Я б порадив державі ставитися м’якше до політв’язнів, без піару і шоу — колишній полонений

Я б порадив державі ставитися м’якше до політв’язнів, без піару і шоу — колишній полонений

Як колишні політв’язні допомагають одне одному реабілітуватися і повернутися до нормального життя?

Про це у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» поговорили із колишніми політичними в’язнями Ігорем Яковенком і Романом Терновським.

Ігор Яковенко був у полоні бойовиків так званої «ДНР» 871 день. Він — проукраїнський цивільний місцевий житель, якого бойовики у 2015 році звинуватили у шпигунстві. Звільнили Ігоря у грудні 2017 року в рамках обміну. 

Роман Терновський — український громадянин, якому в Росії дали 2 роки і 3 місяців колонії загального режиму за нібито причетність до діяльності забороненого в РФ «Правого сектору». В Україну повернувся у серпні 2019 року не в рамках обміну, а коли завершився термін його ув’язнення. Романа Терновського визнав політв’язнем правозахисний центр «Меморіал».

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Ігор Котелянець: Ігорю, ви були звільнені в рамках обміну у 2017 році. Здається, що страшне позаду і далі все буде добре: життя спокійне, мирне, якась допомога від держави. А як було насправді?

Ігор Яковенко: Насправді далі в мене було дуже багато підводних каменів, життя не раз било, але я боровся, як міг. Після всього пройденого я зустрів Ігоря Козловського (науковець, колишній політв’язень – ред.), який допоміг зустрітися з колишніми полоненими, які мене багато чому навчили. Вони повірили в мене і пояснили, що в житті трапляються дива.

Наталія Каплан: А що було найскладнішим спочатку?

Ігор Яковенко: Складно було реабілітуватися в соціумі. Складність було у тому, що багато нюансів дратувало. Я за фахом кухар, але навіть працюючи кухарем, я не знайшов себе у великому місті, мені було психологічно складно в Києві. Я повернувся додому, там теж не склалося. Потім знову дороги мене привели до столиці, де я і зустрівся з Ігорем Козловським.

Ігор Котелянець: Я пам’ятаю цей пост Ігоря Козловського, коли він написав, що зустрів колишнього політв’язня, який перебуває в складних життєвих обставинах: роботи немає, жити немає де, складний психологічний стан. Він тоді писав, що буває і так, що за прикладом Ігоря ми бачимо, що після звільнення може не відбуватися нічого доброго.

Ігор Яковенко: Так, це було неочікувано і для мене, і для нього. Я був приголомшений тим, що він віддав мені останні гроші, що в нього були – 100 доларів. Адже дійсно хотілося їсти і якось піднятися духом. Це був той випадок, який мене врятував.

Ігор Котелянець: На якому етапі вас відпустила держава? Ви приїхали, вам надали медичну, фінансову допомогу, а коли вже було визначено, що ви готові повернутися до нормального життя на волі?

Ігор Яковенко: Після того, як відбувся обмін, нас привезли у «Феофанію», де залишалися ті, в кого були проблеми зі здоров’ям. Я там перебував місяць. Після виписки нам пообіцяли виплатити по 100 тисяч гривень. Їх виплатили, тільки за рік.

Ігор Котелянець: З вашою історіїєю ми розуміємо, що навіть отримавши якісь підйомні гроші, людина не завжди готова до життя на волі і не завжди може адаптуватися. Чого не вистачає у системі державної підтримки? Чому багатьом не вдається влаштуватися? Що потрібно підкорегувати після наступних обмінів?

Ігор Яковенко: Я б порадив нашій владі ставитися до нас трохи м’якше. Навіть коли нас міняли, це виглядало у ролі якогось шоу. Всі були шоковані, ми цього обміну чекали п’ять чи шість годин в боксах, вже думали, що нас будуть повертати назад. Я б побажав, щоб влада допомагала, а не влаштовувала шоу і не була багатослівною.

Наталія Каплан: Що ще потрібно, аби людина стала на ноги? Що допомогло особисто вам?

Ігор Яковенко: Допомогла сила волі.

Ігор Котелянець: Як у вашому житті з’явився Роман Терновський?

