Ірина Цибух/Фото з відкритих джерел
«Кожного разу, коли я вивожу пораненого, я думаю: «А чи цей чувак, який запостив твіт у Твіттері з тролінгом Росії, він точно зможе прийти йому на заміну? Він взагалі зрозуміє, що треба прийти цьому пораненому на заміну?». Так само думаю, коли мене поранить, або коли я загину, хто прийде мені на заміну? У цьому і є прикол повномасштабної війни. Ми її не потягнемо. Перемоги не буде, якщо все населення не буде мобілізоване і готове».
Це слова парамедикині та госпітальєрки Ірини Цибух, які вона сказала ще у 2022-му. Сьогодні ж ми дізналися, що Іра загинула. У цю смерть, як і в тисячі інших, неможливо повірити. Ірина доєдналася до «Госпітальєрів» ще у 2014-му році. Декілька ротацій провела з ними на Донбасі. У складі батальйону Іра займалася евакуацією поранених бійців і надавала домедичну допомогу. Після початку повномасштабного вторгнення вона повернулася до «Госпітальєрів» і весь цей час рятувала життя інших. Ризикуючи своїм.
«Приблизно лише 30% тих, кого ми вивозимо, згодом повертається на передову. І це теж особливість, коли війна настільки довго триває, що хлопці, яких ми вивозили на початках на наших ротаціях, з тими бійцями, з якими ми стоїмо, а це морська піхота, вони вже повертаються на позиції й приходять і дякують, що ми врятували їм життя. Тобто це вже досить тривала реабілітація. Але є інші 70% — це за моїми підрахунками, я сподіваюся, що статистика трохи краща, які не зможуть більше повернутися, які отримують інвалідність і на їхнє місце, по-перше, має хтось пройти, тому що ці люди фізично тримають фронт».
Цю статистику Іра Цибух розповіла в інтерв’ю Громадському радіо ще у вересні 2022-го. А ще, в тому інтерв’ю вона згадувала ціну за перемогу. І нагадувала: ми ще не перемогли:
«Взяла на себе це ярмо з моменту, коли ми почали вивозити поранених, говорити і нагадувати про те, скільки ми платимо за перемогу, про те, що перемога ще не настала і про те, що цих хлопців, яких ми вивозимо, їх потрібно кимось міняти. І насправді мені, можливо, в когось інша історія, але дуже важко бути у гарному стані весь час. І мені іноді навіть заздрісно, коли я бачу і приходжу в суспільство, яке вже все перемогло, якому вже все вдалося. І в цьому суспільстві іноді мені заздрісно, тому що вони не бачать того потоку поранених, вони не бачать тих поранень, які з хлопцями стаються. І я іноді закриваюся і думаю, що я не буду вам про це розказувати, бо, мабуть, не маю права вас засмучувати. А насправді хотілося б, щоб ми були на одній хвилі в цій темі і усвідомлювали те, наскільки це все серйозно».
У 2017-му Ірина Цибух була частиною Громадського радіо. І залишається нею досі. «Чека» реалізовувала освітні проєкти у віддалених селах Донеччини та Луганщини. І про них вона також розповідала в ефірах Громадського радіо. А ще, вона горіла ідеєю освітніх проєктів:
«Ми дуже хотіли створити платформу, де не було б жодного фільтра по тому, хто якої якості може постати туди свої матеріали. Ми побачили, що існує велетенський попит від шкіл, які мають свої медіагуртки, мати онлайн-платформу. Тому що ці медіагуртки дуже часто ностальгували по газетах, які колись мали великий успіх, які колись в цих школах видавалися, друкувалися, навіть були тиражі, які роздавалися батькам, вчителям. І це все як ностальгія виглядало дуже романтично. Але з іншого боку ми розуміли, що діти абсолютно вже не розуміють зараз, для чого їм продовжувати бути в такому медіагуртку, де викладач намагається все одно їх повертати до газети. Тому що вони не можуть цього ніде поширити, вони не можуть ніде цього показати. І, правда, було складно працювати з молоддю. Тому ми дуже хотіли створити альтернативу цим газетам».
