Владислава примушували зізнатися, що він оборонявся гранатою від «агресивних кримських татар» — дружина Єсипенка

Ігор Котелянець: Ви приїхали в Київ із Кривого Рогу, де проживаєте постійно. З якою метою?

Катерина Єсипенко: Цього разу ми приїхали з дитиною в Київ на прес-конференцію в «Укрінформ» з приводу законопроєкту про соціальну та правову підтримку політв’язнів.

Ігор Котелянець: З якими проблемами саме ви зараз стикаєтеся в контексті підтримки свого чоловіка, який є політв’язнем?

Катерина Єсипенко: Це для нас велика біда. Я спочатку взагалі не знала, куди бігти і до кого звертатися. Виходить так, що родичі стукають в двері держави, а не навпаки, хоча держава говорить, що надасть допомогу і всіляку підтримку. Зараз мені держава надає лише відписки, що робить все можливе в рамках своїх повноважень.

Наталія Каплан: До кого ви зверталися?

Катерина Єсипенко: До всіх: і в МЗС, і в Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій, і в Офіс президента, і в СБУ, і до Уповноваженої з прав людини.

Ігор Котелянець: Коли ви дізналися, що вашого чоловіка затримали, що ви стали робити, до кого зверталися і хто вам допоміг?

Катерина Єсипенко: У ту хвилину, коли ти дізнаєшся, що близьку людину затримало ФСБ, ти перебуваєш у стані розгубленості — ти не знаєш, кому дзвонити і що робити. І тільки з часом ти розумієш, що потрібно шукати правозахисників, журналістів, громадянських активістів. У нашій ситуації допомогу і підтримку надала Кримська правозахисна група, яка з перших днів поруч із нами, 24/7 відповідає на наші запитання, працює з адвокатом.

Наталія Каплан: Владислав зараз де перебуває — у Криму?

Катерина Єсипенко: Він зараз перебуває у СІЗО міста Сімферополя.

Ігор Котелянець: Ми знаємо, що Владислав — журналіст, і на його захист виступало «Радіо Свобода». Як часто він як журналіст відвідував Крим, висвітлював певні події і на яку саме подію він поїхав цього разу?

Катерина Єсипенко: Оскільки ми жили в Криму з 2013 року і на момент окупації, Влад гостро сприймав цю ситуацію, ці російські прапори на всіх балконах Севастополя, цей «референдум», «кримську весну». Тоді він просто це все знімав для себе і казав, що історія твориться на наших очах.

Коли ми виїхали, Влад не одразу почав співпрацювати із «Крим Реалії» (проєкт «Радіо Свобода» – ред.). Його непокоїла бездіяльність як громадянина в ситуації деокупації Криму, тому він вирішив висвітлювати події, які відбуваються в Криму. Так він ухвалив для себе рішення їздити в Крим, хоча це було ризиковано.

Ігор Котелянець: Цього разу, я так розумію, він поїхав висвітлювати події в день народження Тараса Шевченка?

Катерина Єсипенко: Так, одним із завдань було знімати відео на акції покладання квітів біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Він був там не один, були ще активісти, але їх знімали люди у поліцейській формі. А на другий день відбулося затримання.

Наталія Каплан: Раніше він вам казав, що під час його поїздок у Крим за ним слідкували спецслужби?

Катерина Єсипенко: Мені про це невідомо. Якщо це і було, можливо, Влад просто не хотів мене турбувати і міг не сказати правду.

Ігор Котелянець: Вам вдалося поспілкуватися з Владом після затримання, хоча б один раз?

Катерина Єсипенко: Після затримання, це я вже зараз знаю, йому дозволили зателефонувати тільки після того, як з нього вибили свідчення, у яких він зізнавався у «злочинах». Це було однією з умов. Вони його «купували» і за їжу, і за одежу, і за дзвінки додому: «Якщо ти скажеш, що ти оборонявся гранатою від агресивних кримських татар, то тобі дозволять і гарні умови в СІЗО, і нормальну їжу, і нормальний одяг, і дзвінки дружині». Цей ультиматум підтверджується ще тим фактом, що коли Влад 6 квітня на суді заявив про катування, слідчий Віталій Власов сказав йому, що дзвінків дружині вже не буде. Так і є — дзвінків зараз немає.

• Вони його «купували» і за їжу, і за одежу, і за дзвінки додому: «Якщо ти скажеш, що ти оборонявся гранатою від агресивних кримських татар, то тобі дозволять і гарні умови в СІЗО, і нормальну їжу, і нормальний одяг, і дзвінки дружині»

Ігор Котелянець: Ці діалоги зі слідчим вам передає адвокат?

Катерина Єсипенко: Влад про це пише у листах.

Наталія Каплан: Побачень теж не дають?

Катерина Єсипенко: Я відправила запит про відеопобачення у ФСБ, але прийшла відмова, де було написано, що це непередбачено. Хоча на сайті ФСВП (Федеральна служба виконання покарань – ред.) є така платна послуга — відеопобачення.

Ігор Котелянець: Що вам відомо про деталі затримання? Владислава затримали на наступний день після акції біля пам’ятника Шевченку. Цікаво – чому саме на наступний день? Вони за ним стежили?

Катерина Єсипенко: Усі ми розуміємо, що Влад потрапив у загострення відносин між Україною і Росією. Тому, можливо, ФСБ давно слідкує за українськими та західними журналістами на території Криму. Ймовірно, вони мають якісь списки. А тут просто видався випадок арештувати одного з журналістів. Ним, на жаль, став Влад. Ми розуміємо, що всі ті зізнання з нього вибили, його катували, на нього чинили тиск. І Влад про це заявив та написав про це заяву.

Ігор Котелянець: Яких зізнань від нього вимагали спецслужби, яку історію вигадали для нього?

Катерина Єсипенко: Влад говорив на камеру, що він передавав відзняті сюжети не тільки в редакцію «Крим Реалії», але й начебто якомусь полковнику СБУ. Вони говорили, що знають, що він журналіст, але треба додаткові зізнання.

Наталія Каплан: Це дуже скидається на спробу залякати журналістів, які працюють у Криму.

Катерина Єсипенко: Так, згодна з вами. Арештом Влада ФСБ хотіла показати необхідність своєї роботи, її важливість. Окрім того, це кампанія залякування, аби журналісти, які висвітлюють правду, боялися приїжджати на півострів.

Ігор Котелянець: Що розповідає сам Владислав чи його адвокат щодо його фізичного та психологічного стану, у якому він зараз перебуває?

Катерина Єсипенко: Зі слів адвоката і Влада, перші півтори місяці було все складно, і Влад пізніше написав у листі, що коли він ішов зізнаватися про катування, він розумів, що він просто або «скотиться вниз», або все ж таки перескочить цю прірву. Ще він сказав, що якби він дотягнув із зізнаннями до суду по суті, заради того, аби зберегти своє здоров’я, то було б складніше доводити свою невинуватість. Я вважаю, він ухвалив мужнє рішення, хоча ми могли залишитися без нього.

• Влад пізніше написав у листі, що коли він йшов зізнаватися про катування, він розумів, що він просто або «скотиться вниз», або все ж таки перескочить цю прірву

Ігор Котелянець: Чи вже робили заяви міжнародні інституції або посли інших країн на підтримку саме вашої історії?

Катерина Єсипенко: Багато міжнародних правозахисних організацій зробили заяву на підтримку Владислава, багато заяв було зі штаб-квартири президента «Радіо Свободи» Джеймі Флая. Багато матеріалів пише рідна сестра Влада Лариса Крупіна — журналістка газети «Факти» про історію родини. Про стан здоров’я Влада було багато інформації і ми консультувалися у лікарів з приводу того, як могли відобразитися ті катування на його здоров’ї з урахуванням того, який у нього був бекграунд. Мені хочеться сказати слова подяки всім журналістам, які не залишають нас у таку скрутну годину.

Наталія Каплан: Чи стало йому гірше перебувати в ув’язненні після того, як він зізнався, що його катували і що всі свідчення він робив під тиском?

Катерина Єсипенко: Перший час після зізнання був дуже напруженим, адже не припинилися спроби психологічного тиску. Зараз, як мені відомо, немає відкритого психологічного і фізичного тиску, Влад приймає ліки, продуктові посилки ми також передаємо. На зустрічах із адвокатами він виглядає бадьоро, вірить у себе і дуже сподівається на обмін.

Ігор Котелянець: Чим Владислав займався у житті, окрім журналістики? І як складалося ваше життя до окупації Криму?

Катерина Єсипенко: Влад все своє життя займався нерухомістю, але окупація Криму підштовхнула його на журналістську діяльність.

Ми познайомилися із Владом у Кривому Розі, він був таким мужнім романтиком: чатував на мене після роботи на своєму байку, але я відповідала йому, що поїду на тролейбусі.

Ігор Котелянець: Хто з вами живе ще з членів родини і як вони цю історію зараз переживають?

Катерина Єсипенко: Уся наша родинна штаб-квартира — це я, сестра Влада — Лариса Крупіна, його брат — Юра Єсипенко. Ми одне одного підтримуємо, адже самому плити у цьому човні — це наче летіти з гори на якомусь некерованому авто.

Наталія Каплан: Як на це відреагувала дитина?

Катерина Єсипенко: Ніяк. Вона не знає правди, вона думає, що злі дяді не відпускають тата, а він затримався на роботі. Для неї не є новиною, що тата довго немає, адже і раніше він виїжджав надовго. Ми казали, що тато у клітці, але вона сміється і каже, що це наче птах у клітці – його можна випустити. Дитині шість років. А тато в листах пише донці, що він літає на космічному кораблі і що коли його корабель приземлиться, ми будемо його зустрічати.

Ігор Котелянець: Катю, на кого або на що ви зараз найбільше розраховуєте та на що сподіваєтеся? І чи думали ви про те, як далі будуть розгортатися події, що прогнозує адвокат?

Катерина Єсипенко: Попереду в нас засідання суду по суті. Прогнозів адвокат не дає, але ми знаємо, що йому загрожує максимально дев’ять років позбавлення волі. Єдина надія в нас на обмін, і це питання має вирішиться між президентами наших країн.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Створення цієї програми частково або повністю фінансується в рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в ціьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS