«Я це зробив і розірвав кайдани»: пам'яті Геннадія Афанасьєва
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Геннадій Афанасьєв — один із перших українських політв’язнів, кримчанин, активіст руху спротиву російській окупації Криму. Навесні 2014 року відкрито протестувати проти окупантів було небезпечно. Геннадій робив це не ховаючи обличчя, як, наприклад, у коментарі журналісту Vice News Саймону Островському:
«Ми намагаємось не зустрічатися всі разом, тому що, як нам розповідали учасники, які були в Києві, частіше всього це погано закінчувалось. Якщо хтось дізнається, можуть здати, напасти. Можуть сказати, що ми екстремісти, терористи. Тому ми намагаємося тримати все це в телефонному режимі, листуватися повідомленнями. Особисто намагаємось не зустрічатися, тому що це дуже небезпечно, особливо в Криму. Якби ми були б в іншому регіоні, то можливо діяли б більш відкрито. А позаяк тут зараз 60 тисяч озброєних російських солдатів, правління захопили проросійські солдати й проросійські люди, — доводиться всім, хто українець, жити ніби в окупації, ніби у Другій світовій війні».
Вже за місяць стане зрозуміло, що таких слів кримчанам окупанти не пробачають. 9 травня 2014 року російські силовики затримали Геннадія Афанасьєва на одній з вулиць Сімферополя. У «справі Сенцова» затриманих було четверо: власне сам Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Олексій Чирній і Геннадій. Олексія і Геннадія ФСБ жорстоко катувала і тортурами змусила свідчити проти решти.
Слова, які запам’яталися назавжди
Усіх політв’язнів тримали окремо, між собою вони не спілкувалися. Утім далі Геннадій зробить дещо, що назавжди запам’ятається журналістам, які висвітлювали «справу Сенцова». 31 липня 2015 року у суді над Олегом і Сашком Геннадій Афанасьєв публічно відмовився підтвердити свої свідчення і заявив, що вони були вибиті силою. Суд був публічним, заяву Афанасьєва чули всі присутні журналісти, втім знайти це відео зараз практично неможливо. Знімати виступи свідків судді заборонили і лише деякі медіа перезаписували їх із монітора в коридорі. Цей фрагмент нам дивом вдалося відшукати у фільмі «Процес» режисера Аскольда Курова.
Суддя окупаційного суду: В зале присутствующих знаете, на скамье подсудимых?
Геннадій Афанасьєв: Олега Сенцова знаю, его знает вся Украина — это известный режисер. Второго человека незнаю.
— Вообще не знаете?
— Незнаю.
— Никогда не видели?
— Может быть видел, но не помню.
— Есть ли к ним неприязные взаимоотношения?
— Я этих людей незнаю, поэтому у меня никаких неприязных отношений к ним нет.
— Вы солгласны давать показания?
— Нет. Все мои показания ранее были даны принудительно. Против себя я отказываюсь давать показания.
(Оплески. Люди в залі суду вигукують «Слава Україні!» і «Геннадію Афанасьєву свободу!». Геннадій відповідає «Героям слава!»)
Слухайте також: Справі Сенцова, Кольченка, Чирнія і Афанасьєва три роки. Що далі?
Засуджений ні за що
Сам Геннадій був засуджений до семи років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Покарання він відбував у пенітенціарному закладі місті Сиктивкар в республіці Комі. Росія довго перешкоджала будь-яким спробам домовитися про обмін. Російська влада навіть заявила, що Афанасьєв — громадянин Росії, аби не дозволити його екстрадицію в Україну. Втім Геннадій й тут знайшов, що відповісти:
«Сьогодні 6 квітня 2016 року. Я є громадянин України. І усілякі спроби нав’язати мені російське громадянство — проти моєї волі».
В ув’язнені у Геннадія Афанасьєва почався фурункульоз — на тілі з’являлися виразки, які тюремна медицина не лікувала. Тоді у 2015-2016 роках в ефірах українських медіа і на акціях правозахисних організацій його звільнення добивалася мама Ольга. І врешті 14 червня 2016 року Геннадія Афанасьєва разом зі ще одним політв’язнем Юрієм Солошенком повернули в Україну за обміном.
Вже за кілька днів у етері Громадського радіо Геннадій вперше розповів нашим слухачам про пережите в ув’язнені.
Геннадий Афанасьев: Были электрические провода, насилие, раздевали штаны и снимали. Для мужчины страшные эти вещи, хочу вам сказать.
Ирина Ромалийская: Тоесть угрожали сексуальным насилием?
Геннадий Афанасьев: Использовали дубинки, паяльники. Об этом стыдно мне рассказывать, чесно гоаворя, но я понимаю, что надо. Некоторое словами прямо не скажешь. Я боялся, потому что никакого внимания ко мне не было, никакие консулы не приходили, даже с адвокатом лично не виделся, он присутствовал только при следователе.
Этот год до суда для меня был годом внутренней борьбы. Я не хотел стать предателем для себя, для ребят, я понимал, что они невиновны. Как бы я смотрел в глаза матери и людям?
Я принял решение на суде смотреть в одну точку и никого не слушать, и никогда уже не говорить с правоохранительными органами, я решил смотреть в одну точку и читать молитву «Отче наш».
На суде я смотрел над головой судей, ни на кого не обращал внимания, и говорил то, что должен был сказать. Я это сделал и разорвал оковы.
Слухайте також: Кокс про мою історію сказав: «Замовкни, мені це не цікаво» — Афанасьєв
Звільнення від кайданів
Після звільнення Геннадій Афанасьєв долучився до правозахисних акцій і боротьби за звільнення решти політв’язнів Кремля. Про російський полон він написав книгу «Піднятися після падіння», яка вийшла друком у видавництві Фоліо. Після повномасштабного російського вторгнення в Україну пішов на фронт добровольцем, воював у складі 130 батальйону ТРО 241-ї бригади. 21 грудня Геннадій Афанасьєв загинув під селищем Білогорівка на Луганщині.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Якщо ви хочете підтримати родину Геннадія Афанасьєва, можете це зробити тут: https://send.monobank.ua/jar/ATE4EmMSQz
«Банка» відкрита з дозволу мами Ольги Афанасьєвої.
Номер картки: 5375 4112 0364 1639
Кошти будуть перераховані на рахунок мами або дружини. У Геннадія залишилися дружина, донька, мама та бабуся.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