Про період освітніх проєктів на Донбасі Іри Цибух згадує і ведуча Громадського радіо Валентина Троян.
«З нею було цікаво говорити про її подорожі на Донбас, тому що я сама з Донбасу. Було цікаво чути її думку про підлітків. Вона проводила там багато часу, говорила з дітьми на різні теми. Говорила, що їй було важливо пояснювати дітям саме зі Сходу України про Євромайдан, було цікаво з ними дискутувати», — згадує Валентина.
Слухайте також: Ми хотіли створити альтернативу газетам — Ірина Цибух про школу з медіаграмотності для дітей Донбасу
Свого часу Ірина Цибух була і менеджеркою реформи Суспільного, а також медіатренеркою. До останнього вона й збиралася з часом повернутися:
«Це той момент, коли мені теж було важливо згадати, що я медіатренерка, бо довелось забути про те, чим я займалась до повномасштабної війни. І я, власне, планую повернутися до роботи і трохи заглибитися в тему, бо видно те, наскільки це дійсно повноцінні два різні фронти».
Для Громадського радіо Іра була не просто колегою, а чимось набагато більшим. Про неї згадують усі. Про знайомство, про війну, про її світло та водночас мужність.
«Іру Цибух я пам’ятаю дуже світлою, дуже щирою людиною. Професійною журналісткою, гостьовою редакторкою на Громадському радіо. Але передусім вона для мене приклад дійсно патріотичної, націоналістичної, дуже свідомої людини, українки. Для неї Україна, українська культура, історія — це було щось дійсно цінне, вартісне. Тому, коли я побачила, що вона пішла доброволицею на фронт, вона не мала контракту, вона не отримувала зарплати, вона працювала для перемоги, наближала цю перемогу кожен день. Це була така її пожертва! Вона не бачила рідних, не могла будувати кар’єру. Але вона цілком себе віддала цій війні, тому що вона неймовірно любила цю країну», — згадує контент-менеджерка Громадського радіо Міла Мороз.
Читайте матеріал про ще одну нашу колегу, яка також загинула: Пам’яті Анастасії Волкової
«Я починаю складати слова в спогади вже кілька десятків разів, і не можу зібрати їх докупи, тому що не відпускаю відчуття, що це все якась дурня. Ці наші спогади, про те, як ми працювали разом, якою Іра була світлою, хорошою, доброю, як вона горіла тим, що робила. Як вона їздила з волонтерськими поїздками на Донбас. Дуже часто їздила насправді і збирала ефіри на радіо звідти. Все це якась… дурня, тому що її немає, вона загинула. І ці слова не мають жодного значення, вони не здатні змінити цей факт. А потім, я думаю, може, наші спогади будуть важливі колись потім, коли про героїв і геройок цієї війни читатимуть і слухатимуть ті, хто не жив з ними поруч.
Іра була надзвичайною людиною. І я тільки зараз усвідомила, що вона прийшла до нас працювати зовсім юною, і померла вона зовсім юною. Їй не виповнилося 26, але залишилось назавжди 25″.
Про прощання з Іриною Цибух буде відомо згодом. Але вона ще рік тому попрощалася з усіма нами і написала лист на випадок смерті. Його опублікував брат Іри.
Громадське радіо висловлює співчуття родині, друзям, посестрам та побратимам Ірини Цибух.
Повністю сюжет слухайте у доданому аудіофайлі
Із початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України 27 музикантів військових оркестрів потрапили у російський… Read More
19 червня українські фермери відзначають своє професійне свято. Ця професія здавна була у пошані. Втім,… Read More
Чому в Києві відкривається все більше книгарень Якщо ви живете в Києві, то могли помітити… Read More
Як кіно допомагає різним спільнотам зрозуміти одні одних? Війна Росії проти України все ще в… Read More
Вони вийшли із зони комфорту та спробували себе у нових ролях, щоб реалізувати останні бажання… Read More
Щотижневі акції на підтримку полонених захисників заводу «Азовсталь» розростаються на очах. Це можна відстежити за… Read More