2018 рік, певно, увійде в історію України як рік утворення Православної церкви України і отримання Автокефалії від Константинопольського Патріархату. Про здобутки цього року та виклики наступного ми поговорили з релігієзнавцем Дмитром Горєвим.
Якщо вивчати історію церкви, то ми рухаємося дуже шаленими темпами. В квітні президент Порошенко збирає представників фракції і оголошує про те, що ми рухаємося у бік Автокефалії, і потрібно, щоб була ухвалена постанова парламенту. А вже в грудні відбувається Об’єднавчий собор, і анонсується, що 6 січня 2019-го року ми отримаємо Томос. Інші ж церкви проходили цей етап по декілька років, а деякі взагалі десятиліттями чекали на Томос.
Ні, не йде. Ми знайшли всі Томоси, які надавав Константинопольський патріархат про Автокефалію церквам протягом останніх 25 років, і там них видно, що майже ніколи статус Автокефалії не надався одразу з патріаршим статусом. Наприклад, румунам дали Автокефалію, і на чолі цієї церкви стояв митрополит, і лише потім, через 40 років, окремим Томосом від Константинополя було надано патріарший статус. Так само було в Болгарії.
Зараз ми розуміємо, що оскільки обрано новим очільником Церкви Митрополита Епіфанія, його титул – Блаженійший Митрополит Київський, то про Патріархію поки не варто говорити, тому що, по-перше, Автокефалія не йде в комплекті з Патріархатом, а по-друге, якщо б ми отримали зараз статус Патріархії, то ми б посіли в Диптиху (перелік помісних православних церков) десяте місце і витіснили б з цього місця прадавню Кіпрську церкву, яка в силу деяких обставин мала статус не Патріархату, а Епіскопії. Тобто ми б посунули з цього місця поважну старшу церкву, яка симпатизує нам і яка долучиться до визнання нашої церкви. Ми постали під питанням: або заявити про свої амбіції і вимагати Патріархату, але тоді поставити під сумнів визнання іншими церквами, або смиренно погодитися на статус Митрополії, на останнє, п’ятнадцяте, місце в Диптиху і отримати визнання. Українськими представниками церкви і дипломатами було обрано другий шлях.
Крім того, всі архієреї – митрополити, патріархи і архієпископи, які очолюють Автокефалію, є рівними. Їхні імена є в Диптиху, і Диптих їх всіх урівнює. І навіть, коли відбуваються якісь наради чи собори, то всі очільники церков мають рівні голоси на них.
Це дуже складний процес. Ніхто не хоче поступатися своїми парафіями, тому що парафії – це і вплив, і гроші, і статус. Але з іншого боку, не може існувати паралельних структур. Якщо у 2015-му році, коли намагалися об’єднати Київський патріархат і УАПЦ, то тоді вони мали просто об’єднатися, і на перший час могли зберігатися паралельні структури. Зараз такого не може бути, тому що юридично і взагалі канонічно ця нова церква утворюється шляхом ліквідації двох попередніх структур: УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ. Перед Об’єднавчим Собором вони провели свої помісні собори, які ліквідували їхні церкви. Тепер має постати на основі цих рішень нова об’єднана церква, і вона буде розбудовувати єпархії, розбудовувати церковно-адміністративну вертикаль. Як вони ділитимуть, хто буде очолювати єпархії, я не знаю. Були певні чутки, що предстоятель УАПЦ Митрополит Макарій лишиться Митрополитом Львівським, натомість Львівський Митрополит Київського Патріархату поїде до Києва на якусь іншу посаду, але це поки що це все чутки.
Від процесу ліквідації напряму залежить і процес створення нової церкви. Адже ми вже бачимо, що потроху почали переходити парафії УПЦ Московського Патріархату до нової церкви. Проте, щоб офіційно оформити цей перехід, потрібно, щоб юридично було зареєстроване таке релігійне об’єднання як Православна церква України, до складу якої вже переходили б конкретні парафії. Наскільки я розумію, Православна церква в Україні ще не є зареєстрованою Мінкультом, її немає в переліку юридичних осіб.
Важливо не розсваритися, триматися тієї єдності, яка допомогла відбутися Собору. Крім того, виклик для єдиної Помісної церкви – це стати церквою для всіх громадян України, не тільки для українців, а й для румунів, болгар, росіян. Крім того, на мою думку, потрібно дати громадам право самим обирати, якою мовою служити, тому що люди на 30-40 років звикли до однієї літургійної мови, і їм буде психологічно важко звикнути до іншої мови.
Великі виклики стоять перед державою на 2019-ий рік, тому що процес утворення нової церкви передбачає перереєстрацію порядку двох десятків тисяч статутів релігійних організацій. Зараз цим займаються обласні відділи з питань релігій при ОДА та департамент у справах релігій та національності Міністерства культури. Наразі їхніх потужностей на цей процес не вистачає, і вже міністром культури було анонсовано, що буде створено новий орган у справах релігії. Це необхідність для того, щоб можна було впоратися з цим спектром питань, які постали.