Ігор Яковенко: Після того, як Ігор Козловський кинув пост у Facebook, пропозицій про допомогу було дуже багато. Всі переживали, я це відчував, мені було дуже приємно. Тоді відгукнувся Ісмаїл Рамазанов, теж експолітв’язень, активіст та просто гарний хлопець, а також Наталія Лютікова. Вони і привезли мене до Романа Терновського, який на той час проходив реабілітацію.

Ігор Котелянець: Треба розуміти, що Роман Терновський на той момент ще сам не реабілітувався і не адаптувався, але відгукнувся і запропонував свою допомогу. Що відбулося і в якому стані ви побачили Ігоря, Романе?

Роман Терновський: Пост побачила Наталія Лютікова, сказала Ісмаїлу, який набрав мене. Я швидко відреагував, набрав Козловського, він дав слухавку Ігорю. Я попросив місцевого депутата міської ради терміново поїхати і його забрати. Попросив одразу нагодувати Ігоря, а вже після цього привезти до мене.

Ігор був у дуже важкому психологічному стані, його погляд був пустим, у нього не було мети. Тоді я просив вас організувати допомогу психолога, який надалі з ним працював довгий час.

Згодом ми допомогли з роботою, з відновленням документів, він почав працювати, протягом першого місяця роботи Ігор почав приходити у норму. Що нас поєднувало? Наші родини перебувають «за порєбріком», нам немає кому допомогти, окрім нас самих. Так, є багато організацій, які допомагають таким, як ми, але вони займаються або медичною допомогою, або психологічною. А соціальною реабілітацією не займається ніхто.

Ігор Котелянець: Це, певно, мала б бути функція держави?

Роман Терновський: Так, хотілося б, враховуючи той психологічний стан, в якому перебувають люди після тюрем РФ, щоб держава звертала увагу на соціальну реабілітацію цих людей. Адже ти виходиш і ти ще психологічно зачинений. У Ігоря був дуже моторошний ПТС. Той тиск, який на нього чинився під час перебування в полоні, був колосальним. Це настільки його вразило, що його потрібно було дуже довго насильно витягувати з того стану. І той Ігор, якого ми зустріли тоді, і нинішній Ігор – це дві різні людини. Тому хотілося, аби держава звернула увагу на ці речі. Наприклад, відправила своїх соціальних робітників за кордон, де існують такі програми, під час яких відбувається повна реабілітація, а не часткова.

Наталія Каплан: Романе, ви розповіли, як допомогли Ігорю, а Ігор якось вам допоміг?

Роман Терновський: Безумовно. У мене ситуація з фізичним здоров’ям набагато гірша, ніж у Ігоря. І він моментально реагує, коли мені стає зле: біжить до аптеки, викликає мені «швидку», якщо потрібно.

Наталія Каплан: Ви і продовжуєте зараз жити в одному домі?

Роман Терновський: Так, ми орендуємо житло. Залишилося зовсім недовго, щоб зібрати повний пакет документів, влаштуватися на офіційну роботу, і сподіватися на те, щоб держава допомогла хоч з якимось житлом. Адже Ігорю зараз немає куди забрати свою родину. Син росте без батька і це катастрофа.

Ігор Котелянець: Яке місце зараз у вашому житті посідає родина? Адже зараз ви вимушено виживаєте не разом. Що ви плануєте і про що мрієте?

Роман Терновський: Мрія одна – стабілізувати фінансову сторону і зробити все, щоб родина була поруч. В Ігоря така ж мрія. Був момент, коли Ігор відправив сину гроші, а місцева «міліція» ОРДЛО прийшла до дружини і влаштувала допит про те, звідки переказ. Навіть у цьому вони намагаються помститися.

Ігор Котелянець: Що б ви могли порадити таким, як ви, колишнім політв’язням?

Роман Терновський: Слід не забувати, що ми не одні, потрібно не забувати заглиблюватися у проблеми та вирішувати їх. Нас відімкнули від соціуму, коли ми були у полоні, щоб увімкнутися, потрібно пройти етапи соціальної реабілітації. Вона має бути на ділі, а не на словах з піаром.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

 Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Я б порадив державі ставитися м’якше до політв’язнів, без піару і шоу — колишній полонений
0:00
/
0:00

Останнi новини