pixabay.com
«Часто у жінок з післяпологовою депресією виникають думки про смерть, самогубство або вже є створений суїцидальний план. Це загрожує не тільки життю жінки, а також може загрожувати життю її дитини», — наголошує Софія Влох.
Разом з нею, а також з гінекологом Кирилом Венцковським та психологинею Ольгою Семеновою розбираємося, чому важливо звертати увагу на стан матері після пологів, через що може розвиватися депресія та як допомагають жінкам, як страждають від неї.
— Якщо подивитися в загальному, що таке післяпологова депресія, то вона виникає від двох тижнів в пологовому періоді, може тривати до 3 — 4, а то й 6 місяців. Якщо подивитися на діагностичні критерії, то вони нічим не відрізняються від клінічної депресії, оскільки основний відмінний критерій —
розвиток депресії у післяпологовому періоді. Якщо глянути, що саме включає післяпологова депресія, то у жінки виникає пригнічений настрій, втрата інтересу, втрата задоволення, ще може бути зниження апетиту, порушення сну, нестача енергії, втома майже кожен день. Можуть виникати думки про почуття нікчемності або провини, нездатності впоратися з дитиною і загалом.
Важливо робити акцент на те, що не тільки ці симптоми є основними, дуже часто у жінок з післяпологовою депресією виникають думки про смерть, самогубство або вже є створений суїцидальний план. Це загрожує не тільки життю жінки, а також може загрожувати життю її дитини. Теж важливо розуміти, що в післяпологовому періоді може виникати післяпологова депресія.
Є також такий стан, який називається «післяпологова меланхолія», його деколи можуть переплутувати з депресією. «Післяпологова меланхолія» («післяпологова туга») — це стан, який виникає в перші два тижні після пологів. Це стан емоційного спалаху. Приблизно від 50 до 80% жінок відчувають це в перші 2 тижні. До основних симптомів належить безпричинна зміна настрою, плаксивість, відчуття тривоги. Може бути легке відчуття безпорадності. Порушення сну внаслідок того, що режим дня і ночі дуже змінюється. Цей стан не підлягає корекції, при цьому стані лікування не потрібне. Протягом двох тижнів цей стан минає сам по собі. Важливо діагностувати, де це просто меланхолія, яка може сама перейти, а де післяпологова депресія.
Якщо протягом понад 2 тижнів жінка відчуває знижений настрій, втрату інтересу, порушення сну, у неї виникають думки, що вона не хоче жити, це вже стан, який потребує негайного звернення до спеціаліста»
— Як часто вам доводилося стикатися в вашій практиці з післяпологовою депресією?
— На щастя, з явною клінічною депресією не доводилося, а післяпологову меланхолію ми бачимо досить часто. Але за моїми власними спостереженнями, статистика не така сумна, все ж таки, як мені здається, не більше третини стикається з явними проявами, проте тут варто також зауважити, що нам більше доводиться працювати з тими жінками, які соціально влаштовані. Сьогодні вже є така думка, вона основна, що базові причини перинатальної депресії та післяпологової депресії — це соціально-психологічні причини. Більша частина жінок, які страждають від цих станів, це жінки з незахищених верств населення, це жінки, які піддаються певному соціальному тиску, сімейному тиску, тиску певних обставин і за вагітності, і в післяпологовому періоді.
Раніше вважалося, що післяпологова депресія — це стан, який виникає протягом 42 днів після пологів, все інше не вкладалося в ці критерії. Насправді вже досить багато часу говорять про те, що цей стан може виникати протягом року після пологів, деякі автори нам дають 18 місяців. Останнім часом все більш популярною стає думка, що варто говорити про перинатальну депресію, одним із проявів якої є післяпологові психосоматичні розлади. Але абсолютно всі шкали, які дають нам змогу якось передбачити цей стан, орієнтовані на те, щоб оцінювати стан жінки як перед пологами, протягом усієї вагітності, так і після пологів. Тоді ми можемо і прогнозувати, і надати правильну допомогу.
— Самі пологи не впливають?
— Самі пологи не можуть стати причиною виникнення післяпологової депресії, але вагітність і пологи можуть стати тим чинником, що наблизить або спровокує виникнення цього стану у жінок, схильних до нього.
Коли виникають післяпологові розлади поведінки, гінекологи дуже часто питають, що було у пологах. Це питання ілюструє не те, як потрібно збирати анамнез, на жаль, це ілюструє нерозуміння того, що відбувається насправді. Ми маємо питати, що відбувалося в дитинстві, в підлітковому віці та протягом вагітності.
Вагітність і пологи — це фізіологічно і логічно для жінки. Гормональні зміни, які виникають протягом вагітності, під час пологів і після, теж абсолютно фізіологічно для жінки. Але самі по собі пологи є певною невротичною декомпенсацією, коли жінка стикається з тим, що у неї є певні інтроекти з приводу того, як має себе поводити ідеальна мати. Вона стикається з цією неідеальність, тому що не може передбачити, контролювати, регулювати новонароджену дитину. Вона себе якось порівнює зі своєю матір’ю, зі своїм дитинством.
В післяпологовому періоді виникає певна реактивація якихось попередніх травм, які можуть на це вплинути. Ми недооцінюємо важливість післяпологового періоду. Нам, гінекологам, здається: якщо пологи пройшли без ускладнень, то післяпологовий період — це формальність. Ми спостерігаємо за жінкою, пам’ятаємо про перші 42 доби, даємо певні рекомендації, але основне — пологи. Але в пологах народжується дитина. А в післяпологовому періоді народжується мати. Цей досвід не може бути абсолютно безболісним.
— Чи можна говорити, що гормони у певній концентрації впливають на те, що жінка переживає чи не переживає цей стан?
— Я все ж вважаю, що ми повинні розглядати мультифакторну теорію, тому що гормональна теорія виникнення післяпологової депресії вже застаріла. Саме вивчення післяпологової депресії — історія і расизму і сексизму. Тому що ще батько медицини Гіппократ казав про гарячу кров, яка б’є після пологів в голову жінці. Потім було дуже багато теорій, які базувалися на аутоінтоксикації, що щось в організмі жінки виробиться під час пологів, що до цього спричинить. Потім був варіант расистських теорій. Вони ще існують сьогодні. Більшість західних дослідників схилялися до такої думки, що це стан, який більше притаманний чорношкірому населенню. Потім була інфекційна теорія. За нею була гормональна. Вона базувалася на тому, що деякі дослідники порівняли симптоматику післяпологової депресії з симптоматикою розладів поведінки у жінок у клімактеричному стані, під час менопаузи. Потім подивилися, які є гормональні зміни там і там і спробували це пов’язати зі змінами гормонів, навіть включали певні гормональні препарати в схему терапії.
Але дуже важливо зауважити, що ця схема терапії не була монопрепаратом, тобто жодна післяпологова депресія не була вилікувана тільки гормональними препаратами. Патогенетичним лікуванням є психотерапія. Клінічні прояви післяпологової депресії мало чим відрізняються від проявів депресії взагалі. Це ж саме можна побачити у жінки, яка не народжувала, це ж саме можна побачити у чоловіка, тому пов’язувати лише з гормональною теорією не зовсім правильно.
Вагітність і пологи є фізіологічним станом. Гормональні зміни, які виникають в цей час, не є гормональним дисбалансом. Це гормональні зміни, які здоровий організм компенсує.
— На що ви звертаєте увагу, коли діагностуєте?
— На щастя, клінічно мені не доводилося стикатися з таким станом. Це перш за все тому, що маніфестація цих післяпологових психосоматичних розладів ніколи не збігається з днем пологів. Як правило, загострення цього стану трапляється, коли жінка вже потрапляє додому. Немає якогось критерію, який є основним. Водночас немає жодного несуттєвого критерію. Будь-які зміни поведінки, будь-які акцентуації або байдужість до того, що раніше було важливим, байдужість до дитини, родичів, друзів, будь-які думки, що мають травматичний характер — це все потребує консультації спеціаліста, навіть якщо ще не супроводжується усіма іншими проявами.
Для гінекологів важливо не так діагностувати цей стан, як запідозрити цей стан і вчасно звернутися по допомогу до своїх колег — психіатрів або психотерапевтів.
— Коли жінка приходить на прийом після пологів, коли її турбують якісь фізіологічні прояви, це може впливати на те, що вона відчуває до дитини?
— Може. Іноді після пологова депресія починається з так званих психосоматичних розладів, тобто спочатку будуть якісь неприємні відчуття у тілі (запаморочення, постійна втома), а потім вже будуть доєднуватися розлади поведінки, тому на це також обов’язково треба звертати увагу.
— Я особисто багато разів чула від медсестер, від лікарів-педіатрів, коли мами скаржаться на якісь речі, пов’язані з власним самопочуттям, їм кажуть: «Що ж ти хотіла? Ти ж дитину народила?» Наскільки нормальні такі речі? Як на них реагувати?
— На жаль, це пострадянське ехо. Ми ще будемо, мабуть, довгий час з ним працювати, тому що у нас з дитинства жінка стикається з масивним тиском. Не мені вам про це розповідати, що в багатьох сім’ях є така домінанта: у нас росте наречена, не журналістка, не лікарка, потім починається тиск, що саме час виходити заміж, народжувати. Є дуже дивна думка, що пологи — це абсолютна панацея від розладів поведінки: якщо у жінки щось не так, вона народить, і все в неї буде добре. Це не є нормальна реакція медичного персоналу. Але як з цим працювати? Мабуть, тільки поширювати інформацію.
— Як часто підтримка партнера проявляється на етапі готовності до пологів?
— Більша частина пар зараз приходять і під час вагітності разом до лікаря, і під час пологів дуже часто ми можемо бачити чоловіків, тому що зараз більша частина пологів партнерські. Це дуже добра тенденція. Єдине, що це не повинно бути певною даниною моді чи примусом, коли жінка змушує чоловіка йти з нею у пологовий будинок, тому що не завжди можна передбачити його реакції на те, що він побачить, що буде далі. Якщо це бажання двох, це просто супер.
— В залежності від ступеня серйозності стану варто поєднувати кілька методів лікування, серед яких фармакотерапія та звичайна психотерапія. Іноді буває достатньо психотерапії. Варто зазначити, що перевагу ми надаємо психологічному консультуванню жінки та її родини та когнітивно-поведінкову терапію, яка допомагає з цим комплексом впоратися.
Жінки звертаються достатньо регулярно. Багато з них навіть не зважають на свій стан, не розцінюють його як такий, що потребує корекції. Це така специфічна особливість соціального сприйняття, що молода мати має витримувати з гідністю усе, що з нею відбувається, ніби це є нормою, хоча, звичайно, це не є так.
— Коли жінка визнає, що щось не так, це самостійне рішення? Чи хтось в оточенні допомагає жінці прийняти рішення звернутися до психолога?
— Одним з факторів погіршення стану є відсутність підтримки з боку родини, соціальної підтримки. Допомагають звернутися або радять конкретного фахівця чи фахівчиню хтось з близьких, тобто близьким простіше помітити зміни у поведінці, у настрої.