«Росіянин приставив до мого коліна пістолет, і вимагав паролі від соцмереж» — історія полону жителя Бучі

«Росіянин приставив до мого коліна пістолет, і вимагав паролі від соцмереж» — історія полону жителя Бучі

Буча — невелике передмістя Києва, яке опинилося в епіцентрі бойових дій у березні. Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, вранці 24 лютого в місті, як і всюди, відчувалась напруга. Люди похапцем збирали свої речі і виїздили, адже в сусідньому Гостомелі вже висадився російський десант. Один із районів Бучі — Склозаводська — знаходиться на околиці містечка. Це тихе і спокійне місце. Навкруги — озеро, лісосмуга, поле. Місцеві сподівалися, що в їхній район не зайдуть російські військові. Не знайдуть або ж не побачать для себе наживи у звичайних будинках 60-х років.

Однак те, про що згодом світ дізнається під назвою «бучанська різанина» сталося саме на Склозаводській та розташованій поруч вулиці Яблунській.


Житель Склозаводської Андрій Зіборов зранку 24 лютого вирішив залишитися у місті. Він був разом із дорослим сином, тому не поспішав евакуюватися. Думав, що, можливо, знадобиться їхня допомога. Саме від сина Богдана Андрій почув, що почалася війна.

«Мені з самого ранку подзвонив син і сказав: «Тату, це війна!». Спочатку я взагалі не вірив, що росіяни наважилися і це сталося. Не розумів метушню, яка відбувається навколо. Ми вирішили з сином залишитися у місті. До того ж, маємо рідних старшого віку, за якими потрібен догляд».

Перший день окупації Склозаводської/Фото надане Громадському радіо

Читайте також: «Нас бомблять. Почалося»: спогади команди Громадського радіо про ранок 24 лютого


Андрій добре знає Склозаводську та всіх її мешканців. Люди одразу самоорганізувалися, почали допомагати сусідам — бабусям і дідусям, які опинилися сам на сам із війною. Дуже швидко в місті зникли комунікації: вода, світло, газ — все через обстріли російських військ. Їжу почали готувати на вулиці, за водою ходили до криниць. Це все робили під обстріли, які вже тоді лунали звідусіль.

«Третього березня росіяни заїхали на Склозаводську. Спочатку ніхто не розумів, чи надовго це. Всі лише хотіли, щоб вони швидше їхали геть. Однак окупанти вже примітили місцеві магазини і квартири на перших поверхах. Люди намагалися не виходити на вулицю. Навіть боялися дивитися у вікна — на них і досі подекуди видніються отвори від куль. Одного разу я вийшов за водою і побачив російських військових», — згадує Андрій: «Вони заходили у під’їзд сусіднього будинку. Я вирішив повернутися назад. Спокійно і без метушні. Ми тоді всім радили — головне не бігти, не провокувати росіян».

Російські війська зайняли район і відразу почали мародерити/Фото надане Громадському радіо

Тоді Андрій ще не знав, що той російський військовий шукав людей, які брали участь в антитерористичній операції на Донбасі. У них були навіть списки з прізвищами та адресами. Після тих пошуків одного чоловіка й досі не знайшли, про нього нічого не відомо.

Російські війська швидко окупували район, поставили свої блокпости і зробили свою так звану «базу» на території місцевого підприємства «Агробудпостач». Водночас люди не припиняли допомагати один одному. Коли Андрій годував сусідських курей, травмував ногу. Якось йому подзвонила знайома і попросила принести для неї та дитини на сусідню вулицю їжу.

«Ми з сином зібрали продукти й пішли. Через травмовану ногу швидко йти не міг. Виходимо до дороги і бачимо, що їде російська техніка. Син каже, що треба бігти. Я розумію: зі своєю ногою далеко не добіжу. Вирішую сховатись за один із гаражів, біля яких ми зупинились. Наказав сину бігти, а сам вірив, що мене не помітять. Стою і чую, що одна з машин зупиняється, з неї виходять люди. Вже розумію, що до мене. Тоді мені страшно було навіть думати, що буде далі».

Пошкоджений фасад квартири Андрія. Сюди залетів російський снаряд/Фото надане Громадському радіо

Андрія схопили і відвели до сусіднього будинку. Російські війська заходили практично в кожен дім. А там, де було чим поживитися, зупинялися. Найперше, в чоловіка забрали телефон і почали вимагати пароль від соціальних мереж. Той ними насправді практично не користувався і не пам’ятав паролі. Однак на нього давили і вимагали. Особливо двоє головних. Їх не складно було відрізнити. Всі інші були буряти, низькі за зростом, до 160 см. Водночас двоє головних були високими і з особливою жорстокістю на обличчі.

«Я назавжди запам’ятав одного з них. От просто зараз закриваю очі і бачу його обличчя перед собою. Він не вірив в те, що я не знаю пароль від Facebook, морально на мене дуже тиснув. Я навіть зірвався на крик. Потім росіянин приставив до мого коліна пістолет і сказав: «Я зараз тобі ногу прострелю, якщо не скажеш. А потім поїдеш з нами». Я подумав: «Господи, куди з вами їхати?! Що ви там зі мною зробите?». Було дуже страшно».

Біля під’їзду лежить тіло чоловіка, якого росіяни вбили в перший день окупації. Через обстріли його неможливо було поховати, тому сусіди віднесли тіло у відчинений автобус, який стояв у дворі будинку. Згодом туди зносили й інші тіла мешканців/Фото надане Громадському радіо

Врешті росіяни завели Андрія у підвал. Крім нього, згодом там опинилося ще троє місцевих. Навіть 70-річний тесть Андрія. Росіяни не пожаліли і старого немічного чоловіка, в якого навіть не було мобільного телефону. Телефон — найперше, що цікавило окупантів. Вони боялися, що люди передаватимуть один одному інформацію про російські війська: їхні локації чи переміщення техніки. Якщо бачили такі фото в телефоні — одразу вбивали.

«Щодня на 10-15 хвилин росіяни виводили нас на свіже повітря. Розповідали нам байки, що прийшли рятувати українців від нацистів. І навіть запитували, чи воюють на боці українців американці. Ділилися з нами своїми протермінованими пайками. Ми їли, звісно, іншого вибору не було. Їсти хотілося постійно. Ще я дуже боявся, щоб мене не роздягнули. Маю багато різних татуювань. Роздягнули — вбили б», — каже чоловік.


Читайте також: Кожен третій загиблий мешканець Київщини — з Бучі — Михайлина Скорик-Шкарівська


Андрій просидів у підвалі майже тиждень. Одного дня росіяни сказали, що через 20 хвилин після того, як їхнє авто поїде — вони можуть виходити на вулицю. Чоловіки на радощах навіть не дочекались тих 20 хвилин і вийшли. Як виявилось, зарано. Війська окупантів ще не від’їхали — якраз довантажували крадені електроінструменти. Чоловіків вже не чіпали, були надто зайняті своєю «роботою». Місцеві тоді навіть не уявляли масштаби краденого.

А ще не уявляли, що за якихось півкілометра людей розстрілювали практично ні за що. За те, що вони українці і вирішили захищати свою землю. За те, що просто опинилися у «не тому» місці; за те, що бачили, що чинять російські військові. Підприємство «Агробудпостач» на вулиці Яблунській, 144 — місце, де після звільнення Бучі від окупантів, знайшли жорстоко вбитими багатьох місцевих жителів.

Сьогодення. В багатоповерхівці на вулиці Яблунській без житла залишилось 16 родин/Фото: Громадське радіо

Андрію пощастило. В нього понівечена квартира, перед очима його кати. Але, головне — життя — збережене. Для кожного бучанця і бучанки воно ніколи не буде таким, як раніше. Навіть для тих, хто виїхав ще до окупації міста. Навіть якщо житло вціліле і рідні живі.

Усі розуміють, що це ціною життя щонайменше 420 місцевих жителів. Буча була першою, де світ побачив звірства російської армії. Однак, наразі окуповуються все нові міста й селища. Їх обов’язково звільнять українські військові, але невідомо якою ціною.


Масові убивства українських цивільних сколихнули світову спільноту після того, як на звільненій від окупантів території Київської області виявили велику кількість убитих та закатованих цивільних, подекуди зі зв’язаними руками. Виявляють масові поховання та спроби спалити людей після знущань над ними. Відомо також про безліч фактів зґвалтування українських жінок та дітей російськими військовими. 

Першими світ шокували фотографії зі звільненої Бучі, після чого в інтернеті з’явився хештег #BuchaMassacre, під яким світові ЗМІ, політики та користувачі соцмереж публікували фото та відео наслідків звірств російських окупантів. Усе це дедалі більше змусило говорити не просто про війну, а про справжній геноцид Українського Народу. 


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини