Фото з архіву Любові Габрух
Цю привітну й жартівливу жінку хмельничани часто називають просто — Францівна. Нині вона дбає про чистоту у місцевій комунальній лазні. І далеко не всім відомо: рівно сім років тому Любов Габрух лишила сільське життя та взяла участь у Євромайдані. Спочатку — у Хмельницькому, а потім — у Києві. 60-річна Францівна очолила кухню, а згодом стала свідком штурму Жовтневого палацу беркутівцями.
До подій 2013-2014 років Любов Габрух жила у селі Соснівка Ярмолинецького району. Обурена звісткою про побиття студентів у столиці, вона поїхала на протест до Хмельницького. На місцевому «Майдані» в інтерв’ю одному з телеканалів жінка заявила: якщо влада не почує людей, вона вирушить до Києва.
Це інтерв’ю показали в ефірі, тож довелося виконувати обіцяне. Любов Габрух довірила своїх курей, кота й собаку односельцям та з Хмельницького подалася в епіцентр протестів. У автобусі їй вдалося зайняти останнє місце, — пригадує жінка:
«Мені стало лячно: у бусі були всі чоловіки, а я — одна жінка, та ще й немолода. Але вже у Києві я побачила, скільки там люду – і молоді, і старі, різні. Тоді мені вже нічого не було страшно. Дуже добре запам’ятала Сергія Нігояна. Бо він сильно від всіх відрізнявся. Думала, що взагалі десь з Вірменії приїхав. Але він сказав, що українець», — розповідає Любов Габрух.
Приїжджих розмістили у Жовтневому палаці. Пані Любов зголосилася допомагати на кухні — її одразу ж призначили там старшою. Перший же робочий день тривав понад добу. Продукти протестувальникам приносили кияни, але найбільше харчів передавали з українських сіл. У деякі мішки люди вкладали зворушливі листівки.
«Я відкриваю, а там не лише картопля, а й бурячок, морква, варення. І записка: «Мені 85, я — вчителька і нічим не можу вам, діти, допомогти. Тільки цими продуктами», — згадує Любов.
За місяці перебування у Києві Любов Габрух травмувалася на кухні і двічі важко хворіла. Загострення ситуації, за її словами, відбулося на початку лютого. Тоді ж почастішали сутички з «Беркутом». Вирішальним днем стало 18 лютого. Вже зранку відчувалося сильне напруження. У касках і зі щитами мітингарі вирушили до Верховної Ради з наміром таки домогтися виконання вимог.
Францівну і ще декількох жінок лишили у палаці робити для протестувальників канапки. Згодом повернувся сотник та наказав всім тікати — за декілька хвилин будівлю мав штурмувати «Беркут». Уже на вулиці пані Любов згадала про залишені документи та вирішила повернутися до Жовтневого. У цей час до приміщення увірвалися силовики.
«Усе на своєму шляху трощили, били ногами. Потім вивертали сумки, паспорти рвали, гроші ховали у кишені. У кінці коридору виявили склад, там зберігалися геть нові речі, які передавали з нашого хмельницького ринку. Беркутівці стали набивати ними свої сумки».
Францівна схопила відро й швабру та видала себе за прибиральницю. Беркутівці не чіпали жінку, лише постійно обзивали «бандерівкою». Наостанок підпалили кімнату, де мітингарі облаштували штаб:
«Коли беркутівці виходили, я почула запах гарі. Забігла у штаб і побачила: там лежать два мішки з коктейлями Молотова, а цівочка вогню побігла до цього місця. Якби ще трішки — загорілися би і мішки, і весь палац, і я би теж згоріла. Тоді я побігла за відром з водою і загасила цей вогонь».
Уже 19 лютого Францівна повернулася до Хмельницького. Усі побачені події на Майдані вона законспектувала у своєму щоденнику.
Утім, давати свідчення у прокуратурі її жодного разу не викликали. Натомість з часом стали запрошувати до хмельницьких шкіл на бібліотек розповідати про Революцію Гідності.
«Після Майдану я вже нікого не боюся, більше відчула свободу. Бо я побувала між цими людьми набралася віри у те, що можна щось змінити».
Світлана Русіна, Громадське радіо, Хмельницький
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо: