Фото: Світлана Русіна
У Хмельницькому діти-переселенці безкоштовно навчаються пісочної анімації. Цей процес — не лише мистецтво, а й своєрідна терапія.
Скляна поверхня з підсвіткою, на ній — пісок. Деколи звучить музика. Так виглядає заняття у студії пісочної анімації, яка в Хмельницькому діє від 2014 року. Тепер тут нові учні — діти із Лисичанська, Ірпеня, Харкова, Києва, Чернігівської, Донецької й Дніпропетровської областей. Під керівництвом засновниці студії Оксани Мергут вони створюють картини: про весну й Великдень. На піску з’являються сонце, метелики, будинки і кошики. За словами Оксани Мергут, навіть ті діти, яким довелося бачити війну, про неї мовчать.
«Вони лише виражають свій страх, пережите. Але, коли їх запитуєш, просто уникають цих питань і відповідей. Просто хочуть робити не те, що я кажу. Їм більше хочеться самим поринути у пісок і щось собі зображати. Наприклад, кажуть: «Я малюю свій будинок». Починаєш ставити запитання — не відповідають», — коментує Оксана Мергут.
Одна з дівчат старанно зображує квартал з багатоповерхівок, охайно відмітаючи зайві піщинки у бік. Мати цієї восьмирічної дівчинки, харків’янка Юлія, розповідає: сім’ї довелося 8 днів жити у підвалі. Ще 4 дні зайняла евакуація до Хмельницького. За словами жінки, донька весь час запитує про повернення додому — до своєї кімнати, іграшок й друзів.
«Донька малювала ангела, свою мрію — собачку, яку хоче мати, обличчя дівчини з веселковим волоссям, квіти. Вона не малює те, що пов’язане з війною. Слава Богу, тому що, це було б для неї важко. Спочатку на першому занятті була закрита. А потім розмалювалася. Їй дуже сподобалося», — каже Юлія.
Читайте також: Як подбати про психічне здоров’я дітей, якщо ви вимушено переїхали через війну?
А Жанна Бернадська з Ірпеня ділиться: її семирічна донька війну не бачила, а лише чула. Після занять з пісочної анімації дівчинка стала спокійнішою.
«Після цього вона може сидіти й півтори години робити уроки, а не бігати через кожні 15 хвилин», — зазначає Жанна.
Євгенія з Києва привела на заняття шестирічного сина Матвія і таку ж за віком племінницю Аріну. Після уроку вони одразу починають бавитися, доганяючи одне одного. Дітей зі столиці до Хмельницького, де живе їхня бабуся, вивезли одразу ж після повномасштабного російського вторгнення. Оскільки до цього родина мала негативний досвід евакуації з Донецька у 2014 році.
«Заняття гарно емоційно впливають, заспокоюють. Діти розслабляються завдяки тактильним відчуттям», — вважає Євгенія.
На заняттях використовують річковий пісок. Перед тим його миють і підсмажують у жарівці. Періодично цей процес повторюють для знезараження. На думку Оксани Мергут, пісок — пластичний матеріал, на якому протягом одного заняття можна створювати багато малюнків, а одне зображення трансформувати в інше.
«Дитина спочатку видає негатив, який її турбує. І водночас пісок дає енергію. Намагаюся робити так, щоб дитина увібрала з піску все позитивне. Тому що він — живий. Його потрібно зрозуміти. І пісок розуміє нас», — пояснює Оксана Мергут.
Заняття у бібліотеці — двічі на тиждень, максимальна тривалість уроку — 45 хвилин. Такі майстер-класи з пісочної анімації можуть відвідувати діти від п’яти років.
Світлана Русіна, Хмельницький, Громадське радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS