Волиняни вшанували пам’ять жертв розстрілу в’язнів Луцької тюрми 22-23 червня у 1941 році. Цими днями минає 79-та річниця від тих подій.
Щороку приходить на місце загибелі сотень українців у Луцькій тюрмі Надія Конечна. Жінка розповіла: тут загинув її рідний дядько Роман Вегера.
«На той час була молодь політизована. Були різні крила, течії. Ми за свого дядька знаємо лише те, що він якихось боях чи вбивствах не брав участі. Він був із 1918 року, закінчив кілька класів польської школи. На той час він був досить грамотний. У нього був каліграфічний почерк. Його попросили написати листівки чи відозви (документ). Він написав і його по тому почерку вичислили і забрали сюди».
Таких, як дядько Надії Конечної, хто потрапив за ґрати за проукраїнську позицію, у Луцькій тюрмі було чимало. Заступник директора адміністрації Державного історико-культурного заповідника у Луцьку Віктор Баюк припустив: у Луцькій тюрмі перебувало до 4 тисяч людей. Точного числа розстріляних не знають досі.
«Радянські війська не знали як вирішити питання із в’язнями, їх треба евакуювати чи відправити звідси. Однак, вони не іншого способу евакуювати ув’язнених, як самий жорстокий і самий простий – розстріл, вбивства. Це були члени ОУН, просто добрі господарі, які не спрацювалися з радянською владою. Молоді люди, цвіт людей західної України, які в період Речі Посполитої могли проводити українську діяльність. А в період Радянської влади за це були ув’язнені і пізніше дуже багато з них розстріляли», — говорить Баюк.
Згодом частину людей випустили з тюрми. Зокрема, тих, хто вчинив кримінальні правопорушення. Решта — засуджених за цивільними статтями — розстріляли. Ті, хто намагався втекти, їх очікувала така ж доля — розстріл. До слова, розстріли в’язнів, на початку Другої світової війни, відбувалися у багатьох українських тюрмах — Львові, Тернополі, Івано-Франківську.
Петро Юровчик, Луцьк, Громадське радіо