаходили десь з фрагментів відео в соцмережах. Наприклад, в нас не було фотографій Біблії, яку вкрали, але було відео, яке знімали ще самі музейники декілька років тому, де на 5 секунд буквально показали розворот цієї Біблії, звідси взяли фото, збільшили, вирівняли і наклали на 3д об’єкт», — розповідає Олександра Тумик.

Олександра додає, що довго думала, як технічно у віртуальному музеї зробити стелу Маріуполя, а першим експонатом, який відтворила розробниця, були ворота Маріупольського музею.

«Я відтворила ворота маріупольського музею на основі фотографії, після того як музей розбомбили. Це був скріншот з якогось репортажу, і перед воротами стояла картина, посмертний портрет Архипа Куїнджі. Вона просто стояла на підлозі, і за нею ворота розкриті, а музей вже не цілий. Ця картина величезна, майже в людський зріст і там я майже повністю відтворила інсталяцію».

Над цим проєктом розробники працювали півтора року. Кажуть: прагнули зробити його доступним для всіх, а ще щоб він виконував інформаційну та просвітницьку функції як для українців, так і для іноземців. Саме тому віртуальний музей зробили нетиповим.

«Я не хотіла робити білий простір з картинами, зі стовпчиками, до яких не можна підходити, і все у такому дусі. Це все створюється і у віртуальному просторі, але я не думаю, що це потрібно. Це наш музей просто неба, там падає світло, навколо океан чи море — це відкрита історія. Наш музей не дуже схожий на класичну виставку навіть на цій платформі, не кажучи вже про реальний музейний простір. Я б хотіла, щоб він мав сенс, навіть якщо там була б тільки одна картина, або якщо б їх там не було, то щоб сама споруда чи це місце також було експонатом», — зауважує Олександра Тумик.

Кажуть, спершу хотіли розповісти про всі музеї, які постраждали в окупації, втім потім звузили свої амбіції. Першими вирішили розповісти про вкрадені росіянами витвори мистецтва з музею Куїнджі у Маріуполі. Але у подальших оновленнях планують додати викрадене росіянами мистецтво з музеїв на Сумщині, Донеччині, Луганщині, Миколаївщині, Харківщині, Київщині та Херсонщині.

Читайте також: «Зустрінемось на Драмі»: радіофільм про Маріупольський драмтеатр

Додамо, що херсонські музеї чи не найбільше постраждали від рук окупантів, деякі пам’ятки знищені або пошкоджені внаслідок підриву росіянами ГЕС, а міські музеї окупанти нещадно спустошили. В останню неділю жовтня — перший тиждень листопада 2022 року росіяни пограбували два найбільші музеї Херсонської області: обласний краєзнавчий та обласний художній імені Олексія Шовкуненка. Вкрали щонайменше 20 тисяч експонатів. Найбільше постраждав художній музей — колекцію світового й українського живопису XVII—XXI століть знищили на 80%. Із краєзнавчого музею винесли рідкісні археологічні знахідки античного світу, зброю, монети — все, що має попит на чорному ринку археології та в приватних колекціонерів.

Директорка обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка розповідає, що зараз вони самі намагаються ідентифікувати усе вкрадене, а також долучаються до різних піар-акцій та залучаються підтримкою ЮНІСЕФ та інших міжнародних інституцій, щоб привернути увагу до вкрадених пам’яток і повернути їх додому. Далі у інтерв’ю Громадському радіо Аліна Доценко згадує, як це все відбувалось.

На момент початку повномасштабної війни музей був на ремонті, і це спершу зіграло їм на користь. Ще восени 2021 року у будинку розпочалися реставраційно-ремонтні роботи, перекриття між другим і третім поверхом знесли, усі експонати віднесли у сховище, а сам будинок оточили будівельним парканом. Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення, Аліна Доценко, ще декілька колег та поліція охорони понад усе намагалися потрапити до музею. Першого ж дня обговорювали з тодішнім міністром культури, що робити із експозицією далі.

«Олександр Ткаченко по зуму пропонував вивезти колекцію, я запитала, на чому, адже навіть таксі по місту не їде, а хто ж мені надасть великий транспорт, а якщо «по-музейному» вивозити, потрібно не менше 10 великих фур. Тому що експонати треба пакувати, ставити правильно, захищати від руйнування. Вивезти колекцію 24 лютого, коли літаки і гвинтокрили літали над Херсоном і йшли бої — це було не просто нереально, а неможливо. А отак заховатися і тихенько сісти всім розповідати, що в нас там немає нічого, що там пусто, було єдиним виходом. Щоб вивезти колекцію, треба цілу кампанію організовувати, куди переміщатися, на скільки років, яким має бути температурно-вологісний режим і це все має відбуватися під супровід охорони. Тому 24-го, коли почалась війна, ми зрозуміли, що вже нікуди не виїдемо», — розповідає Аліна Доценко.

Першого березня у місто зайшли окупанти. Аліна Доценко розповідає, що її колеги із краєзнавчого музею по-сусідству  зустрічали окупантів із квітами та веселощами. Ще й деяких колег із художнього музею примудрилися переманити до себе. Натомість Аліна Доценко тримала оборону рідного музею від російських гостей до останнього.

«У краєзнавчому музеї був організований центр російської культури, там вони раділи і, на жаль, до них почали ходити декілька людей з нашого колективу. Це були якраз ті, кого я відправила 25 лютого працювати віддалено. Був наказ з Мінкульту, щоб людей не підставляти під загрозу, переводити на дистанційний формат роботи. Я виконала наказ і в музеї залишила тих людей, яким я довіряла. Отак я розбила колектив на три групи: ті, хто в музеї зі мною, ті, хто працює дистанційно і не має потреби бути в музеї, і ті, кому я не просто не довіряла, а була впевнена, що вони стануть колаборантами. Ще зі мною залишилась поліція охорони, але ми замінили працівників на людей старшого віку, тому що молодих знали всі в обличчя, і ті, кому я не довіряла, здали б цих поліціянтів, тому я змінила поліцію на людей старшого віку і сказала всім, що це сторожі, і так ми тримали оборону аж до 19 липня».

Аліна Доценко каже, мовляв, хто знає, може їм пощастило б залишатися непомітними для окупантів і більше часу, якби не зрадники. Колаборанти-музейники, за словами Аліни Доценко, бігали у Краєзнавчий музей усі ці місяці від березня до липня і просили допомогти їм забрати владу у музеї і віддати їм.

«Жодний заклад у Херсоні не тримався стільки місяців. На чому тримались ми — на брехні. Я придумала версію і дуже просила її розповсюджувати всіх, що я колекцію в 21-му році до початку ремонтних робіт вивезла і що там нічого немає, а що люди мої довірені і сторожа просто працюють і дивляться за будівлею. Натомість зрадники намагалися всім розповідати, що вся колекція на місці. Окупанти декілька разів приходили і якось йшли, але спільники-зрадники бігали і в комендатуру, і в краєзнавчий музей, і все ж вони зуміли вмовити окупантів зайти і захопити музей, забрати ключі і 19 липня зайти у фондосховище, показати окупантам що вся колекція на місці».

Відео зняте херсонцями: величезні фури вивозять музейні експонати/відео надала Аліна Доценко

Аліна Доценко каже: до останнього сподівалася, що їх не здадуть. Навіть сама писала колишнім колегам-колаборантам, доки ті не змінили номери телефонів на російські, і прохала, щоб вони не здавали колекцію, яка настільки дорога. Матеріальну цінність усього фонду важко оцінити — додає директорка музею ім. Шовкуненка. Ця колекція була однією із найкращих в Україні. Вони себе порівнювали з Лувром, бо навіть західні музеї не мали деяких з таких робіт.

«У нас в музеї були художники такі, яких не було в інших музеях — це і Шовкуненко, Пимоненко, Пузирков, Яблонська, Глущенко, Айвазовський, Врубель, Шибанов тощо. Колись британські музейники не повірили мені на слово, що в нас є Пітер Лелі. Особливо багато можна казати про художників колишнього союзу (СРСР — ред.) з усіх колишніх союзних республік. Коли до нас приїздили гості різних націонапальностей, завжди питали, чи є наші митці, і ми завжди мали що показати».

Більше за саму мистецьку втрату Аліні Доценко боляче дивитися на те, як окупанти поводяться із викраденим музейним зібранням.

«Коли орки вивозили нашу колекцію з 31 жовтня до 4 листопада, там було 5 величезних фур, пакували все і виносили 50 людей, 10 прикривали і 10 озброєних людей охороняли. Це на власні очі бачили наші люди, які їздили машинами навколо музею і знімали, тому що не можна зупинитися. Якби вони зупинилися і знімали б, то їх би розстріляли, тож вони ховались за деревами, а потім всі, хто мав зв’язок зі дзвонили і передавали відео. Ми майже бачили, як вивозили і виносили нашу колекцію, а потім ми бачили фото, як її вигружають у Сімферополі», — розповідає Аліна Доценко.

Тепер в репортажах російських ЗМІ музейники намагаються розгледіти і ідентифікувати свої роботи, і все це висвітлюють на своїх сторінках. Понад усе Аліна Доценко боїться, щоб їх не відвезли ще далі. А розголос і підтримка інституцій з-за кордону, допоможе повернути втрачене додому, бо ж зараз у приміщенні музею практично порожньо, сітки для картин «голі», а рами — без полотен.